Міжнародна економіка - Козак Ю.Г. - Велика Британія

Вперше визначення відмивання грошей було введено в Кримінальний кодекс Законом від 15 березня 1989 року Про запобігання тероризму". Стаття 11 цього Закону називала відмивання ірошей злочином, який полягав в "укладенні договору чи в залученні яким-небудь іншим способом у дії з надання допомоги іншій особі у володінні чи контролі над фінансовими коштами, які одержані від тероризму".

У 1994 р. британські законодавці вводять у Кримінальний кодекс повніше визначення відмивання грошей. У статті 49 Закону "Про боротьбу з торгівлею наркотиками" відмиванням грошей назвали "одержання, володіння, приховання, використання і переказ доходів, одержаних від торгівлі наркотиками, якщо це відбувається з усвідомленням джерел походження цих доходів". До складу цього злочину була також включена участь у договорі, який переслідує мету збереження чи контролю над доходами, одержаними від торгівлі наркотиками чи створення можливості використання цих доходів або придбання за них власності шляхом інвестицій. До злочинів, пов'язаних з відмиванням грошей, також віднесене: неповідомлення органів правопорядку про походження грошей від торгівлі наркотиками чи навіть про підозри про таке походження для осіб, які мають справу з такими ірошима через виконання службових обов'язків або в зв'язку з веденням господарської діяльності, якщо тут введений відповідний порядок повідомлення правоохоронних органів про такі факти чи підозри. До співучасті у вимиванні ірошей віднесене також розголошення стороннім особам інформації, яка була раніше передана органам правопорядку з метою початку розгляду в справі про торгівлю наркотиками і заподіяння такими діями шкоди подальшому карному розслідуванню.

Треба зазначити, що бездіяльність фінансових установ, які не перешкоджали легалізації незаконно отриманих доходів, вважається тут карним злочином. Винних позбавляють волі на строк до 14 років і обкладають штрафом. Розголошення інформації злочинцю чи третім особам загрожує позбавлення волі до 5 років, громадянам, які знали про згадані операції і не повідомили поліції про них - до 5 років тюремного ув'язнення.

Одночасно уряд Великої Британії посилив контроль над діяльністю офшорних зон на територіях Британських домініонів. Щоб запобігти спробі легалізації злочинно отриманих доходів в міжнародних масштабах і перешкодити їх відмиванню, уряд Великої Британії на початку 1998 р. провів ревізію систем банківського регулювання островів Гернсі, Джерсі (протоки Ла-Манш) і Мен (Ірландське море) (43, с. 322].

Німеччина

Склад злочину "відмивання ірошей" визначається параграфом 261 Кримінального кодексу Німеччини в такий спосіб:

1) той, хто відносно до майнового об'єкта, джерелом походження якого є:

а) злочин, скоєний іншою особою;

б) правопорушення, вчинене іншою особою і описане в параірафі 29, абз. І/І Закону "Про наркотики", чи

в) правопорушення, вчинене членом злочинного угруповання (параіраф 129), вчинить дії, які означають приховання самого иього об'єкта чи його походження, або вчинить чи спробує унеможливити

встановлення походження цього об'єкта, його виявлення, конфіскацію, арешт, вилучення чи збереження після цього вилучення, карається позбавленням волі на термін до п'яти років чи грошовим штрафом;

2) піддається покаранню і той, хто

а) привласнює собі чи передає третій особі,

б) зберігає чи використовує у своїх інтересах або в інтересах третьої особи майновий об'єкт, зазначений в абзаці 1, якщо він знав про походження об'єкта в той момент, коли заволодів ним.

3) замах карний;

4) в особливо тяжких випадках передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на термін від шести місяців до десяти років. Особливо тяжкий випадок мас місце, як правило, тоді, коли дії злочинця

становлять для нього промисел чи він - член організації, створеної з метою тривалого відмивання грошей;

5) той, хто у випадках, визначених в абз. 1 і 2, з легковажності не розуміє, що предмет походить від названої в абз. 1 протиправної дії іншої особи, карається позбавленням волі до двох років чи грошовим штрафом.

Тут доречно вказати на дві важливі відмінності дефініції відмивання грошей від подібних дефініцій, які містяться в Британському Кримінальному кодексі і КК США. Насамперед це стосується складу злочину. Перелік правопорушень, від яких походять "брудні" гроші, не обмежується злочинами, пов'язаними з наркотиками (і навіть двома або трьома видами організованої злочинності). До нього входять будь-які злочини, "вчинені іншою особою". Уже спроба зробити перераховані дії спричиняє покарання. Більше того, посилання на непоінформованість про походження сумнівного предмета не звільнює від відповідальності одержувача, користувача чи розпорядника майна або грошей. Законодавці визнали за необхідне, щоб відповідальність лягла і на тих, хто з легковажності чи грубої необачності не знав, що предмет походить від одного з перерахованих у статті КК злочинів. Усього дефініція відмивання грошей у німецькому законодавстві містить у собі вісім ознак злочинної діяльності. Відомий знавець даної проблеми, польський кримінолог Веслав Ясінський, вважає, що настільки широке тлумачення складу такого злочину може викликати труднощі в тлумаченні і практичному застосуванні даної статті карного законодавства.

У німецькому Кримінальному кодексі, параграф 261, докладно пояснюється суб'єктивна сторона складу злочину. Вона допускає подвійний намір, а саме: 1) знання про злочинне походження майна чи грошей; 2) намір приховати, перешкодити розслідуванню відмивання грошей. Наявність цього подвійного наміру повинен установлювати суд.

Німецьке законодавство чітко відокремлює первинний (вихідний) злочин від вторинного. Первинний (як правило, тяжкий) злочин слугує джерелом походження майна, яке відмивається. Суб'єкт первинного злочину не може виступати одночасно суб'єктом вторинного злочину, яким є саме відмивання майна, цінностей чи грошей. Оскільки первинний злочин відноситься до розряду більш тяжких, то і склад первинного злочину цілком поглинає склад вторинного злочину. Тому суб'єкт вторинного злочину - відмивання грошей - повинен знати чи здогадуватися про факт первинного злочину, для цього йому необов'язково знати про деталі вихідного злочину. Для покарання досить, щоб виконавець зі схваленням відносився до самого факту карного походження майнового об'єкта. Вважається достатнім також, якщо виконавець з багатьох передбачуваних джерел походження майна, яке відмивається, не виключає і злочинне джерело його походження.

У Кримінальному кодексі Німеччини чітко градуйовані заходи покарання за відмивання грошей. Його межі зорієнтовані на ступінь і форму провини. У цілому ж ці заходи суворі. За навмисні дії, згідно з параграфом 261, абзац 1 і 2 КК, передбачені грошовий штраф чи позбавлення волі до п'яти років. Дії, вчинені з необачності, згідно з параграфом 261, абзац 5 КК, караються позбавленням волі терміном до двох років чи грошовим штрафом. За навмисні дії в особливо тяжких випадках (вчинене у вигляді промислу чи в складі злочинних банд) термін покарання збільшений до десяти років позбавлення волі. До обтяжуючих обставин віднесені: великі масштаби відмивання грошей, ступінь інтенсивності злочинних дій (створення фіктивних фірм, підкуп чиновників держапарату і т. ін.), тривалість відмивання ірошей. підриви банківської, економічної й адміністративної системи.

Докладно і обгрунтовано викладений порядок вилучення, арешту і конфіскації майна, яке відмивається. Усі предмети, які мають відношення до справи, підлягають вилученню згідно з параграфом 261, абзац 7 КК Німеччини з урахуванням так званої "розширеної передумови". Суть її в тому, що у випадку відмивання ірошей, проведеного у вигляді промислу чи злочинними об'єднаннями, може бути застосована санкція про розширену конфіскацію. При багатоступінчастому (багаторазовому) відмиванні грошей здійснюється вилучення багаторазової вартості майнового об'єкта, тому що при кожному черговому акті відмивання в організований злочинцями "пральний" конвеєр надходить все нова й нова порція "білизни" (тобто грошей, майна чи активів, пов'язаних з "первинним" злочином і тому призначених для "прання").

Важливо й те, що докладно розписано процедуру, сам порядок виявлення і конфіскації такого майна.

Цій же меті слугує ухвалений Бундестагом 25 жовтня 1993 року Закон "Про виявлення прибутків від тяжких кримінальних злочинів", названий Законом про відмивання ірошей. Цей Закон ухвалено на виконання Директиви Європейського співтовариства з охорони фінансової системи від використання її з метою відмивання ірошей, ухваленої 10 червня 1991 року.

Закон має на меті полегшити проведення процедури виявлення доходів, одержаних у результаті тяжких злочинів, поставити перешкоди відмиванню грошей, сприяти викриттю організаційних структур організованої злочинності. В обов'язок банків він поставив ідентифікацію трансакції на суму, яка перевищує 20 000 марок із встановленням учасників таких угод. Закон передбачає "майнове покарання". В особливо небезпечних випадках, коли мова йде про наркобізнес, суди одержали право поряд з покаранням у вигляді позбавлення волі присуджувати до сплати великого штрафу, величина якого залежить від скоєного злочину, а в усіх інших аналогічних випадках проводити конфіскацію майна злочинців.

Закон передбачає ще один важливий захід - розширення переліку випадків оголошення доходів незаконними. Він введений для того, щоб спростити виявлення доходів, отриманих від здійснення злочинів, пов'язаних з наркобізнесом. Це дає поліції право називати незаконними предмети і майно наркоділків навіть на тій стадії здійснення злочину, коли неможливо встановити, яким чином ці предмети здобуті, але результати розслідування дають підстави припускати, що все це майно отримане в результаті злочинної діяльності.

Закон поставив банкам, усім кредитно-фінансовим установам, а також Акціонерному Товариству "Німецька пошта" зобов'язання ввести в себе правила, спрямовані на виявлення і припинення сумнівних фінансових операцій. Однак відразу ж після його вступу в дію він став викликати численні дорікання, оскільки, на думку практиків, занадто багато лазівок залишає він для аматорів відмивання грошей. Клаус Коггке наводить як приклад один великий міжнародний банк, який застосовував принципи, закладені в німецький Закон про відмивання грошей ще за рік до його вступу в дію. 1 який же результат? З багатьох тисяч проведених ним ідентифікацій клієнтів йому вдалося лише один-єдиний раз виявити відмнвателя ірошей. Та й цього разу охоронців закону очікувало гірке розчарування - ним виявився секретний співробітник Федерального відомства карної поліції [43, с. 331].

Звичайно, було б помилкою робити висновок про те, що всі аналогічні заходи не приносять позитивного результату. Тому відповідні параграфи і пункти, які вимагають від банківських установ ідентифікації клієнтів, поступово вводяться в законодавчі акти різних країн.