Міжнародне фінансування являє собою економічні відносини, що виникають на основі надання й одержання капіталу, необхідного для відтворення прибутку, і реалізуються через систему угод з іноземними активами та відповідних розрахунків, у яких беруть участь резиденти кількох країн.
Структура міжнародного фінансування розглядається в різних аспектах залежно від мети дослідження, зокрема з огляду на суб'єкти (інститути або установи) та інструменти ринку.
Під інструментами, або товарами міжнародних ринків капіталу, розуміється будь-яка фінансова вимога, визначена в іноземній валюті (валюта, облігації, акції, переводні векселі та ін.). Число таких інструментів швидко зростає, і це дає можливість одержувати прибуток на такий грошовий капітал, що буває вільним протягом дуже короткого терміну.
Частина інструментів являє собою цінні папери, що засвідчують відносини позики. Інша частина - це титули власності, які підтверджують участь суб'єкта у власності підприємства (в основному це акції). Третя частина інструментів є похідними від двох перших і страхує ці угоди. Це, наприклад, деривативи, економічну основу яких становлять акції, облігації, а не реальний капітал.
Основна маса фінансових коштів функціонує у формі позичкового капіталу, що надається на засадах терміновості, повернення та сплати відсотків. У структурі позичкового капіталу провідне місце посідають облігаційні позики. Банківським кредитам належить відносно скромна роль. За останні десять років банківські кредити становили менш ніж 20% від обсягу капіталу, залученого промисловими компаніями та урядами держав.
У русі державного капіталу провідне місце належить економічній допомозі, але її обсяги відносно невеликі.
Міжнародні фінансові відносини початку XXI ст. характеризуються швидким зростанням обсягів операцій на світових фінансових ринках.
Стосовно різних видів руху капіталу визначено, що цей показник збільшився за останні тридцять років відповідно в 16-63 рази, у той час як експорт товарів і послуг за цей період зріс тільки втричі. Статистика свідчить, що подвоєння обсягу світової торгівлі відбувається кожні 17 років, а міжнародні фінансові потоки подвоювалися в середньому кожні чотири роки. Ці дані підтверджують те, що фінансові відносини перетворилися у величезний самостійний сектор світового господарства. До середини 70-х років XX ст. фінансові операції були тісно пов'язані з розвитком виробництва та зовнішньої торгівлі. Зараз вони значною мірою відійшли від реального сектора економіки й характеризуються самостійним розвитком.
Функціонування міжнародних фінансових ринків відбувається в постійно мінливому середовищі, яке залежить від стану грошової системи, стану платіжного балансу окремих країн, моделей економічного зростання провідних країн. Унаслідок різнорідності цих ринків процес міжнародних фінансових операцій відбувається безперервно.
Постійне переміщення коштів через національні кордони, зумовлене інтернаціоналізацією виробництва, збільшенням свободи переміщення капіталу, розвитком інформаційних технологій перетворило ці відносини в невід'ємну частину світової господарської системи. Починаючи з останньої третини минулого сторіччя, фінансові ринки насамперед розвинених країн стали функціонувати не як локальні структури, а як спільноти, об'єднані загальними умовами, зв'язками й закономірностями розвитку, що дозволяє говорити про формування світової кредитно-фінансової системи. Міжнародні фінансові операції виступають чинниками, які змінюють фінансові системи окремих країн.
Виконання міжнародної функції перерозподілу й переміщення капіталу більшою мірою властиві країнам і територіям, де створено пільгові режими регулювання фінансової діяльності нерезидентів для залучення капіталу іноземних банків і компаній. Кредитні установи на таких територіях, що спеціалізуються на операціях з іноземними юридичними та фізичними особами, здійснюють їх, використовуючи особливі (зовнішні) рахунки, відділені від рахунків резидентів внутрішнього ринку й тих рахунків, що надають власникам податкові знижки, звільнення від валютного контролю та інші пільги. Таким чином, внутрішній ринок капіталів ізолюється від зовнішнього - міжнародного, а кредитні установи, які перебувають на території країни й займаються міжнародними операціями, не є складовою частиною її економіки. Діючи на території приймаючої країни, вони проводять зовнішні стосовно неї операції з нерезидентами, а в окремих випадках - з резидентами, якщо останнє допускається правилами валютного контролю. Тому такі центри міжнародного фінансування називають офшорними, тобто екстериторіальними.
Раніше для виникнення міжнародного фінансового центру були необхідні такі передумови як розвинена національна банківська система, велика фондова біржа й стабільна грошова одиниця. В останні десятиліття найчастіше для цього достатньо, щоб країна мала гнучке фінансове законодавство, право відкривати на своїй території іноземні банківські відділення та філії, пільгове оподаткування доходів, спрощену процедуру для проведення біржових і банківських операцій і т.д. Тепер поряд з такими традиційними екстериторіальними центрами як Нью-Йорк, Лондон, Токіо, Париж, Цюрих, на міжнародних фінансових ринках важливу роль відіграють Сінгапур, Гонконг, Бахрейн, Кіпр, Панама й ін.
Незважаючи на появу нових осередків міжнародного фінансування, традиційні центри (Нью-Йорк, Лондон, Токіо) залишаються поза конкуренцією. Вони мають тісні зв'язки з іншими ринками через філії та дочірні компанії кредитних установ. При цьому США, по суті, вважається світовим центром фінансової активності, а тому значною мірою визначають динаміку й структуру міжнародних фінансових операцій.
4. Прямі й портфельні інвестиції в системі міжнароного інвестування
4.1. Основні види зарубіжного інвестування
4.2. Ризики міжнародної інвестиційної діяльності та інвестиційний клімат
4.3. Прямі інвестиції в системі міжнародного бізнесу
4.4. Транснаціональні корпорації як суб'єкти міжнародної інвестиційної діяльності
4.5. Міжнародні фінансові ринки. Портфельне інвестування
4.6. Сучасні тенденції розвитку світових фондових ринків
5. Україна на міжнародному ринку товарів, послуг та інвестицій
5.1. Зовнішня торгівля товарами та послугами