Міжнародні економічні відносини - Передрій О.С. - 2.3.1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми

Основне

Міжнародний рух капіталу як явище розпочав активно розвиватися із середини XIX століття. Доповнюючи, опосередковуючи міжнародний рух товарів, він є невід'ємною частиною міжнародних економічних відносин, набагато випереджаючи в темпах свого розвитку зовнішню торгівлю.

У запропонованій темі робиться спроба охопити вузлові проблеми міжнародного руху капіталу, дати визначення його основним потокам, структурі, формі реалізації, факторам інвестиційної активності тощо. Центральне місце в темі займає розкриття суті прямих іноземних інвестицій, оскільки саме вони здійснюють реальний вплив на розвиток економіки приймаючих країн. У той же час слід мати на увазі, що це один із найдорожчих і найризикованіших способів одержання прибутку.

Після вивчення цієї теми ви:

- будете знати, що таке міжнародний рух капіталу, його природу, види, форми, мотиви;

- розрізнятимете прямі і портфельні інвестиції;

- зможете здійснювати аналіз інвестиційного середовища і давати йому оцінку;

- орієнтуватиметесь у складних проблемах функціонування фондового ринку, серцевиною якого є фондові біржі.

План

1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми.

2. Прямі інвестиції та їх місце і роль у структурі іноземного

інвестування.

3. Місце країн перехідної економіки у сфері міжнародних інвестицій.

2.3.1. Суть міжнародного руху капіталу та його форми

Суть вивозу капіталу, як відомо, полягає в тому, що за кордон переноситься уже не акт реалізації прибутку, що включений в ціну експортних товарів, а власне процес його створення.

З точки зору "чистої економіки" міжнародний рух капіталу - це рух одного з факторів виробництва.

Особлива увага в цьому варіанті приділяється ринку як універсальній цінності з визнанням національної специфіки його функціонування в окремих країнах. Крім того, пріоритет у "правилах гри" надається міжнародному рівню, який поступово здійснює свій "благотворний" вплив на національну економіку.

З позиції політекономінного підходу - це переміщення відносно надлишкового капіталу за межі державних кордонів із метою отримання прибутку за рахунок використання виробничих, матеріальних і трудових ресурсів країни, куди ввозиться капітал. За такого підходу ринок - уже не суб'єкт, а об'єкт, засіб досягнення певних цілей, в тому числі політичних, на національному, регіональному і міжнародному рівнях.

Вказані підходи обумовлюють і різне трактування даної категорії. Сьогодні в економічній літературі цей процес визначається як:

- рух капіталу;

- вивіз капіталу;

- переливання капіталу;

- міграція капіталу.

У той же час це не що інше, як форми однієї і тієї ж категорії з дещо відмінним семантичним забарвленням. А суть категорії у кожному з варіантів полягає у вилученні частини матеріальних або фінансових ресурсів з обігу однієї країни і включення їх у виробничий процес іншої. Таким чином, якщо при продажу експортних товарів іде одноразова реалізація прибутку, то при експорті капіталу прибуток привласнюється доти, доки капітал знаходиться у власності його експортера.

Із часом вказані теоретичні і практичні протистояння стали менш очевидними. їх нівелювання або інтеграція обумовлені двома факторами:

- радикальними реформами в управлінні ринковими процесами, в тому числі на рівні світового господарства і МЕВ зокрема;

- історичного краху конкретної моделі управління господарством, що асоціюється із соціалістичним способом виробництва.

З точки зору реального економічного змісту міжнародний рух капіталу є визначальним елементом функціонування світової економіки, розвитку форм і умов міжнародних господарських зв'язків усіх видів. Він лежить в основі функціонування сучасної світової економіки, а динаміка співвідношення показників даного процесу та їх функціонально-елементний склад (рис. 2.7) відбивають характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі.

Міжнародний рух капіталу на практиці реалізується через інвестиції, які здійснюють "перехід" через державні кордони. Виходячи з цього, інвестиція може бути за кордон або іноземна.

За характером і формами іноземні капіталовкладення надзвичайно різноманітні.

За джерелами походження:

- державний капітал (державні позички, гранти, допомога);

- приватний капітал (інвестиції, торгові кредити, міжнародні кредити);

Рис. 2.7. Систематизація міжнародних інвестицій

- міжнародних організацій;

- змішані.

За характером використання:

- підприємницькі (отримання дивіденду);

- позичкові (отримання процента). За строком:

- довгострокові (понад 5 років);

- середньострокові (1-5 років);

- короткострокові ( менше року). За цілями:

- прямі інвестиції (отримання доходу і забезпечення контролю над фірмою);

- портфельні інвестиції (отримання доходу і встановлення можливого контролю над фірмою) (табл. 2.6);

- "інші інвестиції" - (класифікація МВФ. Включають міжнародні позики і банківські депозити. Вони можуть виявлятися поперемінно то в прямих, то в портфельних інвестиціях).

Таблиця 2.6. Відмінності між прямими і портфельними інвестиціями

Специфічні форми іноземних капіталовкладень:

- лізинг;

- інжиніринг.

На запропонованій структурованій схемі показана система елементів міжнародного ринку капіталів і взаємозв'язків між ними (рис. 2.8).

Рис. 2.8. Міжнародний ринок капіталів: структурно-мотиваційна схема

В останні десятиліття спостерігається значне зростання вивозу капіталу. Це пояснюється рядом причин, найбільш значущими з яких є:

по-перше _у кількісні і якісні зміни в міжнародному поділі праці, які характеризуються випереджаючим розвитком виробничої і науково-технічної кооперації. її ефективність залежить, головним чином, від мобільності всіх факторів і насамперед капіталу;

по-друге, формування і подальший розвиток регіональної інтеграції, яка стимулює міждержавний перелив капіталу;

по-третє, ринкова орієнтація економічного розвитку цілої групи постсоціалістичних країн створює умови для їх включення в міжнародну інвестиційну діяльність;

по-четверте, прискорення економічного зростання приводить до зростання попиту на капітал. Це ж стосується і НТП;

по-п'яте, перенесення виробництва трудомісткої продукції у країни, що розвиваються, дозволяє знижувати витрати за рахунок низької заробітної плати (дешева робоча сила);

по-шосте, вкладання капіталу в добувні галузі за рубежем забезпечує надійне постачання сировини;

по-сьоме, вкладання капіталу в обробну промисловість розвинених країн (Центр - Центр) дає змогу обійти такі витрати, як митні збори при експорті;

по-восьме, нестача капіталу в країнах, що беруть участь в окремих галузях або видах виробництва, за умови наявності інших сприятливих факторів;

по-дев'яте, міжнародні корпорації у зв'язку з посиленням жорсткості екологічних норм в розвинутих країнах перевозять виробництво в країни, що розвиваються;

по-десяте, економічна політика країн, що розвиваються, направлена на стимулювання залучення іноземного капіталу з метою дати імпульс для власного соціально-економічного розвитку.

Суттєві зміни відбулися і в галузевій структурі вивозу капіталу. До середини 50-х років капітал вкладався переважно в добувні галузі. Починаючи з другої половини 50-х років і до середини 60-х років - в обробну промисловість і торгівлю. А з середини 60-х років переважною сферою вкладання іноземного капіталу стали новітні технології і сфера послуг. Крім експорту капіталу, який здійснюється приватними структурами, на ринку капіталів значне місце й активну позицію займають держави.

Частка держав у вивозі капіталу становить близько 30% , а кредити міжнародних фінансових організацій - майже 10%. Державний капітал експортується в таких формах:

- субсидії без повернення і дотації найменш розвиненим країнам;

- державні довгострокові кредити на розвиток (26-40 років);

- державні комерційні кредити;

- державні гарантії приватних кредитів.

Як оцінювати міждержавне переливання капіталів? Якщо говорити максимально лаконічно, - неоднозначно.

Для країни-експортера

Плюси Мінуси

1. Розширення ринків збуту. 1. Погіршується платіжний

баланс (на початковому етапі).

2. Надходження у вигляді 2. Звужується ринок праці прибутків. (робочі місця переходять у

зарубіжні країни).

Для країни-імпортера

Плюси Мінуси

1. Приплив валюти. 1. Можливість втрати контролю

_ " над частиною економіки.

2. Підвищення зайнятості.

3. Впровадження нових технологій.

4. Розвиток експортного виробництва.

б. Включення в інформаційний простір світового ринку.

Як уже зазначалося, головним полем руху капіталів (ввіз - вивіз) стали найбільші країни. Домінантне їх місце на ринку інвестицій обумовлено значною мірою тим, що активізації інвестиційної діяльності сприяє випереджаючий розвиток відповідного інфраструктури о го забезпечення. Саме недоліки в цій сфері значною мірою обумовлюють той факт, що на країни, які розвиваються, припадає ЗО-33% експорту капіталу.

Особливе місце в структурі сучасного міжнародного інвестиційного ринку займає світовий фондовий ринок. Це обумовлено процесом секюритизації фінансових операцій через унікальні особливості цінних паперів як важливих інвестиційних інструментів.

Інфраструктурне забезпечення міжнародних фондових операцій здійснюється як відповідними національними, так і міжнародними інститутами, серед яких структурно визначальними є фондові біржі. їх концентрація в країнах із розвиненою ринковою економікою обумовлена, по-перше, високим рівнем розвитку національних фондових ринків цих країн, по-друге, їх глибокою міжнародною взаємодією.

У структурі вторинного ринку (другий і наступний продаж цінних паперів) виділяють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів. Термін "біржовий обіг означає купівлю-продаж цінних паперів на біржі. Позабіржовий обіг означає купівлю-продаж паперів поза стінами біржі шляхом погодження умов купівлі-продажу між продавцями і покупцями. На біржу допускаються компанії, які відповідають певним вимогам, що виставляються кожною біржею зокрема. Той факт, що цінні папери котируються на фондовій біржі, уже є для неї престижним.

Як приклад обов'язкових вимог, що ставляться перед компаніями, які виявили бажання виставити на біржі для котирування свій пакет цінних паперів, наводимо умови Нью-Йоркської фондової біржі. Вони такі:

- заплатити компанії вступний внесок в сумі 29 350доларів за весь пакет і невелику суму за кожну акцію;

- щорічно платити комісійні, величина яких коливається від 11 750 до 58 700 доларів залежно від кількості прийнятих в обіг акцій;

- компанія повинна нараховувати не менше ніж 2 тисячі акціонерів, які мають володіти не менше ніж 100 акціями кожний;

- випустити не менше ніж 1 мільйон простих акцій, якими володіють акціонери, а не компанія;

- ринкова ціна акцій, якими володіють акціонери, повинна становити не менше ніж 16 мільйонів доларів;

- щорічний дохід компанії за кожний із двох останніх років повинен бути не менше ніж 7 мільйонів доларів;

- вартість майна компанії повинна становити не менше ніж 16 мільйонів доларів.

Оскільки вимоги до клієнтів висуває кожна біржа, акції однієї і тієї ж фірми можуть котируватися на одній біржі і не котируватися на іншій. У позабіржовому обігу котируються, як правило, акції третьорозрядних компаній. Позабіржовий ринок функціонує на основі телефонного зв'язку. Це здійснюється через будь-яку брокерську фірму.

Серцевиною вторинного ринку цінних паперів є фондова біржа. Вона виконує такі функції:

- зводить покупця і продавця цінних паперів;

- реєструє курси цінних паперів;

- виступає механізмом переливання капіталу;

- виконує функцію барометра ділової активності.

Біржа може функціонувати як акціонерна компанія або як створений державою публічний інститут (Паризька фондова біржа).

Фондові індекси. Вони дають загальну характеристику стану ринку цінних паперів. Найбільш відомими фондовими індексами є:

- Доу-Джонса, який був розроблений ще в кінці минулого століття;

- Stock Exchange Index - Лондонська фондова біржа. Враховуються курси ста провідних англійських компаній;

- "Ніккей" - Токійська фондова біржа. Розраховується по 225 провідних фірмах.

Повнокровне функціонування ринку цінних паперів неможливе без створення умов спекуляції акціями і облігаціями.

Глибинний зміст гри на біржі (спекуляції) характеризується принаймні трьома важливими факторами.

Психологічний фактор. Спекулятивний потенціал цінних паперів стимулює додаткове підвищення інтересу вкладників до цінних паперів і таким чином максималізуе мобілізацію грошових ресурсів суспільства в інтересах виробництва. У даному випадку спекулятивне бажання швидкого збагачення змушує інвестора вкладати кошти в нові ризикові підприємства, що є серйозним важелем прискореного використання досягнень науки у виробництві.

Важливою умовою ефективного функціонування цінних паперів є їх ліквідність. У даному випадку спекуляція на фондовій біржі забезпечує високий рівень їх ліквідності (обмін на гроші).

І нарешті, спекулятивна гра на фондовій біржі сприяє стабілізації курсів цінних паперів, стає суттєвою перепоною їх різким коливанням.

У сучасних умовах важко виділити країни, які є тільки експортерами або імпортерами капіталу. Серед розвинених країн немає жодної, яка б була чистим експортером або чистим імпортером капіталу.

Кредити міжнародних фінансових організацій хоча і займають скромне місце в обсязі вивезеного капіталу, однак відіграють важливу роль своєрідного "лакмусового папірця". Річ у тому, що надання МВФ якій-небудь країні кредиту слугує сигналом для приватного капіталу на зразок "мін немає, вхід вільний".

Взаємне проникнення капіталів в економіку приводить до утворення в окремих державах досить потужного іноземного сектора. Так, у результаті напливу в США іноземного капіталу, який сьогодні перевищує 1,5 трильйона доларів, близько 20% активів банків США належать іноземцям, майже три мільйони американців працюють в іноземних компаніях. У свою чергу, в західноєвропейських державах значний сектор економіки належить американському капіталу.

Лідируючу позицію в Європі по імпорту капіталу займає Велика Британія. Вона захопила певну частку інвестицій, які надходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. На іноземні фірми в Англії припадає більше 20% виробленої продукції, 16% зайнятих. У той же час зарубіжні компанії складають лише 2 % загальної кількості англійських фірм.

У світовій класифікації крупними донорами капіталу в останньому десятилітті XX століття були Японія, Швейцарія, США, Тайвань, Німеччина.