Національна економіка - Носова О.В. - 8.3. Необхідність і основні напрями ефективного використання трудового потенціалу в Україні

Мало створити трудовий потенціал, треба його ефективно використовувати. Україна ще має достатньо міцний ТП, особливо його освітньо-професійну і інтелектуально-креативну складові. Проте у нас цей потенціал недостатньо, далеко недостатньо реалізується. Про це свідчать низький рівень економічного розвитку (виробництво ВНД у розрахунку на одну особу становило лише $6535 (2010 р.), або у більш як 5 разів менше, ніж у Франції, Англії та Німеччини, у 2,7 і 3,5 рази менше порівняно з Польщею і Чехією), низька продуктивність суспільної праці.

Щоб повніше і ефективніше одержувати віддачу від трудового потенціалу, необхідно забезпечити інноваційний розвиток економіки, створювати нові передові робочі місця та модернізувати старі. Між тим у нас основні виробничі фонди застаріли і фізично, і морально. Вони в промисловості зношені на 59 %. Щоб забезпечити модернізацію економіки, треба залучати інвестиції як вітчизняні, так і іноземні, створюючи привабливий інвестиційний клімат.

Для заохочування інвесторів і підприємців слід проводити дієву інвестиційну, фінансово-податкову та кредитну політику. Є надія, що введення в дію Податкового кодексу, прийнятого Верховною Радою у 2010 р. зможе стимулювати суб'єктів підприємницької діяльності на більш активну та ефективну економічну діяльність. Адже ставка податку з прибутку знижується з нинішніх 25 % до 16 % у 2014 р. А зменшення податку на додану вартість з нині діючих 20 % до 17 % у 2014 р. повинно збільшити платоспроможний попит населення. На черзі реформування системи заробітної плати. Ця реформа має встановити тісний взаємозв'язок між трудовим вкладом працівника і розмірами заробітної плати, збільшення частки оплати праці у ВВП (вона становить у нас лише половину ВВП проти % у розвинених країнах Заходу), ввести у практику участь найманих робітників у розподілі прибутку, як це робиться в розвинутих державах. Час покласти край виплаті зарплати "в конвертах", тобто "в тіні", заборгованості у виплаті заробітної плати.

Як відомо, узагальнюючим критерієм використання трудового потенціалу зрештою є рівень продуктивності суспільної праці. Продуктивність праці - це результативність живої праці, що визначається як відношення виробленої продукції до трудових витрат. На сучасному етапі вона є вирішальним фактором приросту валового внутрішнього продукту і добробуту населення. Водночас продуктивність праці слугує показником ефективного регулювання трудового процесу.

Важливою закономірністю є взаємопов'язане зростання продуктивності суспільної праці та підвищення рівня життя, реальних доходів населення. Складовою цієї закономірності виступають випереджаючі темпи приросту продуктивності праці над зростанням заробітної плати. Це необхідно для забезпечення стабільного економічного зростання, в тому числі за рахунок підвищення норми нагромадження, постійного у довгостроковій перспективі посилення мотивів і стимулів високопродуктивної праці, утримання непрацездатної та непрацюючої частини населення. В сучасних умовах необхідність випереджаючих темпів підвищення продуктивності праці над зростанням оплати праці посилюється через старіння населення та збільшення чисельності та частки пенсіонерів. Світова практика розвинених країн підтверджує закономірність випереджаючих темпів зростання продуктивності праці над його оплатою. Так, протягом 1990-2003 рр. індекс продуктивності праці у США становив 180 %, а індекс зарплати - 160 %, в Канаді - відповідно 135 і 131 %, Японії - 154 і 124 %. За цей період продуктивність праці підвищилася у Франції на 59 %, а заробітна плата - на 39 %, у Швеції - відповідно на 102 і 52 % [5, 33].

В Україні, навпаки, за даними Держкомстату, за останнє десятиріччя, крім кризового 2009 р., темпи зростання реальної зарплати випереджали підвищення продуктивності праці. Так, за 2000-2008 рр. середньорічні темпи росту продуктивності праці становили 7,6 %, обчисленої як виробіток ВВП на одного працюючого, а заробітної плати - понад 19 %. З точки зору економіста, це важко пояснити. Проте можна напевно визначити соціально-економічні наслідки такої політики: нестабільне економічне зростання з негативним впливом на змінення рівня життя, високі темпи інфляції, збільшення державного боргу, як загального, так і зовнішнього. Це результат популістської політики через постійні передвиборчі та виборчі кампанії в Україні.

Настав час враховуючи світовий досвід проводити політику випереджаючого зростання продуктивності праці над його оплатою на основі стабільного економічного розвитку в інвестиційно-інноваційній моделі.