Національна економіка - Носова О.В. - 16.2. Сутність і предмет безпеки національної економіки

Для ефективної побудови системи безпеки національної економіки є важливим правильне визначення її сутності і предмету захисної діяльності. У науковій та навчальній літературі є велика кількість визначень сутності економічної безпеки. Зазвичай її пов'язують з суверенітетом, "національними економічними інтересами", які визначаються головними центрами політичного та економічного впливу [6, 17; 7, 11].

Але як бути з тими, хто є суб'єктами національної економіки, але не підпадає під "центри впливу". Наприклад, при формуванні Податкового кодексу України малий та середній бізнес опинилися по іншу сторону барикад від інтересів центрів "економічного і політичного впливу" країни. Такі аморфні визначення сутності економічної безпеки є неприйнятними для практичної діяльності.

Сутність економічної безпеки будь-якої системи визначається її здатністю та можливістю протистояти загрозам і небезпекам, що перешкоджають виконанню її місії. Зазвичай у всіх підручниках з макроекономіки метою макроекономічного розвитку визначається забезпечення економічного зростання, зайнятості населення та стабільності грошової системи. Тільки усі науковці і політики забувають про головну, природну незазначеність економіки - підвищення рівня та якості життя населення . Тому до цілей макроекономічного розвитку треба додати підвищення рівня та якості життя населення. Таким чином, сутність безпеки національної економіки полягає у її стані і здатності протистояти загрозам і небезпекам, що перешкоджають досягненню макроекономічних цілей розвитку: підвищенню рівня та якості життя населення на основі економічного зростання, збільшення зайнятості населення і стабільності грошової системи.

Коло питань, що повинні вирішувати суб'єкти господарювання у системі безпеки національної економіки, визначається предметом безпеки національної економіки. До нього відноситься, перед усім, виявлення джерел загроз і небезпек для національної економіки як на світових ринках, так і в межах країни, їх ідентифікація та моніторинг. На підставі аналізу загроз і небезпек відпрацьовуються моделі захисту, нормативно-правова база безпеки, організаційні структури, визначаються засоби захисту, тощо. Якщо узагальнити сказане, можна визначити, що предметом безпеки національної економіки є управління економічними ризиками [8, 17-18; 9, 23-25].

Функція організатора безпеки національної економіки, її системної побудови, зазвичай покладається на державні органи влади. Але, це не означає, що держава повинна брати на себе усі проблеми забезпечення безпеки національної економіки. Ефективність організаційної роботи держави зі здійснення безпеки національної економіки визначається динамікою показників макроекономічних цілей розвитку країни.

16.3. Загрози і небезпеки національної економіки. роль держави в організації безпеки національної економіки

Найчастіше поняття економічної загрози і небезпеки змішуються, підміняються одне іншим [10, 144; 11; 12; 13, 25]. Щоб захищатися, необхідно мати чітке уявлення про сутність економічних загроз і небезпек, а класифікація допомагає орієнтуватися у дуже великій їх чисельності [8, 9-15; 9, 11-18, 28-31].

Економічна загроза - це потенційна можливість заподіяння втрат суб'єкту/об'єкту господарювання.

Наприклад, до 21 червня 2008 року земляни чекали на падіння 800-метрового астероїду Н251, яке на щастя не відбулось. Це була загроза для економічного потенціалу цілої планети. Не виключається можливість такої зустрічі з астероїдом 2004 МК4 13 квітня 2029 року, яка допоки також вважається загрозливою [14]. Або, для національної економіки будь-якої країни з сучасною грошовою системою є загроза дестабілізації внаслідок можливої галопуючої інфляції.

Економічна небезпека - це реальна можливість заподіяння втрат суб'єкту/об'єкту господарювання, яка має ймовірний характер.

Якщо, в нашому прикладі, на 13 квітня 2029 р. при наближенні астероїда до Землі астрономи обчислять неминуче зіткнення, це вже буде не загроза, а реальна небезпека. Далі все буде визначатись здатністю землян зруйнувати, або відхилити траєкторію цього астероїду, щоб уникнути руйнівних наслідків. Це і визначає ймовірний характер будь-якої небезпеки.

З точки зору безпеки будь-якого економічного об'єкту, усі небезпеки можна поділити на дві групи за тягарем руйнівних наслідків. Економічні небезпеки, прояв яких супроводжується втратами, що поновлюються, називаються допороговими. Економічною ознакою прояву допорогової небезпеки є неперервність кругообігу капіталу.

Наприклад, влада країни встановила неефективну податкову систему, внаслідок чого загальмувалися темпи зростання економіки - це допорогова економічна небезпека. Або, у суб'єкта господарювання конкуренти відібрали частину ринку, внаслідок чого він втратив доходи, але фірма працює - це також допорогова небезпека.

Якщо суб'єкт господарювання внаслідок прояву економічної небезпеки має втрати, що не поновлюються, і це явище супроводжуються зупинкою кругообігу капіталу, то така небезпека називається післяпороговою. Отже, економічна небезпека, прояв якої супроводжується втратами, що не поновлюються, називається післяпороговою. Прояв післяпорогової небезпеки означає системну кризу для держави, банкрутство для окремого суб'єкта господарювання.

Виокремлення загроз, допорогової і післяпорогової небезпеки має організаційне і правове значення. З організаційної точки зору поява загрози спонукає суб'єкта господарювання розробляти моделі і плани захисту, розгортання допорогової небезпеки - включення механізмів захисту адекватно обмеженими засобами, післяпорогова небезпека потребує включення усіх наявних засобів, а якщо потрібно - залучення і зовнішніх засобів захисту, бо йдеться про те, "бути чи не бути?". З правової точки зору поділ небезпек на допорогові і післяпорогові дає можливість визначити економічні ознаки таких форм економічних правопорушень, як економічна провина та економічний злочин. Прояв допорогової небезпеки є економічною ознакою економічної провини, а післяпорогової - економічного злочину.

Нажаль в правоохоронній практиці часто відсутність законодавчого визначення економічної провини та економічного злочину призводить до підміни злочинів провиною внаслідок "дахування" окремих форм бізнесу можновладцями і, навпаки, підміни провини злочином, коли намагаються чинити розправу над супротивниками.

В економічній літературі можна зустріти дуже різні класифікації економічних загроз і небезпек, при цьому без визначення їх характерних особливостей. Охарактеризуємо економічні загрози і небезпеки за джерелами виникнення і формами прояву, поклавши в основу класифікації специфічні ознаки кожної групи.

За джерелами виникнення усі загрози і небезпеки для національної економіки можна умовно поділити на природні, антропогенні та природно-антропогенні [8, 12-17; 9, 28-30]. Природні загрози і небезпеки формуються у літосфері, гідросфері, атмосфері Землі та космосі. Сутність їх полягає у відхиленні природних явищ від норми, що притаманна даній місцевості і даному часу. Ці відхилення руйнують продуктивні сили, знищують національне багатство. Специфічна особливість природних загроз і небезпек полягає не в "об'єктивності", "масштабності", як іноді кажуть, а у відсутності цілеспрямованого характеру прояву.

Антропогенні загрози і небезпеки для національної економіки надходять від людських спільнот або окремих осіб. Специфічною ознакою антропогенних економічних загроз і небезпек є їх цілеспрямований характер прояву в абсолютній більшості випадків. Вони можуть уражати будь-які складові національної економіки у різноманітних формах. Оскільки господарське життя, як й інші сфери життєдіяльності людства, у сучасному світі упорядковано нормами права, то прояв економічних загроз і небезпек здійснюється у формі економічних правопорушень, які, у свою чергу, з точки зору організації економічної безпеки, варто поділяти на економічні провини та економічні злочини. Усе різноманіття економічних загроз і небезпек у будь-якій країні можна узагальнити на основі норм господарського права.

Специфічні ознаки антропогенно-природних загроз і небезпек для національної економіки визначає то, що вони є наслідком людської діяльності, але не мають цілеспрямованого характеру прояву. Антропогенно-природні загрози і небезпеки проявляються у формі екологічних і техногенних катастроф. У сучасному світі можна бачити поєднання природних, екологічних і техногенних катастроф. У березні 2011р. Японія і цілий світ потерпали від природних катастроф (землетрус і цунамі одночасно) у поєднанні з аварією на АЕС "Фукусіма". Природні катастрофи у сьогоднішньому світі стають ледве не щоденною складовою світових новин, а за оцінками деяких науковців у майбутньому увесь світовий приріст ВНП буде використовуватися на подолання наслідків природних, екологічних і техногенних катастроф.

За формами прояву кожна група загроз і небезпек має власні класифікації. З точки зору фахової підготовки курсантів і студентів навчальних закладів МВС України має значення класифікація антропогенних економічних загроз і небезпек. Існує велика кількість криміналістичних класифікацій економічних злочинів [15, 32-36]. Але з метою здійснення безпеки економічної системи має більш вагоме значення класифікація антропогенних загроз і небезпек з врахуванням не тільки суто економічної, але й політичної та соціальної складових. Тому варто визначити політико-економічні, власне економічні і соціально-економічні загрози і небезпеки для національної економіки.

Політико-економічні загрози і небезпеки пов'язані, перед усім, з використанням влади для розв'язання економічних проблем всупереч інтересам носіїв влади. Це явище має форму приватизації державної влади . Коли державна влада обслуговує інтереси окремих олігархічних угрупувань, це призводить до: а) відвертого грабування національного багатства, б) розвитку неофіційної економіки внаслідок невизнання існуючого політико-економічного устрою малим та середнім бізнесом, в) корумпованості економічних та усіх інших відносин внаслідок використання чиновниками влади у приватних інтересах, г) стагнації і згортання розвитку малого та середнього бізнесу і середнього класу, д) поступок національними інтересами у взаєминах з іншими країнами внаслідок задоволення інтересів окремих олігархічних угрупувань, д) розвитку суперечок між центральною владою та регіонами внаслідок незбалансованості відносин власності і влади, е) криміналізації економіки та суспільства у цілому.

Власне економічні загрози і небезпеки визначаються і є наслідками політико-економічних загроз і небезпек, але набувають суто економічного визначення у формі: а) деструктуризації і деіндустріалізації економіки та перетворення держави у сировинний і трудовий додаток промислово розвинутих країн, б) небезпечної залежності економіки від світового ринку, в) втрати наукового потенціалу, г) неефективної інвестиційної політики з кількісної та якісної точок зору, д) втрати конкурентоспроможності економіки, е) неефективної податкової політики, є) дестабілізації грошової системи та перерозподілу національного багатства і доходів в інтересах олігархічних угруповань за допомогою інфляційних процесів, ж) зростання зовнішньої та внутрішньої заборгованості держави і країни, з) енергетичної небезпеки, и) продовольчої небезпеки.

Усі політико-економічні та економічні негаразди отримують послідовне відбиття у соціально-економічних загрозах і небезпеках. Вони створюють загрози руйнації соціального середовища і самої сутності людини. Вихідною соціально-економічною загрозою і небезпекою є безробіття, яке визначає рівень та якість життя всього населення, що працює. Це абсолютний, загальний закон капіталістичного нагромадження [16, 659], сутність якого наочно продемонструвала Україна протягом двох десятиліть руху до ринкової економіки, у процесі якого сформувалася чітка тенденція падіння рівня та якості життя населення. Складовими цього небезпечного явища є: а) погіршення і руйнація житлових умов населення країни, б) погіршення харчування, в) погіршення і руйнація системи охорони здоров'я, г) руйнація системи загальної і професійної освіти, д) негативна демографічна ситуація, е) зростання злочинності, є) зростання кількості суїцидів. Узагальнюючою ознакою соціально-економічної небезпеки національної економіки є руйнація генофонду народу [17].