Міжнародна макроекономіка - Козак Ю.Г. - Інвестиційний капітал

Термін "інвестиції" має декілька значень. Найбільш загальне - це визначення інвестицій як використання грошей з метою отримання доходу або нарощування капіталу. Всі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вміщені в об'єкти підприємницької й інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту, є інвестиціями.

Уже з цього визначення видно, що йдеться не просто про гроші, а про гроші, котрі є грошовою формою кругообігу капіталу, тобто інвестиційним капіталом. Інвестиційний капітал може бути власним (нерозподілений прибуток, амортизаційні відрахування) і позиченим, джерелом якого є тимчасово вільні чужі грошові кошти. Але вільні грошові кошти не є інвестиціями. Вони перетворюються на інвестиції в руках тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва, що приносить доход, тобто перетворює на реальні активи. Реальні активи - це економічні ресурси фірми: основний і оборотний капітал, нематеріальні кошти¹³, використовувані для виробничої діяльності з метою отримання доходу. Власні накопичення, переходячи в реальні активи, прямо перетворюються на інвестиції. Чужі вільні грошові кошти (заощадження) перетворюють на інвестиції через ринок капіталу, насамперед через фондовий ринок.

Об'єктами інвестування можуть бути реальні інвестиційні проекти, об'єкти нерухомості та різні фінансові інструменти. Фінансові інструменти як об'єкти інвестування - це різні типи фінансових зобов'язань:

■ депозитні вклади в банку;

■ цінні папери (облігації, акції, опціони тощо).

Отже, термін "інвестиції" використовують для позначення:

а) вкладання грошових коштів, інтелектуальних цінностей у реальні активи, тобто у виробництво;

б) вкладення грошових коштів у фінансові інструменти, тобто купівля цінних паперів.

У цьому розділі і далі під інвестиціями будуть розумітися вкладення у фінансові активи, а не у виробництво. Іншими словами, ми розглядатимемо інвестиції як будь-який фінансовий інструмент, у який можна вмістити гроші, розраховуючи зберегти або примножити їхню вартість і забезпечити позитивну величину доходу. Інвестор - це той, хто при закупівлі цінних паперів думає насамперед про мінімізацію ризику.

На відміну від інвесторів, спекулянт готовий іти на розрахований ризик, а гравець - на будь-який ризик.

Цінні папери або фондові цінності - це інструменти вкладання грошей, які являють собою чиї-небудь боргові зобов'язання або які забезпечують право участі в компанії як власника. На цій підставі вони поділяються на портфельні інвестиції і прямі інвестиції (ПП). Портфельні інвестиції складаються з короткострокових вкладень (кредитні векселі і т. ін., строком до одного року і менше) і довгострокових вкладень (придбання акцій у зарубіжному підприємстві, яке не належить і непідконтрольне інвестору). Прямі зарубіжні інвестиції - це довгострокові вкладання на строк понад один рік або безстрокові (придбання облігацій і акцій в зарубіжному підприємстві, яке значною мірою є власністю інвестора або під його контролем). Отже, інвестиції пов'язані або з інтересами кредитора (портфельні), або з участю капіталу як власника (прямі).

Таким чином, розрізняють:

■ реальні та фінансові інвестиції;

■ державні й приватні інвестиції;

■ короткострокові й довгострокові інвестиції;

■ прямі й портфельні інвестиції. Основна мета інвесторів:

■ безпека вкладень;

■ збільшення поточних доходів;

■ накопичення коштів для великих витрат;

■ накопичення коштів на пенсійний період;

■ зростання вкладень;

■ приховування доходів від податків;

■ ліквідність вкладень.

Під безпекою вкладень розуміють невразливість інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність отримання доходу. Безпека звичайно досягається на шкоду доходності і зростанню вкладень. Найбільш безпечними вважаються вкладання в облігації державних позик. Найбільш ризикованими - вкладення в акції молодої наукомісткої компанії, котрі можуть бути найбільш вигідними за доходністю і зростанням інвестицій. Максимізація доходу на інвестиції зазвичай пов'язана з низьким рівнем безпеки.

Оптимальне поєднання безпеки і доходності досягається ретельним добором і періодичною ревізією цінних паперів.

Нарощувати вкладення можуть лише тримачі звичайних акцій. За акціями лише частина приросту капіталу зараховується в доход інвестора і обкладається звичайним прибутковим податком.

Інтерес до зростання капіталу породив цілий клас цінних паперів, які іменуються паперами зростання. Основними видами доходів з правом на податкові пільги є: відсотки з безподаткових муніципальних облігацій та цінних паперів Казначейства, доходи з акцій з податковим захистом. Постійний доход дає ануїтет - рентний контракт, який дає право ануїтанту отримувати довічну ренту.

Деякі інвестори при виборі цінних паперів віддають перевагу їхній ліквідності або ринковості. Під ліквідністю розуміється можливість швидкого і беззбиткового для інвестора перетворення цінних паперів на гроші.

Жодний цінний папір не має таких якостей, які забезпечували б досягнення всіх перерахованих цілей. Механізм ринку цінних паперів діє так, що коли цінні папери справді надійні, то доходність буде низькою, оскільки підвищення попиту на них підніме ціну і зіб'є доходність. Аналогічно складається відношення між такими якостями цінних паперів, як перспектива зростання капіталу і доходність.

Оптимальність портфеля цінних паперів досягається диверсифікацією вкладень, коли капітал розподіляється між численністю різних цінних паперів, а також регулярним переглядом портфеля. Заведено обмежувати інвестиції в один вид цінних паперів 5-10 % від загальної вартості портфеля.