Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 5.4. Роль і значення споживчого комплексу

Про значення соціально-споживчого комплексу національної економіки може свідчити вже його структура. Соціально-споживчий комплекс об'єднує виробництво матеріальних благі послуг для населення та включає торгівлю і громадське харчування, побутове обслуговування населення та житлово-комунальне господарство. Особливість його функціонування полягає в тому, що через суб'єкти господарювання (підприємства, організації, фірми тощо) здійснюється доведення до населення товарів І послуг.

Торгівля являє собою виокремлену (на основі суспільного поділу праці) сукупність підприємств, що реалізують товари народного споживання шляхом купівлі-продажу. Розширення торговельної діяльності призводить до економії живої та уречевленої праці, пов'язаної з реалізацією товарів, прискорює обіг суспільного продукту, сприяє більш повному задоволенню особистих потреб.

Торгівля як самостійна, одна з великих галузей економіки дозволяє звільнити галузі, що виробляють товари, від необхідності самостійно реалізувати ці товари, що призводило б до розпорошення та неекономного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Орієнтація на реалізацію товарів створює об'єктивні передумови для прискорення товарообігу, зменшення часу перебування товарів у сфері обігу, що дає великий народногосподарський ефект Цьому сприяє створення спеціальної матеріально-технічної бази (складська і товарна мережі, спеціальні транспортні засоби), розробка спеціальних технологічних процесів (із транспортування, зберігання, підготовки до продажу товарів і т. д.). підготовка спеціальних кадрів.

Торгівля поділяється на внутрішню і зовнішню. Внутрішня торгівля здійснює реалізацію товарної продукції на внутрішньому ринку країни. Вона охоплює оптову і роздрібну торгівлю. Саме роздрібна торгівля завершує процес товарного обігу, оскільки за її допомогою товари, що вироблені в інших галузях, доводяться до споживача. Основним показником діяльності торгівлі є товарооборот- продаж товарів масового споживання та надання платних торговельних послуг населенню для задоволення особистих потреб в обмін на його грошові доходи або підприємствам-для подальшої переробки чи продажу. Цей показник значною мірою відображає і рівень життя населення. Зростання товарообороту та різке розширення асортименту товарів призводить до розширення торгової мережі і торгових площ за рахунок різних джерел фінансування. Будівництво супермаркетів формує нові стимули до розвитку торгівлі.

Негативні процеси, що спостерігалися в торгівлі в першій половині 90-х років, обумовлені економічною кризою, гіперінфляцією І різким зниженням у цей період життєвого рівня населення. Цей період характеризувався серйозними змінами в торгівлі: здійснювалася політика створення рівних умов для приватних і державних структур, приватизація та оренда торгових приміщень, оновлення асортименту товарів.

Перспектива розвитку торгівлі пов'язана зі стабільним забезпеченням різних верств населення високоякісними товарами в широкому асортименті при високому рівні обслуговування. Досягненню таких цілей повинна сприяти система заходів щодо розширення асортименту вітчизняних товарів, розвиток інфраструктури товарних ринків, системи торгового обслуговування соціальнонезахищених груп населення, вдосконалення методів організації торгівлі.

Проникненню вітчизняної продукції на внутрішній ринок сприяє поглиблення інтеграції роздрібної торгівлі з товаровиробниками - підприємствами промисловості, сільгосппідприємствами і фермерськими господарствами з поставки продуктів тваринництва й рослинництва на взаємовигідних умовах. Збільшенню обсягів продажу вітчизняних товарів І створенню конкурентного середовища підприємств сприятиме розширення фірмової торгівлі і вдосконалення її функціонування. Розвиток регульованих державою оптових продуктових ринків здатен забезпечити постачання великих міст і промислових центрів вітчизняними товарами.

Для створення умов, які б сприяли вирішенню поставлених перед торговельною сферою проблем, забезпечуючи і її нормальне функціонування, і задоволення потреб споживача, і участь у міжнародному розподілі праці, здійснюється відповідна державна політика. Державне регулювання сфери товарного обігу-це система заходів економічного, правового та організаційного характеру, спрямованих на об'єкти і суб'єкти сфери торгівлі.

Основними прямими методами впливу держави на діяльність торговельних підприємств є Державний реєстр створення підприємств сфери товарного обігу, визначення лімітного рівня цін та розміру торгових та оптово-збутових надбавок, регулювання правил продажу окремих видів товарів, контроль за дотриманням законів, якості продукції, санітарних норм торгівлі, а також державна регламентація порядку та валюти розрахунків зі споживачами.

Серед непрямих методів впливу виділяються розробка та прийняття відповідного законодавства, розміщення державних замовлень, проведення відповідної податкової, фінансової, грошово-кредитної політики, регулювання експортно-імпортних операцій, валютне регулювання.

Використання комплексу прямих і непрямих методів державного регулювання сфери товарного обігу передбачає вирішення таких завдань:

- реалізацію державної політики щодо розвитку торгів та торговельно-виробничої інфраструктури на основі використання ринкових методів господарювання та послаблення прямих форм впливу й зняття обмежень адміністративного регулювання;

- сприяння формуванню та насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту та зростанню якості товарів;

- створенню умов для добросовісної конкуренції на товарних ринках;

- створенню умов для накопичення торговельного капіталу та зростанню інвестицій у галузі;

- гармонізації поточних і стратегічних напрямів розвитку торгівлі шляхом відповідної структурно-інвестиційної, науково-технічної політики та політики доходів в країні;

- розробці правового поля, яке сприятиме розвитку та захисту інтересів торговельних підприємств, а також контроль за законодавством.

Житлово-комунальне господарство - це низка підгалузей, які забезпечують відтворення й утримання житлового фонду, а також доведення житлово-комунальних послуг до безпосередніх споживачів. До його складу входять: житлове господарство (житлова сфера), готельне господарство та комунальне господарство, яке здійснює ресурсне забезпечення жилого фонду та інших будівель і приміщень, прибирання та благоустрій територій населених пунктів, створює необхідні умови для життєдіяльності людини. Житлова сафера включає будівництво та реконструкцію житла, управління житловим фондом, його утримання та ремонт. Комунальне господарство включає санітарно-технічні служби і підприємства (водопровід, каналізацію і т. д.), енергетичне І транспортне господарство, господарство зовнішнього благоустрою.

Від кількості та якості послуг житлово-комунального господарства залежить рівень комфортності і благоустрою життя громадян, що, в кінцевому рахунку, позначається на його працездатності, здоров'ї, прирості населення, ставленні до органів державного управління. На відміну від інших галузей соціальної сфери, обсяги і якість житлово-комунальних послуг не піддягають скороченню нижче визначеного мінімуму. Від розвитку житлово-комунального господарства залежить функціонування і виробничої сфери, і всього господарського комплексу.

До основних проблем, які забезпечуватимуть розвиток житлово-комунального господарства та вимагають свого розв'язання, належать такі:

- впровадження високоефективних, надійних, економічно безпечних технологій виробництва і транспортування послуг, що базуються на досягненнях НТП;

- вдосконалення системи оплати житла і комунальних послуг та перехід галузі до режиму беззбиткового функціонування;

- вдосконалення організаційних структуру галузі та перехід на договірні відносини і розвиток конкурентного середовища;

- вдосконалення системи соціального захисту населення з оплати житлово-комунальних послуг, посилення адресності коштів, що виділяються на ці цілі.

У системі інструментів державного регулювання житлово-комунального господарства особливе місце належить нормам, тарифам. Таке господарство фінансується за рахунок Державного бюджету, а також бюджетів місцевих рад народних депутатів. Житлові господарства проводять свою діяльність на основі господарсько-фінансових планів та кошторисів експлуатаційних доходів і видатків. Сума експлуатаційних доходів і видатків визначається на основі даних про середньорічну експлуатацію житлової площі та інших приміщень і розрахунків доходів та видатків на 1 кв. м. площі. Для визначення видатків на утримання житлових організацій за окремими видами витрат застосовується нормативний метод.

В кризових умовах в основі нормативів споживання платних послуг лежать науково-обґрунтовані мінімальні потреби за видами послуг. Ці нормативи затверджують законодавчі органи для подальшого використання у плановій роботі. Розрахунок нормативів базується на двох принципах. Перший - вибір основного чинника, що визначає розмір потреб у певному виді послуг. Наприклад, для розроблення нормативів споживання послуг житлово-комунального господарства - забезпеченість житловою площею на мінімальному рівні. Другий підхід - облік демографічних характеристик населення країни. Нормативи споживання окремих платних послуг розробляють з розрахунку на сім'ю. Інформаційною базою розроблення нормативів споживання товарів і платних послуг є матеріали вибіркових обстежень бюджетів населення, дані про прогнозну чисельність, структуру населення, кількість і розміри сімей та ін.

Норми відрахувань на капітальний ремонт житлового фонду встановлюються у відсотках до балансової вартості будівель відповідно до їх класифікації. Визначаючи джерела фінансування капітального ремонту житлових будинків, виходять із суми коштів з доходів житлового господарства (доходи від квартирної плати, орендна плата), які спрямовуються на ці цілі, а кошти, яких бракує, плануються в бюджеті як асигнування із бюджету.

Показники прибутку комунальних підприємств залежать від обсягів виробничо-експлуатаційної діяльності, тарифів (цін) на продукцію (послуги) та їх собівартості. Тарифи на послуги комунальних підприємств різні. Єдині тарифи встановлені за-галом у державі за проїзд в окремих видах транспорту, електроенергію, газ.

Звідси важливим напрямом державного регулювання житлово-комунального фонду є поступове передавання фонду держави через приватизацію квартиронаймачам та оплати ними вартості комунальних послуг. Однак, видатки держави щодо оплати витратна водопостачання, опалення, електроенергію, санітарне й технічне обслуговування житлових будинків залишаються значними.

У зв'язку з цим основними напрямами реформування галузі, які потребують державної підтримки, слід вважати такі, як:

- розвиток системи оплати житла і комунальних послуг, підвищення рівня оплати з боку населення, диференціація ставок оплати житла залежно від якості та місцезнаходження;

- вдосконалення системи соціального захисту при оплаті житла і комунальних послуг шляхом упорядкування існуючої системи пільг, посилення адресної спрямованості коштів, які виділяються на соціальний захист населення;

- вдосконалення системи управління, обслуговування і контролю за рахунок формування спеціалізованих організацій з управління житловим фондом, переходу на договірні відносини, демонополізація галузі, розвиток конкурентного середовища;

- передача житлового фонду в управління безпосередньо власниками житла.

Громадське харчування - галузь економіки з виробництва і реалізації готового харчування населенню через мережу спеціалізованих підприємств (їдалень, кафе, ресторанів). Крім державних і кооперативних, приватних та іноземних підприємств, вона включає всі форми громадського організованого харчування в дитячих дошкільних установах, лікарнях, будинках відпочинку, санаторіях, туристичних базах та ін. Суспільно організоване харчування в дитячих дошкільних установах, школах, лікарнях, яке здійснюється за рахунок бюджету безкоштовно або на пільгових умовах, допомагає виконувати загальні завдання, які стоять перед цими установами. Громадське харчування - важливий резерв економії суспільної праці.

Перехід до ринкових умов супроводжувався змінами в діяльності підприємств громадського харчування. Вони пов'язані із зростанням їх фінансової самостійності, вдосконаленням методів організації, появою стимулів до підвищення конкурентоспроможності.

Криза в громадському харчуванні пов'язана з різким погіршенням фінансового стану підприємств цієї галузі. Різке підвищення оплати за транспортні послуги, споживання електроенергії та тепла призвели до значного росту відпускних цін і стали недоступні для населення із середнім достатком.

Перспектива у розвитку громадського харчування, зростання рентабельності галузі пов'язується із створенням мережі підприємств швидкого харчування, для яких характерна швидка окупність.

Побутове обслуговування-об'єднує підприємства і організації, які виконують індивідуальні замовлення населення на виготовлення виробів особистого користування, ремонт предметів культурно-побутового і господарського користування та надають інші побутові послуги.

Галузь великою мірою визначає повсякденне життя громадян. дозволяє більш раціонально розподіляти час, а також сприяє ефективному використанню матеріальних І трудових ресурсів суспільства.

Розвиток галузі супроводжується суттєвою зміною структури побутових послуг. Зменшується частка послуг з ремонту та пошиттю одягу й взуття, трикотажних виробів, ремонтом побутової апаратури. Проте різко зростає частка послуг, пов'язаних із технічним обслуговуванням і ремонтом автомобілів, перукарень.

Основними напрямами впливу держави на підвищення управління системою побутового обслуговування є:

- реалізація державної політики в сфері побутового обслуговування населення, включаючи регулювання діяльності суб'єктів господарювання, з метою максимального задоволення його потреб у побутових послугах, підвищення культури обслуговування;

■ аналіз і прогноз тенденцій розвитку побутового обслуговування населення, розробка на їх основі концепцій, програм діяльності 1 забезпечення їх реалізації; - забезпечення фінансової стабільності організацій побутового обслуговування населення та беззбитковість їх діяльності, нарощування обсягів побутових послуг, розширення видів і підвищення якості. З метою створення конкурентного середовища важливо здійснити заходи з розвитку малого підприємництва.

Головне завдання - стабілізація сфери побутового обслуговування, насичення ринку різноманітними видами послуг, насамперед, соціально значимими, підвищення їх якості на основі створення відповідних правових, організаційних та економічних умов.