Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків - Донець Л.І. - 1.4. Закони, що визначають поведінку людини та їх роль в розробці господарських рішень

Методологія - навчання про структуру, логічну організацію, методи і засоби діяльності. Методологія є необхідним атрибутом будь-якої прикладної науки, її теорії і практики, а прийняття управлінських рішень - це наука і мистецтво, базою якого служить теорія прийняття рішень. Тому відповідно до цієї теорії методологія - це навчання, що дозволяє визначати наявність проблем в управлінській діяльності, виявляти ці проблеми, проводити їхній всебічний аналіз і дослідження, на базі яких знаходити найбільш ефективні шляхи їхнього рішення і реалізації.

Наукова обґрунтованість рішень і їхня оптимальність залежать, з одного боку, від застосовуваних методів, які використовувалися у процесі розробки рішень, з іншого боку - від рівня знань і ступеня володіння законами розвитку суспільства.

У загальному випадку під законом варто розуміти істотні відносини між об'єктами і явищами, яким властиві необхідність, загальність і повторюваність. Закони виявляються при створенні відповідних умов. Тому, для їхнього урахування і практичної реалізації необхідно знати їхню сутність і механізм прояву, а також ті умови, при яких вони починають діяти.

Процес розкриття всіх сторін об'єкта управління як цілісної системи у всіх існуючих і можливих взаємозв'язках є стрижнем методологічного підходу, в основі якого знаходяться закони діалектики (рис.1.1).

Рисунок 1.1. Обумовленість управлінського рішення основними законами діалектики

Процес пізнання розвитку проблеми і її рішень на базі єдності і боротьби протилежностей, закону заперечення заперечення (стійкість і кризи, підйом і спад, нове і старе) та закону переходу кількісних змінювань у якісні - є діалектичною основою прийнятої методології.

Творче перетворення діалектичних принципів розробки управлінських рішень у конкретних умовах забезпечує їхню повноту, своєчасність і оптимальність:

повнота рішення полягає в тому, що вона повинна забезпечувати можливість його практичної реалізації в тім обсязі, у якому, запланована;

своєчасність рішення полягає в правильному виборі моменту його прийняття і виконання. Цей момент визначається з урахуванням сформованої ситуації і ймовірності її зміни. Однаково шкідливі як передчасні рішення, для реалізації яких ще не дозріли умови, так і спізнілі, необхідність у який уже відпала;

оптимальність рішення забезпечується в кожній конкретній ситуації тим вибором, що буде найкращим із всіх варіантів за прийнятим критерієм з урахуванням наявних обмежень за часом, ресурсами, вимогами ринку, а також можливостей управлінських впливів.

В організаційному аспекті, приймаючи будь-яке рішення, керівник повинен перевірити об'єктивність оцінки ситуації: чи випливає передбачуване рішення з даної обстановки, чи не видається бажане за дійсне, чи не віддається перевага особистим цілям на шкоду загальній справі.

Неминучість суб'єктивних суджень ОПР на базі його психофізіологічних особливостей повинна гаситися і компенсуватися тверезим розрахунком на основі знання і практичного застосування не тільки законів розвитку суспільства, а й законів закони, що визначають поведінку людини, законів зв'язку зі зовнішнім середовищем, соціально-психологічних і біопсихічних законів.

1.4. Закони, що визначають поведінку людини та їх роль в розробці господарських рішень

Основні закони, що необхідно враховувати при розробці господарських рішень - це загальні закони, що визначають поведінку людини, закони зв'язку зі зовнішнім середовищем, соціально-психологічні і біопсихічні закони.

До найважливіших із них відносяться такі: загальні закони управління людиною; закони інерційності людських систем; закони зв'язку зі зовнішнім середовищем та соціально-психологічні і біопсихічні закони (рис.1.2)

Рисунок 1.2 - Основні закони, що визначають поведінку людини

Розглянемо першу групу - загальні закони управління людиною, які включають: закон єдності біологічного і соціального; закон єдності свідомості та несвідомого закон послідовності поведінки, закон відносності поведінки.

Сутність закону єдності біологічного і соціального полягає в тому, що кожна людина має свій певний генотип, тобто набір властивостей нервової системи, органів чуття, структури мозку, які притаманні їй від народження. Та одночасно у своїй поведінці, звичках людина запрограмована навколишнім середовищем, культурними стандартами, тому дії кожної особистості визначаються не тільки поточними стимулами, але і всім досвідом його попереднього життя.

Закон єдності свідомості та несвідомого полягає в тому, дії людини визначаються не тільки свідомістю, але і неусвідомленими мотиваційними причинами Людина може бути запрограмована на виконання рішення і, не усвідомлюючи цього, реалізовувати його. В основі реалізації цього закону знаходиться ступінь усвідомлення мотивів. Мотиви людини підлягають певному впливу її свідомості. В залежності від ступеню усвідомлення того чи іншого мотиву прийнято класифікувати мотиви на усвідомлені та неусвідомлені. Факт існування актуально неусвідомлених мотивів зовсім не виражає собою особливого початку, який криється в потайних глибинах психіки. Неусвідомлені мотиви мають ту ж саму детермінацію, що й всяке психічне відображення: реальне існування, діяльність людини в об'єктивному світі.

Неусвідомлене і усвідомлене не протистоять одне одному; це лише різні форми і рівні психічного відображення, яке знаходиться в відповідності з тим місцем, яке займає відображення в структурі діяльності, в рухах її системи. Якщо мета і відповідні їй дії необхідно усвідомлюються, то інша справа щодо усвідомлення їх мотиву - того, заради чого ставиться і досягається дана мета.

Предметний зміст мотивів завжди так або інакше сприймається, уявляється. В цьому відношенні об'єкт, який збуджує до дії, і об'єкт, який виступає в якості засобу або перетину, займають рівноправне положення. Інша справа - усвідомлення об'єкту в якості мотиву. Парадокс складається в тому, що мотиви відкриваються свідомості тільки об'єктивно, шляхом аналізу діяльності, її динаміки. Суб'єктивно ж вони виступають тільки в своєму побічному виразі - в формі переживання, бажань, прагнення до мети.

Наступним законом в групі загальних законів управління людиною є закон послідовності розвитку. У природі і суспільстві зміна розвитку відбувається після виникнення відповідних передумов. За первісними успіхами, як правило, можуть випливати зриви, якщо не враховувати стратегічні розриви. Цим пояснюється необхідність поетапної реалізації прийнятих рішень.

Закон відносності поведінки базується на твердженні, що у механізмах роботи мозку усе відносно. У різних умовах одні і ті самі подразники сприймаються по-різному і викликають різні реакції.

Поведінка людини не підпорядкована лінійним законам, вона не-детермінована. Можна лише прогнозувати її дії певними методами.

Реалізацію цього закону можна проілюструвати дією теорії соціальних ролей. Соціальна роль - це модель поведінки людини у відповідності із очікуваннями оточення. В залежності від ситуації людина може виконувати різні соціальні ролі: вчитель - на роботі, батько - вдома, капітан команди - в спортивному залі тощо. Виконання різних соціальних ролей вимагає від людини різної моделі поведінки.

Друга група законів, що визначають поведінку людини, - це закони інерційності людських систем, до яких входять: загальний закон інерції, закон установки та закон домінанти.

Загальний закон інерції полягає в тому, що почавши працювати в одному напрямку, людський мозок має схильність працювати в тому ж напрямку і при інших зовнішніх подразниках. У кожної людини виробляються певні звички, навички, що дозволяють, якщо не визначати конкретні його дії, то, принаймні, прогнозувати.

В основі закону установки знаходиться неусвідомлений мотив. Установка - це сформована у людини готовність до певної поведінки, готовність позитивно або негативно реагувати на ті чи інші процеси або явища, яка проявляється звичними висловлюваннями, вчинками; це схильність людини, яка виникає під час очікування нею певного об'єкту (або ситуації) і забезпечує стійкий цілеспрямований характер протікання діяльності по ставленню до даного об'єкта. Установка, як неусвідомлена готовність сприймати навколишнє середовище під певним кутом зору та реагувати певним чином на дії оточення, без повного об'єктивного аналізу конкретної ситуації, формується як на основі особистого минулого досвіду, так і під впливом інших людей. Звідси вона може бути як позитивною, так і негативною в залежності від того, позитивно чи негативно готова особа віднестися до тієї чи іншої людини, події, факту, ситуації. В зв'язку з цим сприймання одного і того ж явища, факту чи події різними людьми може бути різним в залежності від індивідуальних установок.

Установка виникає на перехресті двох факторів - потреби та ситуації задоволення потреб - і визначає напрям поведінки та діяльності людини. В тому випадку, коли імпульсивна поведінка наштовхується на ті або інші перетини, вона переривається, починає функціонувати специфічний лише для свідомості людини механізм об'єктивізації, завдяки якому людина виділяє себе з реальності і починає ставитися до світу як до існуючого об'єктивно і незалежно від неї.

Значення установки в організації і регулюванні діяльності людини визначається шляхом реалізації її основних функцій, а саме:

но-перше, установка визначає стійкий, послідовний, цілеспрямований характер протікання діяльності, виступає як механізм її стабілізації, яка дозволяє зберегти її напрямок в безперервно мінливих ситуаціях;

по-друге, установка звільнює суб'єкта від необхідності приймати рішення і довільно контролювати протікання діяльності в стандартних ситуаціях, які зустрічались раніше;

по-третє, установка може виступити і в якості фактору, який зумовлює інертність діяльності і утруднює пристосування суб'єкту до нових ситуацій.

Ефекти установки безпосередньо виявляються тільки при змінюванні умов протікання діяльності. Зміст установки залежить від місця об'єктивного фактору, який викликає цю установку в структурі діяльності. В залежності від того, на який об'єктивний фактор діяльності спрямована установка (мотив, мета, умови діяльності), виділяють три ієрархічні рівні регуляції діяльності: рівень смислових, цільових та операційних установок.

Смислова установка виражає ставлення особи до тих об'єктів діяльності, які мають особистий смисл. За походженням смислові установки відмінні від соціальних і мають інформаційний компонент (погляди людини на світ і образ того, чого людина прагне), емоційно-оцінювальний компонент (антипатія і симпатія в ставленні до значущих об'єктів), компонент поведінки (готовність діяти відповідно ставлення до об'єкту, який має особистий смисл). За допомогою смислових установок людина залучається до системи норм і цінностей певного соціального середовища, вони допомагають зберегти особі статус-кво в напружених ситуаціях, сприяють самоствердженню особи, виражаються в прагненні особи призвести до системи ті знання, норми і цінності, які мають особисте смислове значення. Виникнувши в конкретній діяльності, ці установки можуть проявитися при зустрічі особи з аналогічними значущими об'єктами і визначати її поведінку в широкому колі складних ситуацій. З часом вони узагальнюються і перетворюються в риси характеру особистості. На відміну від цільових та операційних установок, які змінюються в процесі навчання під впливом мовних дій, інструкцій, змінювання смислових установок завжди зумовлено змінюванням самої діяльності людини.

Цільові установки викликаються метою і визначають стійкий характер протікання дії. У випадку припинення дії цільові установки проявляються як динамічні тенденції до завершення перерваної дії.

Операційні установки мають місце під час вирішення завдань на основі урахування умов наявної ситуації та імовірного прогнозування цих умов, які спираються на минулий досвід в подібних ситуаціях. Вони виявляються в стереотипності мислення, комфортності особи тощо.

Отже, знаючи комплекс установок, можна прогнозувати дії людини.

Третім законом, що входить до групи законів інерційності людських систем є закон домінанти. Кожна людина схильна до певного сприйняття, способу мислення, способів дії і форм поведінки на основі наявних у кожної людини в нервовій системі домінантних центрів збудливості. Порушення зв'язується не з поточними факторами, а з минулим досвідом, обставинами. При цьому виявляється схильність до певного сприйняття дійсності, способу мислення, способів дії і форм поведінки. Сформовані домінанти не переборюються словами і логікою переконання доти, поки не з'явиться новий досвід, який зруйнує старі домінанти.

Третю групу законів, що визначають поведінку людини, - закони зв'язку зі зовнішнім середовищем - складають закон адаптації, закон відповідності вимогам та закон впливу норм і регламентації.

Закон адаптації наголошує, що будь-яка реакція людини, її вчинки і дії спрямовані на усунення шкідливих зовнішніх впливів і досягнення сприятливих умов з метою забезпечення своєї життєдіяльності.

Отже, діяльність слід розглядати як форму взаємодії людини з довкіллям, яка надає змогу кожній конкретній особі вступати в реальний чуттєвий контакт з предметами, що її оточують, відчувати на собі їх дію, одночасно підкоряючи їх своїй волі, мисленню, здібностям. Адже, вже в самій тілесній організації індивідів закладено необхідність того, що вони вступають в активні відносини з навколишнім оточенням, а саме: щоб існувати, людина повинна діяти, виробляти необхідні їй засоби для життя.

При цьому слід звернути увагу на процес, який характеризує відповідні реакції особи, які базуються на індивідуальному, суб'єктивному сприйманні всього того, що відбувається навколо. Дослідження, які спрямовані на вивчення поведінки людини в мінливих соціально-економічних умовах, повинні, насамперед, переслідувати головну задачу, яка стосується визначення всього комплексу збуджуючих факторів, що сприяють активізації, або навпаки знижує рівень активності діяльності людини в будь якій галузі.

Закон відповідності вимогам середовища. Ступінь прояву особистих якостей і реалізація можливостей людини визначається вимогами навколишнього середовища. Гарні умови життя, праці, побуту знижують незадоволеність, але не стимулюють здатність до розвитку. Чим кращі умови життя, тим вищі вимоги до людини.

В основу моделювання такої поведінки може бути покладена теорія біхевіоризму, яка використовується як теоретична передумова для практичного вивчення поведінки людей у різних видах діяльності.

Поведінка, з позиції цієї концепції, - це реакція, відповідь на зовнішній подразник, яка надає можливість людині адаптуватися в тих чи інших умовах. Головна ідея біхевіоризму полягає в накопиченні спостережень за поведінкою людей з таким розрахунком, щоб у кожному певному випадку за даним стимулом (тобто при певних обставинах) можна було б сказати наперед, якою буде реакція; або, спостерігаючи певну реакцію, можна було б визначити, саме якою ситуацією чи обставинами її було викликано.

Біхевіорістична концепція страждає певним механіцизмом, оскільки в ній повністю виключається роль усвідомленого компоненту діяльності людини. Кожна людина за визначенням біхевіористів, виступає як просто реагуюча істота, її активна усвідомлена діяльність повністю ігнорується. Іншими словами, оточуючі умови так впливають на людей, що в певний момент в конкретних умовах будь-який предмет може викликати відповідний і обумовлений образ дії. Пізніше в біхевіоризмі, тобто стосовно вивчення поведінки, двочленна схема аналізу знайшла свій прямий вираз в знаменитій формулі

Незадовільність цієї схеми полягає в тому, що вона виключає з поля зору дослідження той змістовий процес, в якому здійснюються реальні зв'язки суб'єкту з предметним світом, його предметну діяльність. Така абстракція від діяльності суб'єкту була виправдана лише в вузьких межах лабораторного експерименту, який мав за мету виявлення елементарних психофізіологічних механізмів. Але достатньо було вийти за ці вузькі межі, як одразу виявлялась неспроможність такого підходу. Саме це примушувало дослідників допускати під час пояснення психологічних фактів втручання особливих сил, таких, як активна апперцепція, внутрішня інтенція тощо, тобто все це апелювало до діяльності суб'єкту, але тільки в його містифікованій ідеалізмом формі.

Концептуальні положення біхевіористичної теорії мають широке застосування в теорії управління поведінкою людей як в стабільно-існуючих ситуаціях, так і в умовах непередбачених змін обставин.

З точки зору біхевіоризму, людина є ніщо інше, як сукупність чинних реакцій, притаманних даній конкретній особистості. В контексті цієї теорії людина сприймається, перш за все, як реагуюча, діюча істота, запрограмована на ті чи інші реакції, дії, поведінку. Змінюючи стимули і підкріплення, можна програмувати людину на необхідну поведінку. При цьому слід звернути увагу на те, що на людину впливають не тільки зовнішні умови, вона також повинна постійно очікувати наслідки своєї поведінки шляхом самостійної оцінки. Кожна людина володіє певним набором дій, які в неї сформувалися протягом життя. Одночасно формується так би мовити суб'єктивна шкала вірогідності відносно послідовності підкріплення після відповідної дії. При цьому певну значущість має не тільки частота такого підкріплення, але й його якісний характер. Адже кожна особистість віддає перевагу різним підкріпленням: хтось очікує похвалу, повагу з боку інших, хтось більше цінить гроші, для когось смисл його життя пов'язується з добробутом сім'ї, є категорія людей, для яких позитивним підкріпленням є відсутність покарання тощо.

Отже, навіть якщо прийняти основну тезу біхевіористів щодо управління поведінкою людей через підкріплення тих реакцій, які відповідають вимогам, то виникає наявна проблема стосовно диференціації такого підкріплення. Тому біхевіористична концепція може стати однією з теоретичних базових положень, на яких ґрунтується практична управлінська діяльність.

Сутність закону впливу норм і регламентації полягає у тому, що діюча в певному суспільстві норма виражає типові соціальні зв'язки і відносини для більшості його членів. Дотримання норм - обов'язок кожної людини, яка є членом цього товариства. Однак зайва регламентація зменшує активність особистості, її творчу самостійність.

Четверта група - соціально-психологічні закони.

Закон обмеженості нормативно-правової поведінки. Установлені формальні вимоги мають обмежену силу. Органи управління повинні мати повноваження й обов'язки відповідно до функцій. При цьому необхідно дотримуватися домірності відповідальності об'єкту і характеру повноважень.

Прикладом реалізації цього закону є використання менеджером своїх владних функцій. В умовах ринкових відносин і цивілізованого підприємництва менеджер володіє певною владою, наданою йому, має у своєму розпорядженні виділені йому ресурси.

Діалектика існування менеджера така, що він завжди виступає в якості носія владних функцій, але разом з тим і сам він знаходиться під дією влади. При цьому обсяг, зміст і спрямованість його владних повноважень - категорія постійна, яка не залежить від часу, політичного режиму, соціального і культурного оточення. Влада ж, яка діє на самого менеджера, - відбиток характеристик суспільства, в межах якого він функціонує в якості управлінця, а також характеристики політичної сили, яка домінує в суспільстві.

Влада, якою наділений менеджер в силу виконання своїх функцій, має подвійну спрямованість: внутрішню і зовнішню з точки зору виробничої структури, в якій він діє.

Внутрішня спрямованість владних повноважень означає, що менеджер вільний чинити дію на будь який компонент його виробничої структури. При цьому звичайно менеджер виходить з принципу раціональності, тобто його дії завжди чимось обмежені - стурбованістю зруйнувати структуру, отримати менший прибуток, опинитися в передкризовому або навіть в кризовому становищі.

Зовнішня спрямованість його владних повноважень - можливість чинити дію на ринкову ситуацію При цьому його вихід із сфери підприємницької активності означає тільки одне - погіршення ринкової ситуації, якщо, звичайно, такий вихід не є результат приходу нового більш ефективно функціонуючого підприємця.

Відповідно до обсягу влади і виділених ресурсів, на менеджера покладається і певна відповідальність. Відповідальність, як характерологічна властивість особи, виконує подвійну функцію: з одного боку, вона служить своєрідним обмежувачем влади, а, з іншого - виступає як мотиваційна сила, стимулююча діяльність менеджера. Крім того, відповідальність передбачає оцінку дій менеджера і заохочення або осуд його, в залежності від цієї оцінки. Менеджер має особисту відповідальність як за владу, якою він наділений, так і за рішення, які він приймає.

Це пояснюється тим, що в системі ринкових відносин людина, яка наділена певною владою, відповідальна за результати свого управління. Навіть у випадку, коли менеджер наділяє владою ще когось з своєї організації для виконання завдання, все одно відповідальність за результати прийнятих рішень лежить на ньому. Тому менеджеру слід професійно підходити до розробки тактичних засобів впливу на людей, тобто максимально ефективно використовувати владу.

Закон традицій і звичаїв. Кожна нація, кожен народ, навіть кожна соціальна група має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками. Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу, це - втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу.

Звичаї - це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах.

Близькими до норм-звичаїв є норми-традиції - такі, що склалися, способи поведінки людей, які передавалися з покоління в покоління і перетворилися на правові норми. Традиції - ширші за змістом утворення, ніж звичаї. Традиції нерідко мають зовнішнє вираження в нормах обрядів - дій або комплексів вчинків людини, що стають правилами поведінки (весільні обряди, обряд вручення свідоцтва про народження та ін.). Обрядові церемонії, що відбуваються в урочистій обстановці, мають назву ритуалів. Ритуал можна назвати різновидом звичаю або традиції, підтримуваної і забезпечуваної державою. Наприклад, прийняття присяги в системі Збройних сил, МВС, СБУ, проведення стройових оглядів та інших церемоній закріплені в статутах, положеннях відомчих нормативних актів і забезпечуються, крім морального впливу (громадського осуду), можливістю застосування засобів дисциплінарної відповідальності.

Традиції - це міцно усталені, успадковані від попередніх поколінь і підтримувані суспільною думкою форми поведінки людей та їхніх взаємин або принципи, за якими розвивається загальнолюдська культура (наприклад, реалістичні традиції в літературі і мистецтві). Коли йдеться про сімейно-побутову сферу, частіше вживається слово "звичаї", які є найдавнішою формою збереження і передачі від покоління до покоління стандартних дій і поведінки людей у певних типових обставинах і конкретних ситуаціях. Звичай - це загальновизнана норма поведінки, неофіційно узаконена владою масової звички, традицій і громадської думки (хоча сам факт обов'язковості цього звичаю може і не усвідомлюватися людьми) та стихійно відтворена діями безлічі людей.

У традицій і звичаїв є визначена подібність. Вони ґрунтуються, по-перше, на виконанні однакової ролі в житті суспільства; по-друге, вони мають однакові риси й ознаки (стійкість, нормативність, зв'язок з громадською думкою, моральними нормами, громадськими звичками, стандартами поведінки); по-третє, вони мають однаково значне поширення. Через систему традицій і звичаїв нові покоління суспільства успадковують вироблені в ньому відносини і весь суспільний досвід, аж до самих конкретних вчинків і дій. Спадкування соціального досвіду з його критичним осмисленням дає змогу суспільству з меншими витратами йти по шляху соціального розвитку. Сприяючи цьому, звичаї і традиції самі відтворюються, причому деякі з них зникають, а інші з'являються або поступово видозмінюються.

Традиції і звичаї, що включені в моральну систему, а також у систему суспільної психології, виконують функцію суспільного регулятора. Засвоєння традицій і звичаїв сприяє формуванню в людей соціально-необхідних якостей, звичок і навичок суспільної діяльності і поведінки. Традиції і звичаї виконують також пізнавальну і виховну функції. Без виконання цих функцій вони значною мірою позбавилися б суспільного змісту. Традиції і звичаї зближуються, тому що виконують подібні за своєю суспільною спрямованістю функції. Однак це ще не свідчить про їхню абсолютну подібність. Саме їхнє розходження виявляється в тому, що свої функції вони виконують у суспільстві різними шляхами і в різній формі.

Змістом звичаю є правило поведінки, детальне розпорядження вчинку в конкретній ситуації, а змістом традиції - загальна норма, принцип поведінки. Звичай жорстко фіксує дію або забороняє її. Традиція не має чіткого зв'язку з конкретною дією у визначеній ситуації. Через звичаї люди здобувають необхідні знання, навички поведінки, досвід, який пов'язаний з безпосереднім оточенням, а через традиції відбувається прилучення до соціального досвіду людства.

Знищення традицій і звичаїв руйнує організацію, а насаджувана нова культура може бути засвоєна тільки в молодому віці. Традиції можуть лише мінятися зі зміною поколінь.

Закон впливу емоцій і вольової детермінації поведінки. Людина - це не робот і не комп'ютерний механізм. Кожна людина - це неповторна індивідуальність, якій притаманна своя система поглядів, відносин, потреб і інтересів. Крім того, відмінною особливістю людини як особи, являється здатність емоційного реагування на події, які відбуваються, факти і явища, які вона спостерігає. Адже тільки людина може сміятися, плакати, переживати відчуття подиву, захоплення тощо. Виходячи з цієї тези, менеджер повинен уміти управляти власним емоційним станом. Вимоги високої продуктивності і ефективності управлінської праці не завжди відповідають почуттям і бажанням працівників, їх психологічному настрою. Але почуття не можуть і не повинні визначати продуктивність та ефективність адміністративної машини, оскільки логіка самої ефективності і світ почуттів далеко не завжди знаходяться в одній площині.

Емоції виконують функції внутрішніх сигналів, внутрішніх у тому смислі, що вони не являються психічним відображенням безпосередньо самої предметної дійсності. Особливість емоцій полягає в тому, що вони віддзеркалюють відношення між мотивами (потребами) і успіхом або можливістю успішної реалізації діяльності суб'єкта, що відповідає їм. При цьому мова йде не про рефлексію цих відношень, а про безпосередньо-почуттєвий їхній відбиток, про переживання. Таким чином, вони виникають після актуалізації мотиву і до раціональної оцінки суб'єктом своєї діяльності. Слід зауважити, що емоції релевантні діяльності, а не діям або операціям, її реалізують. Ось тому одні й ті ж процеси, які здійснюють різні діяльності, можуть набувати різну і навіть протилежну емоційну забарвленість. Іншими словами, роль позитивного або негативного "санкціонування" виконується емоціями у ставленні до ефектів, заданих мотивом. Навіть успішне виконання тієї чи іншої дії не завжди веде до позитивних емоцій, воно може породити і різко негативне переживання, яке сигналізує про те, що з боку провідного для особи мотиву досягнутий успіх психологічно є поразка.

Живі системи стимулюються до дій позитивними емоціями. Позитивні емоції викликають приплив енергії, підвищення тонусу організму. При виникненні конфлікту між розумом і почуттям частіше перемагає почуття. Однак, людина здатна свідомо регулювати свої дії і вчинки відповідно до поставленої мети, хоча воля - не завжди вирішальний фактор його активності.

Психологічним механізмом прийняття рішення є боротьба мотивів при виборі певного варіанту, яка виступає основною складовою вольового процесу. Отже, логічно буде дійти висновку відносно того, що прийняття рішення підпорядковується в значній мірі вольовій детермінації. Звідси, наскільки б сильним не був вплив на дану особистісну структуру з боку зовнішнього оточення (суспільства, групи, окремої людини тощо), він не досягне свого результату до тих пір, доки не відбудеться певна трансформація внутрішньої структури мотиву, тобто доки не з'явиться внутрішня сила, яка зможе виступити в якості спонукальної, рушійної сили щодо виконання того або іншого виду діяльності.

Таким чином, приймаючи управлінське рішення, що представляє собою складний акт, керівник як людина, як біосоціальна і духовна самокерована система, знаходиться під впливом ряду законів природи, синергетичний ефект яких без їхнього знання може привести до різних і не завжди позитивних наслідків.

Реалії дійсності вимагають удосконалювання мислення людини. У цих умовах концепція методологічного мислення, людський фактор і психологічні аспекти управлінських рішень, їхній творчий процес набувають вирішальне значення.

Питання для поточного контролю та поглибленого засвоєння знань

1. В чому полягає сутність рішення як процесу?

2. Що таке управлінське рішення і якими ознаками воно характеризується?

3. За яких умов рішення може бути успішно реалізоване?

4. Які проблеми існують в процесі ухвалення рішення і які підходи можуть використовуватися для їх вирішення?

5. В чому особливість методології відповідно до теорії прийняття рішень?

6. Яким чином управлінські рішення обумовлюються основними законами діалектики?

7. Які закони необхідно враховувати при виробленні господарських рішень?

8. В чому полягає сутність загальних законів управління людиною?

9. В чому полягає взаємозв'язок між законами зв'язку з зовнішнім середовищем та соціально-психологічними і біопсихічними законами?

10. Складіть порівняльну характеристику управлінських та господарських рішень. В чому полягають їх схожість та відмінності?

11. Наведіть конкретні приклади проблем, що забезпечують процес ухвалення рішення.

12. Обґрунтуйте управлінське рішення щодо удосконалення організаційної структури управління основними законами діалектики.

13. Наведіть приклади дії законів, що визначають поведінку людини, та охарактеризуйте їх роль в розробці господарських рішень.