Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 1.2.2. Абсолютні та порівняльні переваги А. Сміта і Д. Рікардо

Найбільш фундаментальними і послідовними критиками меркантилістської школи в підході до зовнішньої торгівлі були відомий англійський економіст А. Сміт та його послідовник Д. Рікардо. У своїх економічних поглядах класики англійської політичної економії виходили з визначальної ролі виробництва, яке і створює багатство народів. Зокрема, в книзі "Дослідження про природу і причини багатства народів", яка вийшла у 1776 році, Адам Сміт піддав критиці положення меркантилістів про те, що багатство країни залежить від володіння скарбами. Він вперше обґрунтував, що реальне багатство країни визначається товарами і послугами, яки ми можуть користуватися її громадяни. Водночас класики вважали, що можливості виробництва, сприятливі умови його здійснення визначаються природними факторами. Підхід з точки зору "природного поділу праці" стосовно зовнішньоекономічних відносин є характерним і для багатьох сучасних економістів. Принцип свободи торгівлі, або вільної торгівлі, дає змогу, згідно А. Сміту, концентрувати зусилля країн на виробництві продукту, орієнтованого на експорт, який вони можуть виробляти дешевше та краще, а імпортувати той, виробництво якого обходиться дорожче. Державі при цьому пропонувалося звести до мінімуму своє втручання у відбір галузей міждержавної спеціалізації, надаючи цю можливість "невидимій руці конкуренції".

Переваги, за А. Смітом, визначаються різницею в абсолютних витратах на виробництво в кожній із країн. Цілком очевидно, що вино у Франції і Португалії виготовляти дешевше, ніж у Шотландії. Зокрема, було б безглуздо вирощувати в Шотландії в оранжереях виноград. З цього погляду Франція має абсолютні переваги.

Абсолютні переваги можуть бути природними і набутими, пов'язаними з певними технологіями, кваліфікацією, культурою виробництва, традиціями тощо. Але чи буде вигідно країні вступати в МЕВ, якщо витрати виробництва на всі види продукції у неї нижчі від витрат можливого потенційного партнера? На це запитання дав відповідь Д. Рікардо у своїй праці "Принципи політичної економії та оподаткування" у 1817 році.

Д. Рікардо, вважаючи пояснення А. Сміта переконливими, в той же час розвинув його теорію, сформулювавши ідею "компаративних" (порівняльних) переваг, які визначаються різницею у витратах, але не в абсолютних, а у відносних або порівняльних розмірах. Його приклад з основної роботи "Начала політичної економії", що вже став хрестоматійним, стосовно вина і сукна, які виробляються в Португалії і Англії (80; 90; 120; 100 людино-днів на одиницю продукції), наочно показує, що, орієнтуючись на розширення менш ємного виробництва, кожна з країн виграє від експортно-імпортних операцій (табл. 1.1). Таким чином, було спростовано панівну тезу про те, що одна країна може отримати виграш від зовнішньої торгівлі винятково за рахунок іншої. Д. Рікардо довів, що міжнародний обмін можливий і бажаний в інтересах усіх країн. Він визначив ту цінову зону, в якій обмін вигідний для кожної. Зрозуміло, що виграш усіх сторін можливий лише за вільної торгівлі. Таким чином, вільна торгівля, стимулюючи міжнародну спеціалізацію, дозволяє кожній країні споживати не меншу кількість товарів, порівняно з періодом до спеціалізації, але мінімізуючи реальні витрати робочого часу на виробництво даного обсягу товарів та послуг.

Таблиця 1.1. Трудозатрати в людино-днях на виробництво одиниці виміру сукна і вина

Враховуючи, що в реальності обмін відбувається при грошовому посередництві, Рікардо довів і те, що відзначена перевага зберігається, якщо враховувати обмінний курс національних валют. За умови незбалансованості експортно-імпортних платежів нерівновага компенсується шляхом зміни курсу валюти або корегуванням цін у тій чи іншій країні.

І все ж таки теорія "компаративних" переваг - ідеальна схема. У реальному житті потрібно враховувати:

- зайнятість;

- небезпеку надмірної спеціалізації;

- багатогранність зовнішніх зв'язків;

- транспортні витрати;

- рівень мобільності ресурсів;

- політичні фактори та ін.

Підтримуючи А. Сміта і Д. Рікардо, К. Маркс у праці "Капітал" наголошував на ролі набутих переваг, в основі яких лежать переваги у технологіях виробництва; соціально-економічних (виробничих) відносинах та особливості дії закону вартостіусвітовому господарстві. До прикладу, Японія - крупний експортер сталі на світовий ринок, хоча при цьому імпортує залізну руду і вугілля - два основних компоненти виробництва сталі. Причини її успіху полягають у тому, що Японія використовує свої переваги, застосовуючи найсучасніші технології для виробництва високоякісної і дешевої сталі.