Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 4.2. Фактори економічного росту

Відповідно до двох типів економічного зростання - інтенсивного та екстенсивного - виділяють дві групи чинників:

o чинники, що впливають на кількість ресурсів: праця, земля, капітал, підприємницькі здібності. До чинників екстенсивного типу економічного зростання належать: використання більшої кількості робочої сили; будівництво нових підприємств; використання більшої кількості устаткування; залучення до господарського обороту додаткових земель: відкриття нових родовищ і збільшення видобутку корисних копалин; зовнішня торгівля, що дозволяє збільшити кількість ресурсів, і т. п. Проте, при цьому кваліфікація робітників і продуктивність їхньої праці, якість устаткування і технологія не змінюються. Тому віддача продукції і доходу на одиницю праці і капіталу залишається колишньою;

o чинники, які впливають на якість ресурсів. Чинниками інтенсивного типу економічного зростання є: зростання рівня кваліфікації і професійної підготовки робочої сили; використання досконалішого устаткування: найбільш передових технологій (у першу чергу, ресурсозберігаючих); наукова організація праці; найбільш ефективні методи державного регулювання економіки. Найважливішу роль серед інтенсивних чинників зростання відіграє науково-технічний прогрес (НТП), який заснований на накопиченні і розширенні знань, які має в своєму розпорядженні суспільство; на наукових відкриттях і винаходах, які дають нові знання; на нововведеннях, які служать формою реалізації наукових відкриттів і винаходів. Саме науково-технічний прогрес забезпечує вдосконалення якості ресурсів. Основною економічною характеристикою якості ресурсів є їх продуктивність. Найбільш важливим чинником, що визначає рівень життя в країні, є продуктивність праці. Продуктивність праці - це кількість товарів і послуг, що створюються працівником за одну годину робочого часу.

Продуктивність _ Кількість виробництва праці Кількість годин робочого часу

Чим більше товарів і послуг виробляє кожен працівник за годину, тим вище продуктивність праці і тим більше реальний ВВП. Оскільки рівень життя визначається кількістю вироблюваних в країні товарів і послуг, оскільки сукупний дохід дорівнює сукупному випуску (обсягу виробництва), то чим вище реальний ВВП, тим вище рівень життя, рівень добробуту. На продуктивності праці, а. отже, на економічне зростання і на його темпи, здійснюють вплив такі чинники:

o фізичний капітал (або просто капітал) - це запаси. устаткування, будівлі і споруди, які використовуються для виробництва товарів і послуг. Відмітимо, що фізичний капітал сам є результатом процесу виробництва. Чим досконалішим і сучаснішим він є. тим більше товарів (у тому числі інвестиційних, тобто нового устаткування) і послуг можна виробити з його допомогою;

o людський капітал - це знання і трудові навики, які отримують робітники в процесі вчення (у школі, коледжі, університеті, курсах професійної підготовки і підвищення кваліфікації) і в процесі трудової діяльності (так зване "learning by doing"). Відмітимо, що людський капітал, як і фізичний капітал, також є результатом виробничих процесів і також підвищує можливості суспільства виробляти нові товарні послуги.

o природні ресурси - це чинники, що забезпечуються природою, такі, як земля, річки і корисні копалини. Природні ресурси поділяють на відтворювані і невідтворювані. Прикладом перших можуть служити лісові ресурси (замість вирубаних дерев можна посадити нові). Приклади невідновлюваних ресурсів - нафта, вугілля, залізняк та ін., на утворення яких у природних умовах потрібні тисячі і навіть мільйони років. Хоча запаси природних ресурсів - дуже важливий чинник економічного процвітання, але їх наявність зовсім не є головною умовою високих темпів зростання і високої ефективності економіки. Дійсно, швидкі темпи розвитку економіки США спочатку були пов'язані з великою кількістю вільних земель, придатних для сільськогосподарського використання, а Кувейт і Саудівська Аравія стали багатющими державами світу завдяки величезним розвіданим запасам нафти. Проте, наприклад, Японія перетворилася на одну з провідних країн світу, володіючи вельми незначними сировинними запасами. Швидкі темпи економічного зростання в країнах Південно-Східної Азії (так званих "азіатських драконах", що включають Гонконг, Тайвань, Південну Корею і Сінгапур) обумовлені зовсім не великою кількістю природних ресурсів. Природні ресурси є єдиним чинником, який не виробляється людиною. Через те. що кількість невідновлюваних природних ресурсів обмежена, великого поширення набули ідеї про те, що існують межі зростання світової економіки. Проте проблему збільшення цих меж дозволяють вирішити технологічні досягнення.

o технологічні знання - це розуміння найкращих способів (методів) виробництва товарів і послуг. Відмінність технологічних знань від людського капіталу полягає в тому, що технологічні знання є саме розробкою і розумінням цих найкращих методів (відповідають на питання, як виробляти), а під людським капіталом розуміють міру опанування людей (робочою силою) цими методами, перетворення знань на трудові навички.

Нові технології роблять працю ефективнішою і дозволяють збільшити виробництво товарів і послуг. Технологічні знання мають надзвичайне значення, оскільки вони: а) дозволяють вирішити проблему обмеженості ресурсів; б) є головним чинником прискорення темпів економічного зростання.

Основна причина того, що сьогоднішній рівень життя вищий, ніж був 100 років тому, полягає в нових технологічних знаннях. Телефон, комп'ютер, двигун внутрішнього згорання, конвеєр належать до тих тисяч технічних новин, які збільшили можливості виробництва товарів і послуг.

Для опису взаємозв'язку між кількістю ресурсів, використовуваних в економіці (витратами чинників виробництва) та обсягом випуску, використовується поняття виробничої функції, яка має вигляд:

де У - обсяг продукції, що випускається. Р (...) - функція, що визначає залежність обсягу випуску продукції від значень витрат чинників виробництва, А-змінна, залежна від ефективності виробничих технологій і що характеризує технологічний прогрес. Ь- кількість праці, К-кількість фізичного капіталу, Н - кількість людського капіталу. N - кількість природних ресурсів.

У макроекономічних моделях зазвичай використовуються виробничі функції, що мають властивість постійної віддачі від масштабу. Якщо виробнича функція володіє цією властивістю, то при одночасній зміні всіх чинників виробництва на одну І ту ж величину вона сама змінюється на ту ж саму величину. Математично це означає, що для будь-якого позитивного числа х виконується умова:

Так, якщо х=2, то це означає, що при подвоєнні всіх чинників виробництва обсяг випуску збільшується в два рази. За допомогою виробничої функції з постійною віддачею від масштабу можна отримати цікавий результат. Якщо передбачити, що х = 1/Ь, то рівняння прийме вигляд: У/1= АР (1, К/Ц Н/Ь, N/1). У/Ь відображає кількість продукції на одного робітника, тобто є показником продуктивності праці. Таким чином, отримане рівняння виражає залежність продуктивності праці від величини фізичного і людського капіталу на одного робітника (відповідно К/Ц званого капіталоозброєністю, і Н/1), кількості природних ресурсів на одного робітника (ІМ/Ц і рівня розвитку технології А, тобто від основних чотирьох чинників економічного зростання.

Отже, рівень життя в країні визначається здатністю економіки виробляти товари та послуги, а продуктивність залежить від величини фізичного і людського капіталу, природних ресурсів та технологічних знань.

Процеси, що відбуваються в Україні протягом останнього десятиріччя, дають підстави говорити про еволюцію чинників економічного зростання. Сформована до 2004р. в нашій державі експортно-сировинна модель економіки почала еволюціонувати убік моделі, яка базується на підвищенні ролі внутрішнього попиту, активізації інвестиційної діяльності, орієнтації виробників на виготовлення товарів кінцевого споживання. Якщо у 2000-2004 рр. роль ключової рушійної сили відігравав зовнішній попит-темпи зростання експорту перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив 130 та 41 % відповідно), то у 2005-2008 рр. активізувалася роль внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, профінансованого банківськими кредитами та видатками з бюджету - витрати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвестиції - в 1,8 разу.

У 2005-2008 рр. економіка України досягла середньорічного зростання на рівні 4,9 %. Загалом за період 2005-2008 рр. реальний ВВП України порівняно з 2004 р. збільшився на 21,4 %, тоді як за період 2001-2004 рр. аналогічний показник становив 41,1 %. Завдяки цьому обсяг ВВП, створений в Україні в 2008 р., сягнув 74.1 % докризового рівня 1990 р. (рис. 4.1).

Водночас динаміка економічного зростання протягом останніх років мала нестійкий характер. У секторальному вимірі спостерігалися значні коливання темпів зростання майже в усіх видах діяльності, що свідчить про нестабільність впливу основних чинників зростання. Таким чином, зростання української економіки визначалося, насамперед, можливостями адаптації до зміни зовнішніх та внутрішніх інституційних та економічних умов, а не формуванням стійких внутрішніх засад стійкого розвитку.

Різке зниження темпів економічного зростання у 2005 р. зумовлене погіршенням зовнішньої кон'юнктури та втратою українськими експортерами частини зовнішніх ринків, лібералізацією доступу на внутрішній ринок готової продукції (зокрема, товарів легкої промисловості та, побутової техніки, світлих нафтопродуктів), ревальвацією гривні та наслідками "інституційного шоку", пов'язаного з радикальними змінами в економічному середовищі.

Найдинамічнішою зростаючою частиною ВВП виявилась торгівля, що дозволило їй стати основним рушієм економічного зростання експорту - перевищували темпи зростання ВВП майже в 1,6 разу (у зазначений період їх приріст становив І ЗО та 41 % відповідно), у2005-2008 рр. активізувалася роль внутрішнього споживчого та інвестиційного попиту, профінансованого банківськими кредитами та видатками з бюджету, - витрати населення зросли в 3,2 разу, видатки бюджету - в 3 рази, інвестиції-в 1,8 разу.

Тенденції, що були спричинені процесом розгортання світової фінансово-економічної кризи, розкрили значні внутрішні суперечності розвитку, нагромаджені в українській економіці. Підґрунтям наростання макрофінансової нестабільності в Україні наприкінці 2008 р. була здійснювана економічна політика, яка характеризувалася невиваженістю та неадекватністю стратегічним завданням та можливостям розвитку національної економіки.

Тому до фінансових механізмів забезпечення моделі випереджаючого економічного зростання в Україні слід віднести:

- спеціальні державні інвестиційні програми і спеціальні програми кредитування (пільгове кредитування);

- збільшення фінансування фундаментальних і прикладних досліджень, наукомістких галузей та виробництв;

- поетапне зниження податкового тиску на підприємства, що дозволить їм швидко нагромадити стабілізаційний капітал, розширити виробництво, втриматися на плаву в умовах нестабільності фінансового ринку;

- посилення мотивації до нагромадження фінансових ресурсів населенням та їх інвестиційного використання в українській економіці;

- ув'язка темпів збільшення доходів і соціальних гарантій населення з випереджаючими темпами економічного зростання.

Особливої уваги на даному етапі заслуговує проблема формування системи заохочення впровадження новітніх розробок у виробництво. Інструментами дієвого регуляторного впливу, які може використати уряд України, на даному етапі є:

1. Податкове стимулювання.

2. Пільгове кредитування. Контроль за якістю продукції, дотриманням високих стандартів якості товарів і послу

3. Встановлення обов'язкових відрахувань до амортизаційного фонду та жорсткий контроль за їх цільовим використанням21.

Отже, важливою умовою успішної реалізації моделі випереджаючого економічного зростання є залучення нових джерел та концентрація матеріальних і фінансових ресурсів на ключових напрямках випереджаючого розвитку. Разом з цим, дедалі більшої актуальності набувають питання структурної перебудови національної економіки як чинника соціально-економічної стабільності та економічного зростання.