Національна економіка - Савченко В.Ф. - 9.4. Сучасне громадянське суспільство як вирішальна складова демократичного розвитку

Сучасне українське суспільство має значний дисбаланс основних складових. Найголовнішою диспропорцією розвитку є те, що водночас із демократизацією суспільства не відбулася демократизація економіки. Навпаки, процеси відбуваються у протилежних напрямах.

Спостерігається значна поляризація людей щодо рівня життя: 5 % населення країни стали багатими; 10-15 % - із середнім рівнем розвитку; 80 % опинилися на межі бідності та виживання. Різко скорочується виробництво, поглиблюється економічна криза, а отже, знижується життєвий рівень більшості населення. Сучасні темпи розвитку економіки настільки мізерні, що сподіватись на поліпшення життя в найближчий час не доводиться. Наука, освіта, медицина тощо, а також комунальна сфера у зв'язку з нестачею коштів перебувають на критичному рівні. Унаслідок неправильної орієнтації виробництва (адже основною метою суб'єктів господарської діяльності є прибуток) економіку України заполонили рекет, корупція, різноманітні афери (у газовій, нафтовій, зерновій, будівельній, аграрній галузях). Ситуація примушує уряди використовувати неекономічні методи управління та приймати непопулярні рішення, що є формою прояву диктатури.

Лідер німецьких економічних реформ Л. Брхард пов'язував процес демократизації суспільства з реалізацією принципу "достаток для всіх". Саме з цього мала розпочинатись економічна реформа в Україні. Адже поняття "реформа" означає поліпшення добробуту людей як результат реформування. Низький рівень життя породжує диктатуру буржуазії чи пролетаріату, адже за дефіциту засобів існування важко підтримувати порядок у суспільстві за допомогою демократії. Демократія посилюється зі зростанням добробуту людей і досягає високого рівня, коли всі в достатку, а виробничі відносини формуються між людьми за принципом: від кожного - за здібностями, кожному - за працею. За цих умов суспільство не поділяється на протилежні класи, оскільки всі є "працюючим класом" і живуть за рахунок своєї праці. Кожен зацікавлений у тому, щоб брати активну участь у суспільному житті й підтримувати такий порядок. Це означає

єдність економіки та політики в напрямі демократизації суспільства, яка забезпечується шляхом розширення економічних повноважень представницьких органів, зближення інтересів підприємців та робітників, підвищення ролі профспілок, розвитку місцевого самоврядування та ін,

У 70-х роках, коли значно підвищився рівень життя населення, у колишньому СРСР поширеними стали думки про те, що диктатура пролетаріату виконала свою історичну місію і має набути нової якості. Але реалізувати це політичне явище та перейти на новий етап розвитку заважав догматизм вищих ешелонів партійних і державних чиновників, які боялися втратити владні функції та позиції.

Зробивши значний крок у бік демократії, вітчизняні реформатори водночас не здійснили демократизації економіки, точніше провели її в напрямі утвердження приватної власності, що в умовах сучасного рівня розвитку продуктивних сил неминуче веде до її концентрації в руках небагатьох.

Відомий американський промисловець Г. Форд зазначав, що тільки праця виводить на правильну дорогу до багатства і щастя. Капіталізм сучасних цивілізованих країн значною мірою враховує його слушні зауваження.

Європа пішла шляхом демократизації своєї економіки на основі приватної власності, яка поступово набуває рис колективної. Зокрема, суб'єкт приватної власності уже не може нею повністю розпоряджатися. Його поведінку обмежує акціонерне то* вариство, що відповідає за колективний характер виробництва. Там вищий рівень цивілізованості приватних власників. Вони поводяться у побуті значно скромніше, ніж українські власники, більше уваги приділяючи розвитку виробництва, а не розвагам. Тому демократизація суспільства, хоч і не повною мірою, але поєднана з демократизацією економіки. У країнах Західної Європи п'яту частину ВВП витрачають на виробництво знань (прямі інвестиції в людину), що також є формою демократизації капіталу. Там 80-90 % загального обсягу реалізованої продукції є власністю корпоративних підприємств, кожен третій житель країни - акціонер, що сприяє перетворенню працівника у співвласника засобів виробництва. Відбувається поступове наближення нетрудової корпоративної власності до трудової колективної. Практикується передання певної частини акціонерного капіталу найманим робітникам даного підприємства.

Якщо у США в 1975 р. таких підприємств налічувалося 1601, то наприкінці 90-х років - понад 10 тис. Відповідно, з 248 тис.

до 10,5 млн осіб зросла й чисельність працюючих, що становить понад 8 % усіх зайнятих. Ця частка поки що незначна, але відбувається її постійне нарощування.

Демократизація економічних процесів в Україні пов'язана насамперед із широким залученням у процес економічної діяльності суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм, особливо представників малого бізнесу, а також домогос-подарств. Підвищення частки малого бізнесу в загальному обсязі ВВП є свідченням економічної свободи та економічної ініціативи населення. Крім того, це потужний фактор економічного розвитку. На жаль, в Україні частка малого і середнього бізнесу незначна (не перевищує 10 % ВВП). Одна з причин, що стримує розвиток малого і середнього бізнесу, - обмежений доступ малих підприємств до фінансових ресурсів. У зв'язку з цим комерційні банки можуть надати серйозний поштовх розвитку малого бізнесу, впровадивши різні програми кредитування.

Сприяння комерційних банків прискоренню трансформації ринкових відносин пов'язане, зокрема з тим, що унаслідок їх діяльності послаблюється монополізм та виникає конкуренція у банківській сфері. Банківська система стала одним з перших секторів економіки, де здійснюється демонополізація. Організація комерційних банків на пайовій основі є важливим кроком до створення грошового ринку. Банки самостійно встановлюють процентні ставки за кредитами, які видають іншим суб'єктам господарювання. У результаті руху по горизонталі гроші мають відпливати в галузі, які найефективніше їх використовують. У цьому, зокрема, відображається вплив банків на структурну перебудову економіки.

Сучасні комерційні банки відрізняються один від одного різноманітністю методів ведення банківської справи. Вони повністю самостійні у проведенні кредитної політики і не залежні від централізованих інструкцій із кредитування та проведення низки інших операцій. Демократизація банківської системи різко знижує небезпеку її бюрократизації, сприяє оперативному вирішенню питань банківської діяльності.

Нині все більшого значення набувають гуманітарні складові цивілізаційних процесів - інтелектуальність, мобільність, освіта, кваліфікація, здоров'я, моральні якості, світогляд та ін. Ці показники необхідні для створення і діяльності суспільства нового зразка - громадянського суспільства.

Громадянське суспільство - це взаємодія в межах права вільних і рівноправних громадян та об'єднань, які добровільно формуються і перебувають у взаємовідносинах солідарності та конкуренції без втручання держави, що тільки створює умови для їх вільного розвитку.

Сучасне громадянське суспільство має такі п'ять систем: економічна, політична, соціальна, інформаційна, культурна.

Економічна система - сукупність економічних відносин та інститутів, що виникають і в які вступають люди в процесі реалізації відносин власності, виробництва, розподілу і споживання сукупного суспільного продукту. Структурними складовими економічної системи є підприємства, що здійснюють діяльність на основі державної, комунальної та приватної форм власності.

Політична система. її формують цілісні саморегульовані організації (партії, об'єднання, рухи, блоки тощо) та політичні відносини між ними. Головним фактором є боротьба за владу, що визначає систему на всіх рівнях.

Соціальна система - сукупність сформованих спільнот людей та взаємовідносин між ними (в сім'ї, колективі, між різними прошарками населення, націями тощо).

Інформаційна система пронизує усі сфери громадянського суспільства шляхом безпосереднього спілкування людей один з одним, а також використовуючи засоби масової інформації. До її структурних елементів належать: суспільні, муніципальні і приватні організації, підприємства, фізичні особи й об'єднання громадян, які здійснюють випуск і виробництво засобів масової інформації.

Культурна система - відносини між людьми, їх об'єднаннями, державою та суспільством загалом з приводу культурних благ і відповідних інститутів (освітніх, наукових, культурних), через які реалізуються зазначені відносини.

Важливим фактором становлення громадянського суспільства є поява громадянина країни, який має відповідні права і свободи та несе відповідальність за свої дії, тобто постає як самостійний індивідуальний член суспільства, діяльність якого узгоджується з напрямами досягнення загального блага.

Еволюційний шлях розвитку громадянського суспільства в Україні передбачає використання таких факторів:

1) Конституція, що законодавчо закріплює права і свободи кожного громадянина держави;

2) досвід громадянської діяльності, активного вираження власних інтересів, накопичений населенням за роки незалежності;

3) розвиток соціального капіталу як передумови реалізації ефективної національної економічної моделі.

Детальніше розглянемо питання соціального капіталу, наслідком існування якого є громадянська активність, що веде до прискореного економічного розвитку. Становлення соціального капіталу в Україні ускладнюється економічними стереотипами попереднього соціалістичного періоду, а також викривленою мораллю ринкової економіки на перших етапах реформування.

Створення високоефективного громадянського суспільства не привело до об'єднання українського народо навколо єдиної консолідуючої національної ідеї. Водночас успішне використання привабливої ідеї національної консолідації в напрямі вирішення проблем громадянського суспільства такими країнами, як Південна Корея, Сінгапур, Казахстан, є прикладом економічного прориву для наслідування нашою державою.

Подальший розвиток громадянського суспільства в Україні залежить від розв'язання таких проблем:

1) стабілізація і поетапне вдосконалення відносин між суспільством, державою, владою і громадянами;

2) забезпечення економічної свободи особистості;

3) формування стабільного і потужного середнього класу;

4) оволодіння переважною часткою населення національною ідеєю як ідеологією, що консолідує український народ.

Усе це сприятиме розширенню перспектив України та посіданню нею достойного місця у світовій спільноті.