Ринок євровалют (євроринок) є специфічним сектором валютного ринку. Якщо валютний ринок - це ринок, де здійснюється продаж і купівля валюти в країні її походження, то євровалютний ринок - це ринок депозитно-позичкових операцій в іноземній валюті за межами країни походження цієї валюти.
Євровалютний ринок (у широкому значенні) включає ринки євродепозитів, єврокредитів, єврооблігацій, євро акцій, євро векселів тощо. Це універсальний міжнародний ринок, що поєднує елементи валютних, кредитних операцій та операцій з цінними паперами.
На євроринку депозитно-позичкові операції здійснюються в євровалютах, тобто валютах, які переведені на рахунки іноземних банків і використовуються ними для операцій в усіх країнах, у тому числі і в країні-емітенті цієї валюти. Наприклад, якщо банк Франції бере кредит у доларах у США, то це операція на міжнародному валютному ринку, а якщо отримує такий кредит у банку у Великій Британії чи в Японії, то це угода укладена на ринку євровалют. Євродолар чи євро єна - це однойменні валюти на рахунках банків, котрі знаходяться не в США і Японії, тобто не "на батьківщині" цих валют, а в інших країнах. Отже, долар у пасиві банку у Франції є євродоларом, єна в пасиві банку Великої Британії - євро єна.
Євровалюти, функціонуючи на світовому фінансовому ринку, зберігають форму національних грошових одиниць, а приставка "євро" свідчить лише про те, що національна валюта не контролюється національними валютними органами.
Ринок євровалют виник завдяки потребам фірми інвесторів, деяких країн, а не рішенням урядів. Він розпочав функціонувати із середини 50-х років, коли в Західній Європи з'явився ринок євродолара. Передумовами розвитку цього ринку були:
o по-перше, можливість філій американських банків в Європі і європейських банків сплачувати за доларові депозити вищі відсотки, ніж у США. Крім того, доларові кредити, які видавалися в Європі, коштували дешевше;
o по-друге, надлишок коштів у доларах у країн-експортерів нафти з Близького Сходу і країн, які віддавали перевагу розміщенню в європейських банках;
o по-третє, попит на доларові кредити в країнах, що розвиваються;
o по-четверте, зняття валютних обмежень у просуванні капіталу західноєвропейськими країнами.
Це привело до встановлення на національних європейських валютних ринках сприятливих умов для здійснення операцій з депозитами нерезидентів. Країни Західної Європи відчували гострий доларовий дефіцит і всіляко заохочували приплив коштів на рахунок нерезидентів у своїх банках, оскільки такі депозити слугують валютним кредитом для країн, що приймають ці депозити. Відтак рахунки іноземців звільнялися від оподаткування і обов'язкового резервування частини коштів у місцевому центральному банку. Щоб відрізнити припливаючі на рахунки нерезидентів в європейські банки "безгоспні" валюти від грошових одиниць, контрольованих емітуючими їх центральними банками, вони отримали приставку "євро", котра вперше стала додаватися до доларів США, а вже потім, у міру освоєння їх євроринком, і до інших вільно використовуваних валют.
Відхід від валютного регулювання і податкового законодавства певної країни спонукав міжнародні банки до всебічного сприяння розвитку ринку євровалют.
Учасниками ринку євровалют є центральні банки та уряди країн, що діють переважно на ринку єврооблігацій; комерційні банки, які є головними учасниками цього ринку і активно діють на ринку короткострокових і довгострокових операцій; приватні установи та інвестори (в основному це ТНК), які мають у розпорядженні значні суми коштів та відіграють значну роль на світовому фінансовому ринку.
Специфіка євроринку:
1. Наднаціональний характер функціонування. Євроринок не підпадає під дію місцевого законодавства, перебуває поза сферою національного і міжнародного контролю. Його особливість полягає у відсутності резервних вимог з депозитів і кредитів (за винятком окремих країн), а також лімітів на розмір відсоткових ставок. Це сприяє неконтрольованому руху величезних мас позичкового капіталу, минаючи державні кордони і регламентацію (вторгнення "гарячих" грошей, "втечу" капіталів), збільшенню спекулятивних операцій.
Спроби контролю над євроринком не позначались успіхом.
І якщо, з одного боку, євроринок стимулює розвиток світо-господарських зв'язків, інтернаціоналізацію зовнішньоекономічної діяльності країн, що сприяє зростанню продуктивних сил, то, з другого боку, він є чинником нестабільності як світової економіки в цілому, так і національних економік.
2. Інституціональна особливість - виділення категорії євробанків і міжнародних банківських консорціумів, кістяк яких утворюють транснаціональні банки (ТНК), які здійснюють операції в багатьох країнах, різних сферах і в різних валютах. Банки є євробанками в тій частині своєї діяльності з іноземною валютою, котру вони проводять на своїй території. На євроринку відбувається швидке переміщення грошей з однієї країни до іншої залежно від величини відсоткової ставки і співвідношення валютних курсів.
Євробанківська діяльність приваблива з двох причин: відносною відсутністю регулювання і величезними розмірами ринку євровалют. На євробанки зазвичай не розповсюджуються вимоги відносно наявності необхідних резервів, а також вимоги щодо структури капіталу і виплат надбавок за страхування депозитів.
Найбільші банки, що працюють на ринку євровалют (загальний розмір їх активів становить 5941 млрд дол.), наведено в табл. 6.2.
Таблиця 6.2. НАЙБІЛЬШІ ЄВРОБАНКИ СВІТУ
Країна | Назва банку | Розмір активів, млрд дол. |
Німеччина | Deutsche Bank/ Bankers Trust | 843 |
Швейцарія | UBS | 789 |
США | Citigroup | 703 |
Японія | Bank of Tokyo-Mitsibishi | 653 |
США | Bank America | 570 |
Китай | Industrial and Commercial Bank of China | 489 |
Нідерланди | ING Group NV | 480 |
Швейцарія | Credit Suisse Group | 473 |
Велика Британія | HSBC Holdings | 473 |
Японія | Sumitomo Bank | 468 |
Тимчасово організовані консорціуми (синдикати) банків для фінансування і кредитування великомасштабних проектів спеціалізуються за регіональною або галузевою ознакою.
ТНБ постійно збільшують кількість своїх установ у зарубіжних країнах, у яких вони конкурують із національними банківськими системами. Міжнародна діяльність ТНБ різноманітна. Вона залежить як від стратегії банку та правил, що діють у кожній країні, які можуть обмежувати банківську діяльність.
3. Обмеження доступу позичальників. Основними позичальниками є ТНК, уряди, міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.
4. Використання конвертованих валют провідних країн: євродолара (60 %), євро єни (6 %), євро (3 %) та ін.
5. Використання новітньої комп'ютерної технології. Операції на євроринку здійснюються телефоном, телефаксом з обміном того самого дня телеграфним підтвердженням, котре є єдиним документом.
6. Специфіка відсоткових ставок:
♦ відносна самостійність щодо національних ставок;
♦ можливість установлювати ставки з євродепозитів вищі, а з єврокредитів нижчі від національних ставок, оскільки на євродепозити не поширюється система обов'язкових резервів, котрі комерційні банки зобов'язані тримати на безвідсотковому рахунку в центральному банку, а також виплати прибуткового податку на відсотки. Тому операції в євровалютах більш прибуткові, ніж у національних валютах.
7. Емісія і операції з:
♦ єврооблігаціями (з 70-х років), які розміщуються одночасно на ринках різних країн і використовуються ТНК для фінансування інвестицій, державою - для покриття дефіциту Держбюджету і рефінансування старих позик;
♦ євро векселями (з 1981 р.);
♦ євро акціями (з 1983 р.), котрі обертаються не на всіх національних ринках капіталів, а лише там, де це дозволено законодавством, оскільки акція - це не тільки форма кредитування, а й право на частку власності.
Отже, ринок євровалют і валютний ринок мають багато спільних рис, завдяки чому банки-дилери працювати на обох ринках. Провідну роль на цих ринках відіграють одні й ті самі іноземні валюти. Однак між ринками існує і відмінність: на євровалютному ринку предметом угод є термінові депозити з нарахуванням відсотка, а на валютному - депозити до запитання без нарахування відсотка.
Головна привабливість ринку євровалют - відсутність державного регулювання, що дає змогу євробанкам пропонувати на євровалютні депозити вищі відсоткові ставки, ніж на вклади, зроблені у вітчизняній валюті, а також дозволяє банкам брати з позичальників вищий відсоток за користування євровалютою, ніж за позику у вітчизняній валюті. Крім того, в операціях з іноземною валютою банкам надається набагато більша свобода дій. Євровалютний ринок має й недоліки. Так, при регульованій банківської системи ймовірність втрати вкладів у разі банкрутства банку незначна, а при нерегульованій системі, якою є євроринок, така ймовірність зростає. На ринку валютного обміну позичання компанією коштів у євровалютах може бути ризикованим. Від ризику можна застрахуватися, уклавши форвардний контракт, але абсолютної гарантії він не дає.
У наші дні євровалютний ринок набув величезних масштабів (обсяг його становить близько 700 трлн дол. на рік). Значна мобільність коштів на цьому ринку завдяки великим масштабам операцій суттєво впливає на валютний стан світового фінансового середовища. Ринок охоплює всі великі міжнародні банки, фінансові центри всього світу і всі конвертовані валюти.
На Європу припадає близько 50 % операцій ринку євровалют. Головним фінансовим центром євровалютного ринку є Лондон (понад 20 % світового обсягу операцій у євровалюті). Існує понад 35 центрів євровалютного ринку. До найбільших, окрім Лондона, належать Токіо (близько 20 % обсягу угод ринку), Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні (по 10 %), Париж (7 %), Цюріх - Женева (6 %), Люксембург (4 %), Амстердам, Брюссель (по 3 %).
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
1. У чому полягає сутність валютного ринку?
2. Що розуміють під конверсійними операціями?
3. Які є види конверсійних операцій?
4. Які особливості ринку спот?
5. У чому полягає специфіка форвардного ринку?
6. Охарактеризуйте операції своп.
7. Які відмітні риси ф'ючерсного ринку?
8. Чим відрізняються валютні опціони від валютних ф'ючерсів?
9. У чому полягає сутність спекулятивних валютних операцій?
10. Розкрийте зміст арбітражних операцій на валютному ринку.
7.1. Сутність міжнародного кредитного ринку
7.2. Валютно-фінансові умови міжнародного кредиту
7.3. Ринок єврокредитів
7.4. Міжнародна офіційна допомога країнам, що розвиваються
Глава 8. Міжнародний ринок цінних паперів
8.1. Сутність фондового ринку та ринку цінних паперів
Інвестиційний капітал
Постачальники та споживачі інвестиційного капіталу
Посередники на ринку цінних паперів