Національна економіка - Савченко В.Ф. - 10.4. Участь держави у європейських економічних структурах

Україна прагне стати повноправним членом світової системи господарювання. З'ясуємо перешкоди, що ускладнюють цей об'єктивний процес:

1) нераціональна структура виробництва. Наша держава не сприяє розвитку наукомістких галузей (машинобудування, електроніки, комп'ютерної техніки), а намагається створити вигідні умови традиційно розвиненим енерго- та матеріаломістким виробництвам. Окрім того, недостатньо розвинений внутрішній ринок споживання продукції;

2) неефективне використання ресурсів і низький технологічний рівень виробництва. Матеріале- та енергомісткість української продукції у 1,5-2 рази вища, ніж у розвинених країнах Європейського Союзу. Це означає, що вітчизняні товари, особливо у машинобудуванні та обробній промисловості, у своїй більшості не конкурентоспроможні як у якісному відношенні, так і за ціною;

3) постачальницько-збутовий характер зовнішньоекономічних зв'язків та неефективна структура зовнішньоторговельного обігу, в якому переважає сировина;

4) несприятлива екологія внаслідок того, що немає екологічно чистих технологій та надмірної кількості енергетичних і взагалі промислових комплексів;

5) виснаження певних видів мінеральних ресурсів, розміщення їх у несприятливих для експлуатації умовах.

Усе це призводить до низької конкурентоспроможності економіки України. Щоб змінити становище, національна політика держави має спрямувати свої зусилля і ресурси на збільшення наукового потенціалу, інформаційних технологій, поліпшення інфраструктури та розвиток перспективних галузей.

Пріоритетними галузями для нашої держави є виробництво космічної техніки, порошкова металургія, виготовлення зварювальної апаратури, будівництво важких транспортних літаків, суднобудування, послуги трубопровідного, залізничного, автотранспорту та автоперевезень, виробництво органічної і сільськогосподарської продукцій у цілому, харчова промисловість. Ці напрями та галузі дадуть ефект у середньостроковій перспективі.

Для успішної інтеграції в систему міжнародних економічних відносин в умовах сьогодення Україна має такі переваги:

1) досить високий рівень розвитку науки;

2) географічний, транспортний та ресурсний пріоритети;

3) базові підвалини розвитку промисловості;

4) у минулому потужний і ще не до кінця розвалений потенціал військово-промислового комплексу;

5) працелюбність як одна з рис менталітету українця та досить висока кваліфікація виробничого персоналу;

6) дешевизна робочої сили.

Визначимо деякі можливі спрямування інтеграції України у світову спільноту:

- розвиток виробничого співробітництва між підприємствами України та інших країн;

- залучення іноземних інвестицій;

- розвиток науково-технічної співпраці;

- збільшення експорту продукції та послуг;

- участь у міжнародних науково-технічних, фінансово-кредитних та інших організаціях.

Потрібна чітка стратегія подолання проблем і реалізації можливостей з метою входження у світове економічне співтовариство.

10.4. Участь держави у європейських економічних структурах

Сучасна Україна має шість основних векторів розвитку міжнародної економічної інтеграції: Європейський Союз (ЄС), Співдружність Незалежних Держав (СНД), економічно-політичне об'єднання країн Грузії, України, Азербайджану та Молдови (ГУАМ), Єдиний економічний простір (ЄЕП), Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), Світова організація торгівлі (СОТ). Крім зазначених генеральних, Україна має численні менш масштабні домовленості, реалізовані на мезорівні, зокрема щодо співробітництва між прикордонними регіонами, тобто за територіальним критерієм, або у різноманітних економічних галузях, тобто згідно з функціональним чинником. Але перераховані шість векторів є головними. Вони формують зовнішні зв'язки держави на макроекономічному рівні. Від їх реалізації повною мірою залежить можливість ефективного розвитку економіки.

Основні фактори економічної інтеграції на регіональному та глобальному рівнях, якими є безпосередньо економіка і тісно пов'язана з нею соціальна сфера, досить слабкі. За роки незалежності в Україні спостерігалися як періоди спаду, так і зростання. Саме етап зростання економіки прийнято використовувати у характеристиках сучасного становища вітчизняної індустрії. Проте спостерігається тенденція погіршення статусу України у міжнародних відносинах. Крім того, відбуваються негативні процеси усередині країни. Так, у середині 90-х років валютно-грошова політика, поряд із лібералізацією зовнішньої торгівлі та браком регулюючого законодавства, призвела до катастрофи у виробничій сфері, зниження рівня життя населення та посилення корупції. Протягом останніх років, незважаючи на пільгові податковий режим і банківські кредити, в глибокій кризі перебуває вітчизняний агропромисловий комплекс. Порівняно з СРСР, рослинництво скоротилося удвічі, тваринництво - у 3 рази. АПК з донора перетворився в одного з головних споживачів бюджетних коштів. Це негативно впливає на міжнародну інтеграцію держави.

Між тим Україна має зв'язки з більшістю найважливіших міжнародних організацій. Насамперед, це Організація Об'єднаних Націй (ООН) та її структури. Україна була серед членів - засновників ООН у 1945 р. У Генеральній Асамблеї Організації Об'єднаних Націй наша країна має рівні права з усіма членами

ООН. кілька разів її обирали непостійним членом Ради Безпеки. Вона бере активну участь в роботі головного економічного органу ООН - Економічної і Соціальної Ради (ЕКОСОР) та інших структурах, пов'язаних з економікою.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) є найбільшим серед міжнародних організацій кредитором, його частка становить 60 %. Кредити МВФ почали надходити в Україну, коли її економіка перебувала в кризовому стані. Таким чином вдалося приборкати гіперінфляцію та ввести в обіг нову грошову одиницю - гривню. Стабілізація гривні в 2000-2001 рр. відбулася також за допомогою МВФ.

Україна з 1992 р. є членом усіх структур Світового банку - Міжнародного банку реконструкції і розвитку (МБРР), Міжнародної фінансової корпорації (МФК) та Міжнародної асоціації розвитку (МАР). Серед міжнародних кредитно-фінансових організацій МБРР є другим після МВФ кредитором України. Його частка становить 33 % усіх позик. Кошти, спрямовані від МБРР, на відміну від коштів МВФ, використовуються більш різноманітно: на реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку українських підприємств, страхування імпорту тощо.

Третьою за обсягом надання кредитів організацією є Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР). Його позики спрямовуються безпосередньо на розвиток виробництва, причому значна їх частка - на підтримку приватних малих і середніх підприємств. ЄБРР працює на комерційній основі. Кредити надаються на умовах ринкових ставок. До співробітництва з ним підключені найбільші комерційні банки. За обсягом кредитів банку країнам Центральної та Східної Європи Україна посідає друге місце. Якщо визначати за галузями, то ЄБРР інвестує переважно видобуток нафти й газу, телекомунікації, портове господарство, агробізнес, харчову промисловість, а також вкладає кошти у фінансову сферу.

Одним із факторів, що визначають основні шляхи та напрями розвитку світового господарства, є утворення міжнародних інтеграційних угруповань, які забезпечують узгоджений розвиток і взаємодоповнення регіонів та держав, інтенсифікують процеси виробництва в окремих країнах, дають змогу ефективніше використовувати резерви розподілу інвестицій та види капіталу.

До головних теоретично обґрунтованих і перевірених на практиці форм міжнародної економічної інтеграції належать:

1) зона вільної торгівлі - найпростіша форма інтеграції, в якій діє особливий пільговий торговельний режим для країнучасниць за рахунок відміни торгових обмежень, насамперед внутрішнього мита;

2) митний союз - угода двох або кількох держав, згідно з якою встановлюється режим вільної торгівлі та передбачається усунення внутрішніх тарифів і встановлення спільного зовнішнього тарифу;

8) спільний ринок - складніша форма міждержавної інтеграційної взаємодії, яка включає умови вільної торгівлі, митного союзу та забезпечує вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, капіталів і формує спільний ринковий простір (звідси і назва "спільний ринок"). Прикладом створення спільного ринку є Європейський Союз;

4) валютний союз - найскладніша форма інтеграції, що передбачає проведення країнами єдиної валютно-фінансової політики: введення в обіг єдиної валюти, створення єдиного емісійного центру - банку;

5) політичний союз - вищий ступінь об'єднання, що має на меті перетворення єдиного ринкового простору в цілісне економічне і політичне утворення.

На сучасному етапі створюється нова форма міжнародної безпеки, основою котрої є партнерство і співробітництво. Останні події у світі підтверджують, що для гарантування безпеки країнам потрібно об'єднувати сили з метою протидії міжнародному тероризму. Тому розширення Організації Північноатлантичного договору та Європейського Союзу як ключових міжнародних структур безпеки у Європі має велике значення.

Законом України "Про основні засади зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 р., Концепцією національної безпеки та іншими нормативними актами закладено курс на євроатлантичну інтеграцію. У липні 1997 р. у Мадриді укладена Хартія про особливе партнерство між Україною і Організацією Північноатлантичного договору, якою закладено основу співробітництва у вигляді таких механізмів, як Комісія Україна - НАТО та консультації з комітетом НАТО, спільні робочі групи, візити високого рівня та обмін експертами, кризовий консультативний механізм для випадків, якщо наша держава вбачатиме пряму загрозу територіальній цілісності, незалежності чи національній безпеці.

Для реалізації Хартії Указом Президента України від 27 січня 2001 р. була затверджена "Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору на 2001-2004 роки", якою передбачалось якісне виконання завдань, поставлених Хартією, та розвиток нових напрямів і форм двосторонньої співпраці. Інтеграція України в HATO - довготривалий процес, який залежить від дотримання загальних стандартів у політичній, економічній, оборонній та правовій сферах.

Найрозвинутішою формою інтеграції вважається об'єднання західноєвропейських країн у Європейський Союз, який у перспективі планується як зона формування єдиного економічного простору. Європейський Союз свого часу визнав проголошення незалежності України, запропонував підтримку шляхом передачі ноу-хау в рамках своєї програми ТАСІС (Techical Assistance Sectson). У червні 1994 p. між ЄС та нашою державою було підписано Угоду про партнерство і співробітництво, яка набула чинності в березні 1998 р. її мета полягає у сприянні розвитку політичних, торговельних, економічних та культурних відносин. Нині ЄС є другим найбільшим торговельним партнером України після Російської Федерації, в торгівлі з якою, як відомо, переважає імпорт енергоносіїв. Кінцевою стратегічною метою України є її приєднання до Європейського Союзу, тобто повна інтеграція у світову економіку.

З огляду на економічну ситуацію варто здійснити такі дії у напрямі європейської інтеграції: отримати статус країни з ринковою економікою; отримати "соціальні преференції" в рамках Генералізованої системи преференцій ЄС; стати членом міжнародних організацій та угруповань європейського рівня; перевести співробітництво з HATO на якісно новий рівень відносин; досягти економічних критеріїв набуття членства в HATO та ЄС.

Найкращим виходом у ситуації оновлення митного права є наслідування прикладу розвинених країн Європи. Зважаючи на обсяг роботи, проведеної Європейським Союзом з метою удосконалення міжнародного торгового законодавства, й особливо в галузі митного права, у процесі розробки вітчизняного законодавства слід достатньо уваги приділити моделі, запропонованій Митним кодексом ЄС. Європейський Союз повністю врахував положення Угоди про застосування статті VII Генеральної Угоди з тарифів і торгівлі СОТ 1994 р. Положення угоди були дослівно перенесені до тексту Митного кодексу. Враховуючи бажання України активно співпрацювати у СОТ, їй доцільно використовувати такий підхід.

Дослідження в галузі митного законодавства держави свідчать про наявність суперечностей у сферах: апеляційної процедури щодо рішень митних органів; запровадження положень щодо обов'язкового інформування імпортерів з питань тарифів та походження товарів; правил опублікування актів нормативного характеру в галузі митного права. Прозорішим має стати процес опублікування нормативних актів у сфері митного законодавства шляхом визначення єдиного друкованого органу для публікації відповідних документів Митної служби України.

Отже, підвищенню стабільності та прозорості митної справи сприятимуть: рецепція норм права ЄС, які регулюють процес надання зобов'язувальних рішень щодо тарифів та походження товарів, а також впровадження заходів стосовно зменшення втручання держави в питання міжнародної торгівлі (зокрема, спрощення митних процедур).

Недосконалість регулювання зовнішньоекономічної діяльності, особливо експорту, є однією з основних перешкод вступу України до ЄС. Євросоюз висуває суворі вимоги до українських товарів. Йдеться про невідповідне маркування пакувальної тари, безпеку продукції і особливо недостатню її якість.

На думку експертів, теоретично Україна може стати членом Європейського Союзу через 7-8 років. Варто завершити процес приватизації, створити умови розвитку малого бізнесу, адаптувати під ЄС вітчизняне законодавство, розв'язати низку проблем, що стримують експорт, найважливішими серед яких є:

- низька конкурентоспроможність промислової продукції;

- важкий фінансовий стан більшості підприємств оборонної промисловості і конверсійних виробництв, що робить практично неможливим здійснення ними за рахунок внутрішніх резервів інвестування перспективних, орієнтованих на експорт проектів;

- недостатній розвиток систем сертифікації і контролю якості експортних товарів при загальному підвищенні вимог до споживчих та екологічних характеристик, а також до безпеки продукції, яка реалізується на ринках промислово розвинених країн;

- випереджаюче, порівняно з продукцією промисловості та агропромислового комплексу, зростання цін на товари і послуги природних монополій;

- нестача спеціальних знань та досвіду роботи у сфері експорту у більшості українських підприємців, слабка координова-ність їх діяльності на зовнішніх ринках;

- збереження елементів дискримінації українських експортерів за кордоном, застосування методів обмежувальної ділової практики, зокрема картельних угод, для витіснення чи недопущення України на перспективні ринки;

- низький рейтинг надійності нашої держави для кредиторів та інвесторів, що ускладнює використання іноземних фінансових ресурсів для розвитку експортного потенціалу;

- невідповідність окремих норм українського законодавства прийнятим у міжнародній практиці принципам встановлення відповідальності постачальника за недоброякісну продукцію.

Вступ Польщі в ЄС, інтеграція, що відбувалася крок за кроком, її відповідні трансформаційні процеси можуть бути прикладом для таких держав, як Україна, що мають перспективу тісного співробітництва із Євросоюзом. Звичайно, шлях Польщі до створення функціонального ринкового порядку - не ідеальна схема для нашої держави, але вона виявляє, які перешкоди можуть виникнути і як їх подолати. Такий досвід може також бути засобом для пошуку правильної політики.

Польща протягом 1990-х років, перш ніж з'явитися на Спільному ринку ЄС, провела стратегічне пристосування своїх регіональних і секторних торговельних моделей. Щодо розвитку регіональних моделей слід зазначити, що структура експорту Польщі досить несиметрична: інтеграцію з країнами ЄС потрібно розглядати як визначальний експорт до Німеччини - "пробивної" держави-партнера. Також високим рівнем розвитку характеризуються відносини з новими членами ЄС. Участь Польщі у Вишеградському договорі та Центрально-Східній асоціації вільної торгівлі (СЕКТА) сприяли цьому. Все ще доволі інтенсивним є експорт Польщі до країн СНД, що визначає її як своєрідний "місток" на Схід. Імпортна структура зовнішньої торгівлі є більш різновекторною: Польща пов'язана із світовим ринком і водночас розвиває тісні зв'язки із європейськими сусідами. Специфічну природу мають імпортні взаємини Польщі та СНД, де домінують сировинні матеріали й енергоносії.

Аналіз експорту та імпорту підтверджує значні структурні зміни в польській торгівлі, що свідчать про технологічне переозброєння економіки. Особливо позитивним є зростання експорту товарів, що потребує вертикальної інтеграції фірм та залучення сучасних технологій. Виробництво цих товарів раніше вважалось винятково прерогативою найрозвиненіших країн, таких як Німеччина. Рушійною силою процесу стало залучення з другої половини 1990-х років Польщі в європейські й інші міжнародні виробничі мережі. Наслідки інтеграції усе помітнішими стають у регіональній та секторній торгівлі країн - нових членів ЄС. Це означає, що інтеграція відбувається не лише у трудомістких низькотехнологічних галузях виробництва, а й у складних виробничих галузях із передовими технологіями. Від того, наскільки Україна перейме позитивний досвід Польщі на шляху до Спільного ринку, значною мірою залежить успішне виконання поставлених перед нею завдань на сучасному етапі розвитку.

Детальніше розглянемо ситуацію із вступом України до Світової організації торгівлі. У цьому напрямі наша держава, починаючи з кінця 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було надано офіційну заяву Уряду України про намір приєднатися до Генеральної угоди з тарифів та торгівлі, досягла значних зрушень у процесі адаптації українського законодавства до норм СОТ. Зокрема:

1) створено систему державних органів, закладів, які безпосередньо чи опосередковано відповідають за взаємодію з міжнародними організаціями, доведення нормативних актів до норм цих організацій: Нормативний комітет з питань європейської інтеграції, Національну раду з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, Національний центр з питань євроатлантичної інтеграції України, Центр європейських та міжнародних досліджень, Управління Європейського Союзу при Міністерстві закордонних справ, Міжвідомчу координаційну раду з питань адаптації при Міністерстві юстиції, відкрито кафедру європейської інтеграції Академії управління при Президентові України;

2) прийнято: Митний кодекс, положення якого відповідають Угоді СОТ щодо правил визначення походження товарів, також у ньому визначені методи митної оцінки, розроблено окремий розділ, що забезпечує контроль об'єктів інтелектуальної власності; Цивільний і Кримінальний кодекси; внесено зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення (включені норми, спрямовані на посилення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності); українське законодавство адаптовано відповідно до Угоди щодо процедур ліцензування імпорту;

3) затверджено програмні документи, концепції, укладено міжнародні договори з метою вдосконалення українського законодавства, визначення етапів і методів його адаптації: Угода про партнерство і співробітництво між Україною і Європейським Союзом та його державами-членами; Закони України "Про концепцію загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу", "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу"; Укази Президента України "Про програму інтеграції України до Європейського Союзу", "Про програму заходів щодо завершення вступу України до Світової організації торгівлі" та ін.

Проблеми вступу до СОТ особливо актуалізувалися у 2005 р., оскільки стратегічним завданням України було остаточно визначено інтеграцію до Європейського Союзу. З цією метою у лютому 2005 р. розроблено трирічний план дій "Україна - ЄС", згідно з яким передумовами вступу для України є отримання статусу країни з ринковою економікою та набуття членства в СОТ. Лише після виконання цих умов можна говорити про укладання угоди про зону вільної торгівлі між Україною та країнами Євросоюзу. Станом на початок 2008 р. додатково проведена значна підготовча робота, яка в основному стосується нормативного забезпечення та двосторонніх угод з деякими найвпливовішими державами - членами СОТ.

Офіційною датою набуття Україною членства у Світовій організації торгівлі є 16 травня 2008 р. Хоча держава стала повноправним членом СОТ, проте і донині тривають дебати навколо доцільності роботи у цій організації. З огляду на дискусії складається враження, що вступ України до СОТ став явищем не стільки економічним, як політичним, а проблеми використовуються як найефективніша зброя в руках окремих політичних сил. Разом із тим, навіть самі політики скаржаться на брак наукового аналізу очікуваних соціально-економічних наслідків.

Кількісно оцінити загальноекономічні наслідки вступу України до Світової організації торгівлі у свій час намагались Ф. Па-вел, І. Бураковський, Н. Селіцька, В. Мовчан у дослідженні "Економічний вплив вступу України до СОТ: попередні результати розрахунків на основі моделі загальної рівноваги". Вони вважають, що внаслідок приєднання до Світової організації торгівлі шляхом зниження імпортних тарифів, поліпшення доступу до ринків, змін у національній системі оподаткування та реформування порядку надання субсидій слід очікувати таких економічних результатів: покращання добробуту населення на 3 %; зростання ВВП на 1,9 %; зниження споживчих цін на 4,1 %; підвищення заробітної плати некваліфікованих працівників на 3,9 %, кваліфікованих - на 4,2, висококваліфікованих - на 3,4 %; зростання реальної дохідності капіталу на 2,3 %; зростання експорту на 13,5, а імпорту - на 13,9 %.

Перебуваючи за межами СОТ, Україна зазнавала дискримінаційного тиску в результаті антидемпінгових розслідувань, введення квот на експорт значної кількості вітчизняних товарів, у питаннях захисту інтелектуальної власності тощо. Держава була позбавлена можливості брати участь у міжнародних переговорах щодо вдосконалення світового торговельного середовища.

Надання членства в СОТ не має викликати паніки в суспільстві. Раніше нас дорогою до Світової організації торгівлі вже пройшла 151 країна світу. Причому не всі вони за потенціалом переважають Україну. Перебуваючи в ізоляції від СОТ, не можна захистити вітчизняний ринок від іноземної продукції, зростання конкуренції. Вступ до СОТ варто сприймати як стимул до національного розвитку України, який сприятиме розгортанню адаптаційних програм та механізмів.

Важливо продовжити підготовку до функціонування в системі СОТ, щоб скористатися її перевагами і нейтралізувати можливі негативні наслідки. Проте, аналізуючи стан підготовки України, слід звернути увагу на недостатній рівень поширення інформації та обмежену участь представників бізнесу, громадськості і науковців у конструктивному обговоренні заходів для підготовки галузей економіки та регіонів до функціонування в умовах нової системи міжнародних економічних зв'язків.

Основними наслідками вступу України до СОТ є:

1) інтеграція у міжнародну ринкову економіку, створення правових засад для стабільного і передбачуваного ведення бізнесу та торгівлі;

2) збільшення надходжень іноземних капіталовкладень в економіку держави;

3) спрощення умов доступу українських виробників до ринків країн - членів Світової організації торгівлі;

4) запобігання витісненню з ринку Європейського Союзу української продукції аналогічними виробами країн Центральної та Східної Європи;

5) суб'єкти господарської діяльності при вирішенні торговельних суперечок можуть застосовувати механізм регулювання, передбачений нормами СОТ, що дає можливість суттєво посилити їх позиції в антидемпінгових та спеціальних розслідуваннях;

6) збільшення надходжень до Державного бюджету завдяки зростанню обсягів виробництва, активізації торговельного обігу, скасуванню пільг, кількісному збільшенню бази для справляння митних платежів;

7) кращий вибір товарів і послуг для населення внаслідок збільшення іноземних товарів та послуг.

Ставши членом СОТ, Україна має почуватися на світовій арені як надійний торговий партнер і привабливий об'єкт для інвестицій та відстоювати власні інтереси. Проте необхідно чітко розуміти, що СОТ - лише інструмент, результати застосування якого залежатимуть від численних факторів, зокрема, проведення ефективного технологічного переозброєння і вдосконалення процесів управління підприємствами.

Гальмування вступу України до організації неминуче призвело б до торговельно-економічної ізоляції нашої держави. Потреба прискореного вступу України до СОТ була зумовлена також зовнішніми факторами. На сьогодні в її межах відбувається новий раунд багатосторонніх переговорів, започаткований Конференцією СОТ у м. Доха (Катар). У результаті переговорів визначаться правила міжнародної торгівлі на десятиріччя вперед. Важливо, щоб у них були враховані пріоритети України. Нині наша держава зможе відстоювати свої інтереси як повноправний член СОТ.

Членство в СОТ - суттєвий фактор привабливого іміджу на міжнародній арені, що насамперед впливатиме на формування ефективного ділового середовища для національних компаній та спільних підприємств, а також економічний розвиток у цілому, оскільки воно є ознакою надійності і передбачуваності країни, її інвестиційного клімату, гарантуватиме права інвесторів. Поки що основні інвестиції надходили в торгівлю, а виробництво без додаткових вкладень залишалось застарілим. На сьогодні єдиною великою економічною системою, що залишилася за межами організації, є Російська Федерація. Причому Росія прискореними темпами намагається вступити до СОТ. Усі сусіди України, крім Республіки Білорусь та Російської Федерації, є членами Світової організації торгівлі, у результаті чого ми втрачали комерційні вигоди через гірші умови доступу до ринків цих країн.

Є думка, що вступ України до СОТ знищить вітчизняний аграрний сектор, оскільки її правилами передбачено відмову від державної підтримки сільгоспвиробників. До речі, це був головний аргумент противників вступу до Світової організації торгівлі. На противагу слід зазначити, що норми СОТ не потребують скасування усіх субсидій, а лише встановлення їхнього граничного рівня. Для країн, які розвиваються, у тому числі України, загальна сума субсидій виробникам не має перевищувати 10 % вартості сільськогосподарської продукції, виробленої в державі. У більшості зазначених країн, у тому числі у нашій державі, обсяг субсидій, що виплачуються для підтримки національного аграрного сектору, не досягає граничного рівня.

При вступі до СОТ Україна відстояла рівень внутрішньої підтримки сільського господарства державою в обсязі 1,14 млрд дол. США на рік. Крім того, обсяг виплат на такі заходи державної підтримки, як охорона навколишнього середовища, боротьба зі шкідниками та хворобами рослин і тварин, наукові дослідження, навчання і підготовка кадрів, страхування збитків та від стихійного лиха, спорудження об'єктів інфраструктури, допомога на структурну перебудову, створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки та інші, не обмежуються.

Ринок сільськогосподарської продукції, виробництво якої для України традиційне, значною мірою захищений від імпорту такими факторами: суттєві транспортні витрати на доставку імпортної продукції, порівняно з продукцією місцевого виробництва; брак інфраструктури обслуговування великих обсягів імпортної сільськогосподарської техніки в регіонах; невисока купівельна спроможність населення; традиційні уподобання людей насамперед у сільській місцевості.

До того ж, активно турбуючись про розвиток сільського господарства в умовах вступу держави до Світової організації торгівлі, доцільно не забувати, в якому стані перебувають наші порівняно великі сільськогосподарські товаровиробники на сучасному етапі. Протягом 1998-2008 рр. збитковими були близько половини великотоварних сільськогосподарських підприємств. Господарства останніми роками виробляють понад 60 % валової продукції сільського господарства й обробляють 29 % сільськогосподарських угідь. Починаючи з 2001 р., чисельність самозайнятих в особистих селянських господарствах перевищує середньорічну чисельність працюючих у сільськогосподарських підприємствах. Тому питання співробітництва з країнами - учасниками СОТ у цьому напрямі та розвитку аграрного сектору виробництва органічно поєднуються. Визначимо деякі з них:

- сприяння зростанню конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників на внутрішніх і зовнішніх ринках шляхом проведення реструктуризації збиткових сільськогосподарських підприємств, ефективного державного регулювання аграрних ринків, використання механізмів підтримки сільськогосподарських товаровиробників;

- активізація на державному рівні обслуговуючої та збутової кооперації невеликих товаровиробників і формування для них ринкової інфраструктури;

- розвиток сільської місцевості;

- реалізація програм створення ринкової інфраструктури у сільській місцевості - відкриття заготівельно-збутових кооперативів, маркетингових груп, кредитних спілок, ринкових інформаційних систем тощо.

Є ще один напрям сільськогосподарського виробництва, прийнятний для України. Йдеться про виробництво органічних продуктів, яке доцільно розвивати в умовах діяльності держави як повноправного члена Світової організації торгівлі. Недосконале сільськогосподарське виробництво спричинює різноманітні забруднення, що руйнують природне середовище і шкодять здоров'ю людей. Тому розвинені країни значну увагу приділяють технологіям. Ринок органічних продуктів у світі оцінюється як один з найдинамічніших. Його щорічне зростання досягає 20- 25 %. До країн з найвищим рівнем споживання органічних продуктів належить, наприклад, Швейцарія, яка вважається найбільш непримиренною щодо ненатуральних продуктів.

Принципова відмінність між органічними та іншими продуктами полягає в тому, що при виробництві органіки не застосовуються так звані інтенсивні технології, які прискорюють або іншим чином змінюють природні процеси: хімічні технології, генна інженерія, антибіотики, гормональні препарати тощо. Активізація природних процесів, відновлення родючості землі, очищення навколишнього середовища, вільний випас тварин та інші правила органічного виробництва дають змогу отримувати високі врожаї та приплоди. Таким чином, органічне виробництво спростовує поширені думки про його неефективність.

Кількістю продукції, товарним виглядом харчовий ринок Європи та інших континентів не завоюєш. Водночас проблема екологічно чистої продукції там украй гостра. Разом із тим, українські землі, особливо чорноземи, мають мікробіологічний склад. На них без хімічного обробітку та добрив можна вирощувати екологічно чисту якісну продукцію. Важливо лише, щоб досконалими були технологія обробітку і сучасна збиральна техніка. Незважаючи на певну витратність (застосування ручної праці, потреба детальної системи контролю тощо), виробництво органіки має енергозберігаючі технології (поверхневий обробіток ґрунту з економією пального, техніки, часу та поливних засобів), а також природоохоронні складові (брак забруднення, оздоровлення природних ресурсів, зменшення викидів вуглекислого газу та ін.).

Входженню у світогосподарські структури сприяє наявність чи перспектива створення транспортних коридорів, використання транзитного потенціалу. В Україні триває інтенсивний пошук варіантів ефективного використання цього пріоритету. Розглянемо транспортні магістралі, які фігурують у численних проектах міжнародних транспортних коридорів:

1) транспортний коридор "Критський" планується прокласти через території Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, України, Молдови, Румунії, Греції. Він проходитиме кількома напрямками залізничних магістралей та паралельних автошляхів: Гельсінкі - Санкт-Петербург - Москва - Київ - Одеса - Бухарест - Димитровград - Александруполіс; Гельсінкі -Санкт-Петербург - Псков - Гомель - Ніжин; Гельсінкі - Санкт-Петербург - Таллінн - Рига - Даугавпілс - Вільнюс (з відгалуженнями до Клайпеди і Калінінграда) - Мінськ - Київ; Жмеринка - Кишинів - Рені. На південному відрізку магістралі передбачено чотири виходи до Адріатики;

2) транспортний коридор "Європа - Азія" пролягає через Німеччину, Австрію, Чехію, Словаччину, Угорщину, Польщу, Україну, Росію, Казахстан, країни Середньої Азії та Китай;

3) транспортний коридор "Балтика - Чорне море" з'єднує портові міста Гданськ і Одесу, проходить територіями Польщі та України і має протяжність у межах України близько 900 км залізничного та 950 км автомобільного шляхів;

4) транспортний коридор "ТНТК" (Транскавказький) пролягатиме територіями України, Грузії, Азербайджану, країн Середньої Азії. За схемами комбінованих перевезень залізничним, автомобільним та морським транспортом він з'єднує Одеський і Херсонський порти із Закавказьким, Казахстанським та Середньоазіатським регіонами.

Виокремлюється також система транспортних коридорів країн ЧЕС. Це кільце залізниць навколо Азово-Чорноморського басейну, що має радіальні відгалуження до всіх морських і дунайських портів, а також на магістральні виходи Констанца - Бухарест, Одеса - Жмеринка, Батумі (Поті) - Тбілісі - Баку, Варна - Бугас - Стара-Загора - Софія, Едірне - Александруполіс.