Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 5.1. Формування господарських комплексів національної економіки

5.1. Формування господарських комплексів

5.2. Характеристика основних господарських комплексів

5.3. Особливості і тенденції розвитку комплексу соціально-культурних галузей

5.4. Роль і значення споживчого комплексу

5.1. Формування господарських комплексів національної економіки

В економіці України відбуваються важливі структурні зміни у зв'язку із переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії соціально-економічного розвитку. Йдеться про підвищення ролі сфери послуг внаслідок особливого значення освіти, культури, науки, інформації. Крім того, виникають нові структури: фінансово-промислові групи, вільні економічні зони, технопарки тощо.

Врахування подібних структурних зрушень вимагають серйозних досліджень і практичних кроків для запобігання виникненню можливих диспропорцій та проведення політики оптимізації структури національної економіки, про що вже йшлося у темі, присвяченій політиці економічного зростання національної економіки. Разом з тим, не меншої уваги заслуговують структурні зміни, що викликані посиленням міжгалузевих інтеграційних процесів та призводять до об'єднання різних галузей національної економіки. Такі процеси, особливо помітні в економіці України на рубежі XXI ст., призвели до формування та функціонування нових інтеграційних структур - господарських комплексів.

Господарський комплекс - це складна багатогалузева система, що об'єднує різні галузі відрізняється високим рівнем інтеграції між її складовими елементами (підприємствами, організаціями тощо) та складовими компонентами (потужності, стійкість зв'язків, рівень керованості тощо), а тому володіє вищою ефективністю порівняно із звичайною сумарною ефективністю її складових, а також підвищеною стійкістю щодо зовнішніх факторів.

Відомий структурний поділ національної економіки на дві великі групи галузей-сфер, а саме галузі, що виробляють товари та галузі, що надають послуги, характеризується формуванням функціонально поєднаної системи окремих галузей у кожній із сфер, тобто комплексів. Так, у складі сфери виробництва товарів особливо виділяються промисловий, аграрно-промисловий, паливно-енергетичний, машинобудівний комплекси, кожен із яких відрізняється власною складною структурою. З позиції виробничої інфраструктури важливе місце займають транспорт і зв'язок, торгівля та деякі інші, що надають послуги переважно сфері виробництва товарів. Одночасно в процесі міжгалузевих інтеграційних процесів формуються й нові господарські комплекси, такі, як комплекс соціально-культурних галузей, соціально-споживчий, зовнішньоекономічний та ін.

І лише стабільний та гармонійний розвиток кожного окремо та сукупності господарських комплексів здатні забезпечити зростання національної економіки та на цій основі підвищення добробуту громадян. Як уже зазначалося, в Україні спостерігається переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, галузей і виробництв, що забезпечують науково-технічний прогрес і розширення та поглиблення внутрішньо і міжгалузевих виробничих зв'язків. Цим пояснюється потреба рішучих структурних змін на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання. Водночас, це не означає розвитку лише легкої і харчової промисловості, а вимагає активного залучення до випуску товарів народного споживання й інших галузей, зокрема машинобудівного та оборонного комплексів. Тому однією із визначальних передумов для розвитку господарських комплексів є виявлення та врахування диспропорцій, що склалися в національній економіці.

Дуже важливим для забезпечення ефективності функціонування господарських комплексів є врахування й інших факторів. Відомо, що на структуру економіки України впливають різні економічні та природні чинники, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання (занепаду) виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки й техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. У зв'язку з цим функціонування та вдосконалення діяльності господарських комплексів України тісно пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням рівня суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища.

Окрім природної складової, підвищується значення людського фактора. Формується тенденція, коли роль природної складової у формуванні господарських комплексів, та й у розвитку економічного комплексу національної економіки в цілому, стає все менш значимим і, навпаки, зростають якісні характеристики ресурсів, особливо людських.

Важливим фактором, що вливає на формування і функціонування господарських комплексів національної економіки, є суспільні потреби, що враховують входження країни в міжнародний розподіл праці. При цьому тут важливо враховувати як внутрішні, та і зовнішні потреби, що змінюються останнього часу дуже динамічно. Загальна закономірність тут полягає у тому, що ці зміни переважно пов'язані із забезпеченням конкурентоспроможності національної економіки. Така тенденція характерна для більшості країн, проте механізм її реалізації тісно пов'язаний з особливостями розвитку кожної національної економіки, рівнем конкурентних позицій на світовому ринку. Показовим у цьому контексті є досвід США. Відомо, що впродовж 60-70-х років XX ст. для цієї країни було характерним зниження лідируючих позицій у зв'язку із втратою рівня якості продукції. Як наслідок. Ті торговий баланс став від'ємним, а частка промислової продукції на світовому ринку скоротилася майже на третину при зниженні обсягів експорту. Тому в кінці 70-х років XX ст. у США були реалізовані принципи державного регулювання структурних перетворень. Вони базувалися на зменшенні частки галузей, які виготовляли матеріали і традиційні товари, та збільшені частки виробництв наукоємних устаткування і предметів споживання. На початку 80-х років XX ст. частка витрат США на модернізацію її промислового комплексу становила 70-80 % загального обсягу інвестицій в основний капітал. Це дало можливість розширити новітні виробництва з прогресивною технологією.

В Україні основними позиціями зовнішньоторговельного обороту стала металургійна продукція, частка якої в середньому за період 1999-2008 рр. становила 41,2 %. в той час як машинобудівної -14,1 %, хімічної - 8,7 %, сільськогосподарської - 8.8 %. Це свідчить про потребу переорієнтації промислового та інших комплексів національної економіки в напрямку зміни товарної структури їх виробництва та особливо експорту. Крім того, світовий досвід дає переконливі свідчення тому, що важливо поєднувати як непрямі, так і прямі методи державного впливу на структурні трансформації стосовно конкретного господарського комплексу. Наприклад, у Франції існує високий рівень державного регулювання і втручання при прийнятті стратегічних рішень відносно розвитку окремих галузей, комплексів, пріоритетних напрямів науково-технічного прогресу. Широко застосовується ціла система економічних важелів: стимулювання конкурентоспроможних компаній, фінансова підтримка інвестиційних проектів, розвиток внутрішнього ринку. Регулююча роль держави проявляється і в здійсненні посередницької діяльності між державним, корпоративним і приватним секторами національної економіки та світовою економікою.

В Україні неефективна структура господарства, висока енергоємність виробництва, що компенсувалися не технологічною модернізацією господарських комплексів, а підвищенням цін на їх продукцію і послуги, призвели до того, що в сучасних умовах власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта імпортується. До того ж, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається із високотехнологічної продукції поглибленої переробки та товарів кінцевого споживання. Такий стан розвитку національної економіки зумовлює потребу кардинального перегляду її структури та визначає пріоритетні напрямки у розвитку і функціонуванні окремих комплексів. І це стосується не лише господарських комплексів, але й інших - комплексів соціально-культурних галузей, соціально-споживчого тощо, які справляють суттєвий влив на розвиток національної економіки, її ефективність і конкурентоспроможність.

Окрім зазначених основних загальних положень, існує ще цілий перелік особливих для кожного конкретного комплексу факторів, які впливають на їх функціонування та розвиток, що будуть розглянуті нижче.