Національна економіка - Старостенко Г.Г. - 11.3. Боргова політика та її вплив на національну економіку

Дієвість державного регулювання економіки шляхом зміни бюджетних видатків та бюджетного дефіциту тісно пов'язана з виникненням державного боргу-загальної суми накопиченої заборгованості держави. Розрізняють внутрішній борг держави, а саме банкам-кредиторам і власникам державних цінних паперів, і зовнішній-іноземним урядам, іноземним приватним особам і організаціям та міжнародним фінансовим установам.

У світовій практиці під час економічних спадів держави, як правило, намагаються максимізувати обсяги запозичень, що перешкоджають різкому падінню сукупного попиту, стабілізують таким чином національну економіку. Водночас уряд повинен обережно підходити до залучення нових позик, враховуючи всі його позитиви та негативи (табл. 11.2).

Таблиця 11.2

Позитивні і негативні економічні наслідки зростання державного боргу

Прийнятним вважається такий розмір державного боргу, який не створює перешкод для подальших запозичень, дозволяє державі без проблем обслуговувати накопичені борги за рахунок податкових надходжень до бюджету. За умовами Маастрихтського договору допускається державний борг на рівні 60 % ВВП, але з урахуванням конкретних умов кожної країни. Результати дослідження, проведеного МВФ, свідчать, що за ЗО років 35 % дефолтів було оголошено країнами, рівень державного боргу яких не перевищував 40 % ВВП, а 55 % дефолтів мали місце у країнах з рівнем державного боргу до 60 % ВВП. Середнє значення державного боргу у році, який передував дефолту, становило 50 % ВВП. Для країн з перехідною економікою допустимий рівень боргового навантаження коливається у межах 22-60 % ВВП.

При перевищенні державним боргом критичного рівня виникає ризик фінансової дестабілізації та уповільнюються темпи економічного розвитку. Це відбувається через те, що обслуговування державного боргу відволікає кошти бюджету від фінансування державних інвестицій, необхідних для забезпечення економічного зростання, знижується приватна ініціатива через підвищені ризики дефолту, зростає можливість надмірного оподаткування, погіршується інвестиційний клімат.

Головними факторами, що впливають на показники державного боргу, вважаються дефіцит державного бюджету, накопичений обсяг боргових зобов'язань, рівень розвитку фінансових ринків, динаміка інфляційних процесів та обмінного курсу, темпи зростання реального ВВП.

Для врегулювання боргових проблем країни, переобтяжених зовнішнім боргом, світовою практикою напрацьовано багато схем, що передбачають зниження боргового тягаря: до вартості боргових зобов'язань застосовуються спеціальні знижки, що враховують котирування цінних паперів на вторинному ринку. Така система надає переваги для обох сторін: держава-боржник викупає свій борг із знижкою, а кредитор одержує матеріальні чи фінансові активи, вартість яких перевищує ринкову вартість боргових зобов'язань.

Одним із методів зниження боргового навантаження є викуп боргових зобов'язань держави на вторинному ринку з дисконтом за іноземну валюту. Для викупу можуть використовуватися як офіційні валютні резерви країни, так і кредити міжнародних фінансових організацій. Поширеною схемою реструктуризації державного боргу є викуп державою власних боргових зобов'язань із знижкою за національну валюту, за рахунок якої кредитори отримують можливість придбати акції національних компаній. Практикується також прямий обмін боргових цінних паперів на корпоративні. Привабливою для країни-позичальника є конверсійна схема типу "борг на експорт", яка дозволяє розширювати експортні можливості, сприяє збереженню робочих місць та виробничого потенціалу країни.

Для забезпечення ефективності політики державних запозичень вона має спиратися на такі засади:

- позичкові кошти мають залучатися переважно з метою фінансування інвестиційних проектів, дохідність та термін окупності яких відповідають умовам одержаних позик. Це викликано тим, що при здійсненні позичкових операцій виникає необхідність повернення вкладених коштів та мобілізації додаткових ресурсів для обслуговування боргу;

- залучення позик для споживчих цілей є виправданим лише за нульовими реальними відсотковими ставками. Тобто залучення позик для споживчих потреб є доцільним лише у разі перевищення темпів зростання реального ВВП (і відповідно бюджетних надходжень) над реальними відсотковими ставками;

- при здійсненні зовнішнього запозичення необхідним стає досягнення зростання надходжень від експорту, які б покривали сплату основної суми І відсотків за зовнішнім боргом. При залученні зовнішніх позик вартість нетто експорту товарів і послуг має зростати на величину виплат нерезидентам без здійснення негативного впливу на імпорт капітальних товарів;

- за умов низького рівня монетизації економіки внутрішні позики можуть залучатися лише у незначних обсягах, аби не позбавляти платіжних засобів реальний сектор економіки, внаслідок концентрації грошових коштів в операціях кредитного характеру між державою та її кредиторами.

Для посилення стимулюючого впливу держави на соціально-економічний розвиток та забезпечення П платоспроможності у довгостроковій перспективі необхідні поступове обмеження розміру державного боргу. Однією з передумов ефективності політики у сфері державного боргу визнано відставання його відношення до ВВП від темпів зростання реальних процентних ставок. Надзвичайно важливе значення мають забезпечення пріоритетного спрямування зовнішніх запозичень на проведення структурних перетворень І модернізацію економіки. Скорочення витрат на обслуговування державного боргує важливим резервом удосконалення політики державних видатків та на цій основі посилення регулюючого потенціалу бюджетної політики.