Національна економіка - Носова О.В. - Тема 9. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ

9.1. Економічний зміст інвестиційного потенціалу та характеристика основних його елементів

Пошук зовнішніх джерел фінансування економіки, серед яких важлива роль відводиться інвестиціям, є визначальною рисою сучасного етапу розвитку пострадянських країн. Поняття інвестиція (з лат. - "одягаю") означає довгострокове вкладення капіталу в сфери економіки, в саму країну і за кордон. Інвестиційні ресурси - це всі вироблені засоби виробництва, всі види інструментів, машин, устаткування, фабрично-заводські, складські, транспортні засоби і збутова мережа, що використовуються у виробництві товарів і послуг, а також доставка їх до кінцевого споживача. Інвестиційна діяльність являє собою вкладення фінансових коштів і сукупність практичних дій щодо їх реалізації.

Розглянемо класифікацію інвестицій залежно від оцінюваних ознак (табл. 9.1). Під інвестиціями будемо розуміти грошові кошти, цільові банківські вклади, акції та інші цінні папери, технології, машини, устаткування, ліцензії, в тому числі товарні знаки, кредити, будь-яке інше майно або майнові права, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької діяльності з метою одержання доходів (прибутку) і досягнення соціального ефекту. Як джерела інвестицій може виступати власний капітал економічного агента, так і позичковий капітал у вигляді грошових коштів, необхідних для фінансування діяльності фірми.

Залежно від суб'єктів інвестиційної діяльності, які приймають рішення щодо вкладення власних, позичкових і залучених майнових, а також інтелектуальних, цінностей, виділяють державні інвестиції, приватні інвестиції, іноземні інвестиції, спільні інвестиції. До суб'єктів інвестиційної діяльності відносяться замовники робіт в особі: держави, самостійних виробників, власників спільних підприємств, іноземних інвесторів, міжнародних організацій, транснаціональних корпорацій (ТНК), багатонаціональних корпорацій (БНК), приватних підприємств та змішаних підприємств.

Таблиця 9.1. КЛАСИФІКАЦІЯ ІНВЕСТИЦІЙ ЗА ОЦІНЮВАНИМИ ОЗНАКАМИ

Інвестор за допомогою власних або позичкових коштів забезпечує цільове використання коштів. В якості інвесторів можуть виступати державні органи, фізичні та юридичні особи, іноземні фізичні та юридичні особи, держави, міжнародні організації.

Інвестиції розрізняються за об'єктами інвестиційної діяльності, за мотивом і характером інвестування. Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть поєднувати функції двох або кількох учасників. З метою здійснення спільного інвестування допускається об'єднання коштів інвесторами.

У залежності від об'єктів інвестування виділяють реальні інвестиції - це вкладення коштів у реальні активи, які включають вкладення в:

1) основний капітал (основні фонди та оборотні кошти);

2) матеріально-виробничі запаси;

3) нематеріальні активи.

Реальні інвестиції включають вкладення в статутні фонди підприємств і організацій, господарських товариств; надані підприємствам, організаціям, установам позики і кредити; придбання об'єктів нерухомості; золото; предмети колекціонування. Капітальні вкладення здійснюються у формі вкладення фінансових і матеріально-технічних ресурсів у створення виробництва основних фондів шляхом нового будівництва, розширення, реконструкцій, технічного переозброєння, а також підтримання потужностей діючого виробництва. Реальні інвестиції включають вкладення коштів на інноваційний розвиток.

Фінансові інвестиції - це грошові вкладення коштів у різні фінансові активи. До них відносяться вкладення:

1) в акції, облігації, інші цінні папери, випущені як приватними підприємствами, так і державою, місцевими органами влади;

2) в іноземні валюти;

3) у банківські депозити;

4) в об'єкти тезаврації.

Фінансові інвестиції частково спрямовуються на збільшення реального капіталу, більша їх частина - невиробничі вкладення капіталу.

У ринковому господарстві в структурі фінансових інвестицій переважають приватні інвестиції. За рахунок використання державних позик здійснюється фінансування бюджетного дефіциту.

Вкладення в основний капітал включають капітальні вкладення та інвестиції в нерухомість. Відповідно до прийнятої в світі класифікації під нерухомістю розуміється земля, а також усе, що знаходиться над і під поверхнею землі, включаючи всі об'єкти, приєднані до неї, незалежно від того, чи мають вони природне походження або створені руками людини.

Під впливом розвитку науково-технічного прогресу роль НДДКР зростає в підвищенні кваліфікації, знань і досвіду працівників. Витрати на науку, освіту, підготовку та перепідготовку кадрів є виробничими і в ряді випадків включаються в поняття реальних інвестицій. У складі реальних інвестицій, на думку ряду авторів, слід виділяти третій елемент - вкладення в нематеріальні активи.

До такого виду активів відносять такі види: право користування земельними ділянками; природними ресурсами; патенти; ліцензії; ноу-хау; програмні продукти; монопольні права; привілеї (включаючи ліцензії на певні види діяльності); організаційні витрати; торгові марки; товарні знаки; НДДКР; проектно-вишукувальні роботи тощо.

В економічній літературі набула поширення точка зору про виділення в якості об'єктів дослідження фінансових, реальних і нематеріальних інвестицій, при цьому останні об'єднують торгівлю, розвиток духовних благ і приріст інтелектуального капіталу. При класифікації об'єктів інвестиції є правомірним застосовування методології системи національних рахунків. У першій частині рахунку операцій з капіталом вказуються ресурси для накопичення. Відповідно з другою частиною рахунку операцій - з накопиченим капіталом, інвестиції поділяються на фінансові (кредит, фінансові вкладення господарюючих суб'єктів, кошти від продажу акцій і т. д.) і нефінансові (капиталоутворюючі) інвестиції. Даний підхід узгоджується з політико-економічним діленням всього капіталу на грошовий (фінансовий) і реальний капітал. Розширення об'єкта інвестицій і виділення нематеріальних інвестицій в якості самостійного об'єкта дослідження ускладнює з'ясування суті процесів капіталоутворення та інвестування, механізму, за допомогою якого фінансові інвестиції трансформуються в нефінансові. Рахунок операцій з капіталом включає нефінансові активи. Кількісні відмінності показників валового накопичення та нефінансових інвестицій не значні. Валове накопичення не включає іноземні капиталоутворюючі інвестиції, вартість малоцінних та швидкозношуваних предметів і запасних частин для капітального будівництва, обладнання та інвентар для бюджетних підприємств і організацій. У нефінансові інвестиції не входить чисте придбання цінностей, зменшення запасів матеріальних оборотних коштів, витрати на формування основного стада, витрати з держбюджету на геологорозвідувальні та бурові роботи.

За терміном інвестування інвестиції поділяються на короткострокові, вкладення капіталу з терміном менше одного року, середньострокові інвестиції - від одного року до п'яти, довгострокові - з терміном більше п'яти років.

За типами інвестиції поділяються на інституційні та індивідуальні. Перші займаються управлінням чужими коштами. Вони включають інвестиційні фонди та компанії, страхові фонди, пенсійні фонди, довірчі товариства, банки і т.п. Індивідуальні - інвестори розпоряджаються власними коштами. При класифікації типів прямих іноземних інвесторів до вище названим додаються ТНК, які включають стратегічних інвесторів. Під стратегічним інвестором розглядається іноземний інвестор, який здійснює контроль над підприємством у стратегічному секторі економіки країни (енергетиці, оборонній промисловості, транспорті, зв'язку та інших).

Інвестиції поділяються на прямі інвестиції, що передбачають безпосереднє вкладення коштів в матеріальний об'єкт, і непрямі, які характеризуються наявністю посередника, фінансового або в особі інвестиційного фонду.

Автономні інвестиції характеризуються змінами техніки, які вимагають збільшення капіталу в розрахунку на одного робітника. Це обумовлює процес "поглиблення капіталу", який пов'язаний з впровадженням інновацій. Стимульовані інвестиції передбачають надання незайнятим робітникам і новим робочим капіталу на базі існуючої техніки. Цей процес пов'язаний з "розширенням капіталу" і відбувається за рахунок приросту робочої сили. Автономні інвестиції забезпечують підвищення доходу у зростаючому розмірі. За допомогою стимульованого споживання і стимульованих інвестицій забезпечується економічний бум. При скороченні автономних інвестицій відбувається зниження доходу і відповідно стимульованого споживання і стимульованих інвестицій.

Залежно від мотивації інвестування за кордон прямі іноземні інвестиції (ПІІ) поділяються на ресурсо-пошукові ШІ, витратно-орієнтовані ПІІ та ринково-пошукові ПІІ. До ресурсо-пошукові які шукають ПІІ, відносяться інвестиції ТНК у видобуток і переробку природних ресурсів. Витратно-орієнтовані ПІІ націлені на використання сприятливих для інвестування факторів виробництва країни (дешевої робочої сили). Ринково-пошукові ПІІ забезпечують вихід на ринок, завоювання більшої його частки і встановлення контролю над ним.

Інвестиційний потенціал - це сукупність внутрішніх і зовнішніх економічних ресурсів, що створюють можливості для економічної діяльності суб'єктів господарювання. Його елементами виступає сукупність ресурсних і компетентних можливостей на рівні окремого підприємства, регіонів, сфер діяльності країни, що забезпечують мобілізацію і трансформацію в інвестиції на конкурентних умовах. Важливим є наявність у підприємства механізмів, що перетворюють зростання його вартості в грошовий капітал - прибуток, а також створюють умови циклічності розвитку та можливості для розширення інвестиційної діяльності, як в рамках підприємства, так і в рамках супутньої діяльності, створення дочірніх та спільних підприємств.

Інвестиційний потенціал базується на економічному потенціалі, ринковому потенціалі. Він включає виробничий, технічний, інноваційний, кадровий та фінансово-економічний потенціал. Економічний потенціал розглядається як кількісно-якісна характеристика наявності й можливості використання всіх видів ресурсів, які має держава для свого економічного та соціального прогресу та розвитку. Ринковий потенціал характеризує рівень інвестиційної конкуренції, вплив цін та змін кон'юнктури на інвестиційну діяльність. Всі названі елементи інвестиційного потенціалу виконують функції використання вільних фінансових коштів з наступною їхньою трансформацією в інвестиції.

Інвестиції являють собою особливий товар, що обертається на ринку. Тому можливість її одержання в тому або іншому вигляді залежить від розуміння й урахування взаємних інтересів партнерів, від уміння бачити об'єкт інвестування з позицій стратегічного інвестора й оцінювати його інвестиційний клімат.

Інвестиційний потенціал підприємства представляє собою здатність його реалізувати сукупність інвестиційних можливостей щодо генерування додаткових потоків капіталу завдяки мобілізації наявних ресурсів з метою підвищення вартості об'єкту інвестування.

Інвестиційний потенціал визначається на основі використання кількісних і якісних показників. Кількісні показники відображають обсяги інвестицій в основні фонди виробничого і невиробничого призначення, обсяги прямих і портфельних інвестицій, обсяги надходження фінансових коштів і обсяги введення в дію основних виробничих фондів. Розглянуті показники відображають обсяги наданих кредитів на безповоротній і поворотній основі.

Формування інвестиційного потенціалу полягає у створенні додаткових інвестиційних можливостей, що можуть бути реалізовані підприємством шляхом мобілізації внутрішніх або залучення зовнішніх ресурсів.

У реальних економічних умовах інвестиційні можливості мають властивість накопичуватись, поступово утворюючи інвестиційний потенціал. Формування інвестиційного потенціалу відбувається під впливом позитивних та негативних факторів (табл. 9.2).

Таблиця 9.2. ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВА

У реальних економічних умовах у повній мірі представлені фактори обох груп. Формування інвестиційного потенціалу є закономірним явищем та залежить від того, яка з груп переважає. Реалізація потенціалу полягає в усуненні в рамках свого кола впливу негативних факторів, які заважають негайному втіленню інвестиційних можливостей, з метою максимізації вартості компанії. У відповідності до їх співвідношення потенційні інвестори приймають рішення щодо доцільності інвестування, а підприємство обирає інвестиційну стратегію.

Показником для попередньої оцінки накопиченого інвестиційного потенціалу виступає середня рентабельність інвестицій (РІ) в країні чи в галузі. Так, норма рентабельності інвестицій для західноєвропейських країн складає до 20 %.

Для економіки України та деяких інших східноєвропейських країн характерна рентабельність інвестицій на рівні від 35-40 %, що пояснюється наявністю надлишкового інвестиційного потенціалу, який утворюється внаслідок відстрочення інвестицій у часі.

У економічних системах, де діють закони економічного розвитку, процес накопичення та реалізації інвестиційного потенціалу відбувається безперервно шляхом реінвестування прибутку у нові перспективні проекти, галузі чи регіони. У країнах з ефективно функціонуючими ринковими механізмами накопичення інвестиційного потенціалу триває до певної межі. Далі відбувається процес реалізації інвестиційного потенціалу - тобто надходження інвестицій, їх використання та відповідно підвищення вартості об'єкту інвестування.

У нестаціонарних економіках, де не діють закони економічного розвитку, цей процес має дещо інший вигляд. Відсутність дієвих механізмів залучення інвестицій та подальшої реалізації потенціалу призводить до його надмірного накопичення в масштабах країни. Розглянемо докладніше основні причини збільшення нагромадження капіталу. До них відносяться наступні:

o несприятлива макроекономічна ситуація: гіперінфляція, відсутність належної нормативної бази, високий рівень корупції. Ці фактори ускладнюють чи навіть унеможливлюють надходження інвестицій, незважаючи на значні інвестиційні можливості;

o контрагенти не усвідомлюють необхідність залучення інвестицій. Низький рівень кваліфікації керівництва, розвинутий тіньовий сектор економіки впливає на відсутність припливу значних обсягів інвестицій. Така ситуація спостерігається на багатьох підприємствах державного сектору, де керівництво не має стимулів до реалізації інвестиційних можливостей та не схильне до ризику;

o існують перешкоди неекономічного характеру: ембарго, заборона на інвестування у певний стратегічний сектор економіки;

o норма рентабельності інвестицій є невелика;

o ризик інвестування є занадто високим порівняно з іншими варіантами.

Надмірне накопичення інвестиційного потенціалу спочатку призводить до підвищення можливої доходності інвестицій. Однак згодом накопичення нереалізованих своєчасно інвестиційних можливостей негативно впливає на підприємство. Тобто існує певна межа, за якою інвестиційний потенціал починає зменшуватись, а згодом - прагнути до нуля.