Національна економіка - Носова О.В. - Тема 4. НАЦІОНАЛЬНІ МОДЕЛІ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

4.1. Класифікація національних економік

Економіка будь-якої країни може розглядатися як економічна система, яка складається із трьох основних елементів - продуктивних сил, виробничих відносин і господарського механізму. Складові економічної системи можуть перебувати у різному стані, їх розвиток може здійснюватися під впливом дії комплексу факторів матеріального та ідеологічного характеру. Відповідно, національні економіки функціонують у межах певних типів економічних систем, в яких в залежності від специфічних рис формуються ті чи інші моделі господарювання. Для з'ясування особливостей розвитку національних економік використовується широке поле критеріїв, які дозволяють їх класифікувати.

Найважливішим елементом, який визначає можливості розвитку національних економік є продуктивні сили. З огляду на рівень розвитку продуктивних сил існує декілька класифікацій. Найбільш узагальненою з них є групування країн за досягнутим рівнем економічного розвитку, що розроблене ООН. Ця класифікація поділяє 160 країн світу по даним за 2010 р. на три групи:

- розвинуті країни (35 країн);

- країни з перехідною економікою - від командно-адміністративної до ринкової (18 країн);

- країни, що розвиваються (107 країн).

Група розвинутих країн (developed economies) включає 27 країн-членів Європейського Союзу та три країни, які не входять у дане співтовариство (Ісландію, Норвегію і Швейцарію), а також п'ять найбільш потужних національних економік у інших частинах світу (Австралію, Канаду, Нову Зеландію, Сполучені Штати Америки, Японію). У цьому угрупуванні виокремлюється сім найрозвинутіших країн, так звана "велика сімка" (G7) - Велика Британія, Італія, Канада, Німеччина, Сполучені Штати Америки, Франція, Японія. Група розвинутих країн об'єдналася у Організацію економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), до складу якої нині входить 33 країни. За останні десять років до складу ОЕСР було прийнято Туреччину, Мексику, Ізраїль, Південну Корею.

До країн з перехідною економікою (economics in transition) входить 6 країн Південно-Східної Європи (Албанія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Сербія, Хорватія, Чорногорія) та 12 країн на пострадянському просторі (Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Республіка Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркме-ністан, Узбекистан, Україна).

Країни, що розвиваються (developing economies), утворюють найчисельніше угрупування і за методикою ООН виділяються по регіонам: 24 країни у Латинській Америці і Карибському регіоні, 51 країна у Африці, 13 країн у Східній Азії, 6 країн у Південній Азії і 13 країн у Західній Азії. За рівнем економічного розвитку ця група країн є досить нерівномірною. Поряд з недостатньо розвинутими країнами є дві підгрупи країн, які за рівнем ВВП на душу населення могли б входити до групи розвинутих країн. Перша з них - це нафтодобувні країни (Венесуела, Конго, Іран, Ірак, Лівія, Нігерія, Оман, Об'єднані Арабські Емірати та інші). Друга - це "нові індустріальні країни" (Південна Корея, Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Малайзія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі та інші). Деякі з цих країн, як зазначалось вище, прийняті до співтовариства розвинутих країн - ОЕСР.

З позиції стану розвитку продуктивних сил більш конкретною є класифікація за рівнем валового національного доходу (ВНД) на душу населення, яка також розроблена ООН. По даним за 2009 р. на основі Атласної методики Світового банку 160 країн світу було поділено на такі групи:

1) країни з низьким доходом - 35 країн з доходом на душу населення, який не перевищує 995 дол.;

2) а) 41 країна з доходом на душу населення від 996 до 3945 дол.; б) 36 країн з доходом на душу населення від 3946 до 12195дол.;

3) 48 країн з доходом на душу населення, який перевищує 12196дол.

Україна належить до групи країн з нижчим середнім доходом і її позиція не змінюється протягом усіх років незалежності. За цей період більшість країн на пострадянському просторі покращили своє становище. Групу країн з низьким доходом залишили наступні країни: Азербайджан перейшов до групи країн з середнім доходом, а Вірменія, Молдова і Туркменістан - до групи країн з нижчим середнім доходом, до групи країн з середнім доходом також приєдналися Білорусь, Казахстан, Латвія, Російська Федерація, а Естонія і Литва увійшли до складу країн з високим доходом.

Результативність функціонування продуктивних сил визначається технологіями. Відповідно, для кожної національної економіки є характерним домінування певних техніко-економічних укладів. В залежності від ступеня розвитку технологій розрізняють доіндустріальні, індустріальні і постіндустріальні економіки.

Доіндустріальна економіка базується на розвитку сільського і лісового господарства, полювання та рибальства. Визначальною ознакою доіндустріального суспільства є переважне використання ручної праці на основі простої кооперації.

Основою розвитку індустріальної економіки є використання машин, провідними галузями стають промисловість та будівництво. Для її структури є характерним домінування випуску товарів, тобто розвиток сфери матеріального виробництва.

Перехід до постіндустріальної економіки пов'язаний з принциповою зміною ролі людини у виробничому процесі. При машинному виробництві робітник брав безпосередню участь у виробничому процесі. У постіндустріальній економіці поряд з машиною з'являється управляюча система (комп'ютер), що обмежує участь робітника у виробництві виконанням функцій регулювання і контролю. Розвиток матеріального виробництва у постіндустріальній економіці завдяки інформатизації, автоматизації і роботизації виробничих процесів відбувається на основі меншої кількості трудових ресурсів, що дає змогу використовувати більше працівників у сфері послуг. Постіндустріальна економіка характеризується поглибленням поділу праці, галузева спеціалізація доповнюється внутрішньогалузевою і подетальною, що приводить до підвищення у кінцевому продукті питомої ваги доданої вартості. У структурі постіндустріальної економіки визначальна роль належить сфері виробничих і невиробничих послуг (транспорт, зв'язок, торгівля, фінансово-кредитна діяльність, наука, освіта, культура, охорона здоров'я, управління, тощо). Частка послуг у ВВП США, Канади, Японії та більшості західноєвропейських країн становить 75-85 %.

Заслуговує на увагу класифікація країн за рівнем економічної свободи. Газета Wall Street Journal і дослідницький центр Heritage Foundation розробили Індекс економічної свободи (ТЕС), який базується на 10 індексах (свободи бізнесу, свободи торгівлі, податкової свободи, свободи від уряду, грошової свободи, свободи інвестицій, фінансової свободи, захисту прав власності, свободи від корупції, свободи трудових відносин). Індекс вимірюється за шкалою від 0 до 100, при цьому показник 100 відповідає максимальній свободі, а 0, відповідно, мінімальній. По ІЕС усі країни поділяються на наступні групи:

- країни з вільною економікою (з показником 80-100);

- країни з переважно вільною економікою (з показником 70-79,9);

- країни з помірно вільною економікою (з показником 60-69,9);

- країни з переважно невільною економікою (з показником 50-59,9);

- країни з невільною економікою (з показником 0-49,9).

По даним за 2011р. провідні позиції за ІЕС обіймали такі країни, як Гонконг (89,7), Сінгапур (87,2), Австралія (82,5), Нова Зеландія (82,3), Швейцарія (81,9), Канада (80,8), Ірландія (78,7), Данія (78,6), США (77,8). В цей же період на пострадянському просторі до країн з переважно вільною економікою були віднесені Естонія (75,2), Литва (71,3), Грузія (70,4), до країн з помірно вільною економікою - Вірменія (69,7), Латвія (65,8), Казахстан (62,1), Киргизстан (61,1), до країн з переважно невільною економікою - Азербайджан (59,7), Молдова (55,7), Таджикистан (53,5), Російська Федерація (50,5), до країн з невільною економікою - Білорусь (47,9), Узбекистан (45,8) і Україна (45,8).

Найбільш розвинені країни, економіка яких визначається як постіндустріальна, по різному реалізують можливості ринкових відносин, їх державного регулювання. Відповідно, під впливом особливостей історичних, природо-кліматичних і соціально-економічних умов, а також національних традицій у цих країнах склалися свої ринкові моделі розвитку національних економік. Ринкові моделі розвинених країн відрізняються розмірами та співвідношенням державного і приватного секторів, виробничими і організаційно-управлінськими структурами, системами мотивації, критеріями ефективності, методами державного регулювання економіки. Відмінності моделей національних економік проявляються і у соціально-економічних наслідках функціонування ринкових відносин. Це стосується ступеня нерівномірності розподілу доходів, ролі бюджетного фінансування у вирішенні соціальних проблем. Остаточно моделі національних економік формуються як результат різних варіантів державної економічної політики.