Основи підприємницької діяльності - Варналій З.С. - 1. Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Одна з центральних проблем організації та економіки підприємницької діяльності - конкурентоспроможність власної справи. Вона стосується усіх сфер і організаційних форм забезпечення бізнесу, зокрема управління (менеджменту) - важливого фактора успіху підприємницької діяльності. Від ефективного управління значною мірою залежить життєздатність підприємництва, удача започаткованої справи. Підприємницьке управління - це мистецтво і водночас велика наука. Розкриттю сутності менеджменту, з'ясуванню його специфіки в ринкових умовах господарювання і присвячена дана тема.

1. Сутність менеджменту та його роль у розвитку підприємництва

Ознайомлення з сучасними поглядами на сутність менеджменту дозволяє зробити висновок, що даний термін має декілька значень.

По-перше, термін менеджмент (англ.manegement- управління, організація) вживається для визначення сукупності методів і форм управління виробництвом з метою одержання прибутку як основної цілі підприємницької діяльності. Це діяльність з координації зусиль у процесі спільної роботи людей.

По-друге, менеджмент означає наявність і функціонування специфічного органу підприємства, що уособлює його керівництво. Мета його полягає у вмінні бачити цілі, визначати способи їх досягнення, узгоджувати для цього дії людей. Нарешті, менеджмент пов'язаний з утворенням об'єднання менеджерів для вирішення управлінських та інших питань.

Менеджмент підприємства безпосередньо співвідноситься з формами організації господарської діяльності, розмірами фірми, особливостями сфери бізнесу. Наприклад, якщо в малих і в частині середніх підприємств управління здебільшого виконує власник, то в корпораціях його здійснює менеджер-професіонал.

Які ж особливості має підприємницьке управління? Насамперед, це короткочасність і неповторюваність управлінських рішень. Зміни ринкового середовища, структурні зрушення у попиті викликають необхідність відповідних дій у менеджменті. Різноманітність здійснюваної діяльності та її фрагментарність зумовлюють виконання кожним менеджером кількох функцій управління.

Крім того, для забезпечення дієздатності системи управління потрібно вибрати відповідно до масштабів та специфіки діяльності фірми організаційну структуру управління. Саме вона зумовлює узгодженість дій управлінців, розмежовує їх права та обов'язки, визначає відповідальність за прийняті рішення.

Організаційна структура управління має суттєві відмінності для кожної з фірм. Вона може бути побудована за вертикальним або за горизонтальним принципами. В окремих випадках зустрічається одночасне використання обох принципів організації структури управління. Так, у великих компаніях використовують вертикальний принцип побудови організаційної структури. Така структура управління передбачає виділення рівнів управління, на кожному з котрих управлінці мають певні повноваження.

Вищий рівень управління (інституціний) ТОР - вирішує питання стратегічного менеджменту - управління фінансами, вибору ринків збуту, розвитку підприємства.

Середній рівень управління (функціональний) MIDDLE - вирішує питання оперативного (поточного) управління відповідно до функцій менеджменту.

Нижній рівень управління (технічний або операційний) LOWER - менеджери знаходяться у безпосередньому контакті з працівниками-виконавцями, вирішують конкретні питання.

Виший рівень управління розробляє довгострокові плани, формулює завдання для середнього рівня. Значне місце в інституційному рівні управління займає адаптація фірми до змін ринкового середовища, управління відносинами між підприємством та зовнішнім середовищем. Вища керівна ланка може бути представлена президентом, генеральним директором, іншими членами правління.

Керівники середньої ланки координують і контролюють роботу молодших управлінців. Вони визначають проблеми виробничого, організаційного, фінансового характеру, розробляють творчі пропозиції, готують інформацію для управлінських рішень, що приймаються менеджерами вищої ланки. Це - керівники окремих підрозділів, служб, відділів підприємства.

Нижній рівень управління підпорядкований середньому. До управлінців нижнього рівня належать виробничі майстри, бригадири, керівники груп. Це вузькоспеціалізовані професійні менеджери, котрі виконують чітко регламентовані обов'язки з виробництва, збуту, маркетингу, управління матеріальним постачанням тощо. Вони відповідальні за раціональне використання виділених їм матеріальних ресурсів, робітників, обладнання.

Така побудова організаційної структури забезпечує чіткість управління, використовує переваги вузької, поглибленої спеціалізації менеджерів. Проте водночас вона ускладнює визначення внеску кожного менеджера в загальний результат підприємництва, його відповідальності за прийняті рішення.

На малих та середніх підприємствах управління має дещо іншу організаційну структуру. Менеджери таких підприємств більшою мірою стикаються з проблемами нестабільного зовнішнього середовища, з непередбачуваними результатами діяльності. Тому в малому та середньому бізнесі припускається виконання менеджерами одночасно декількох функцій управління, взаємозамінність окремих керівників.

Побудова організаційної структури управління в цій групі підприємств залежить від організаційно-правової форми підприємницької діяльності, відносин між власниками та управлінцями. За цих умов від підприємницьких здібностей менеджерів, їхнього вміння працювати як одна злагоджена команда залежить ефективність управління. Тому організаційна структура управління в малому та середньому підприємництві будується за горизонтальним принципом.

Характерною рисою горизонтальної структури управління є зосередження зусиль усіх без винятку менеджерів на вирішенні конкретної задачі, на успіхові фірми як єдиної системи. Це означає, що в малому та середньому підприємництві може не існувати суворого розмежування між управлінцями за рівнем їх повноважень та відповідальності. Лише декілька менеджерів вищої ланки мають у розпорядженні фінансові й трудові ресурси. Інші працюють спільно над вирішенням кардинальних питань. Завдяки цьому стає можливим досягнення таких переваг:

зниження витрат на управління;

скорочення виробничого циклу;

підвищення ступеня реагування на вимоги споживачів і ринкові потреби.

Окремі групи управлінців можуть нести відповідальність за певні напрямки діяльності. У межах цих груп особистий успіх визначається вмінням працювати на стику різних функціональних процесів, із фахівцями різних профілів. Це означає, що підприємницьке управління має міжфункціональний характер.

Як загальносвітове явище менеджмент поєднує спільні риси із регіональними та національними особливостями. Згідно з таким поділом розрізняють три основні моделі: американську, західноєвропейську та японську. Визначимо характерні риси кожної з цих моделей.

Американська - спрямована на особистий успіх у досягненні результатів підприємницької діяльності, схильна до ризику, практицизму.

Західноєвропейська - цінується вміння використовувати інституційні основи побудови системи управління, індивідуалізм, обмежений певними структурними ланками.

Японська - спирається на індивідуальний успіх, що базується на колективних зусиллях, постійних нововведеннях.

Початковий період ринкових перетворень в Україні свідчить, шо діяльність менеджерів у підприємницьких структурах характеризується як позитивними рисами, так і негативними. Спостерігається демократизм взаємин між партнерами з управління, взаємодопомога. Водночас відчувається брак глибоких знань із сучасного менеджменту, слабка соціальна відповідальність за стан справ не лише в окремій фірмі, а й у суспільстві в цілому.

Слід звернути увагу на відмінність менеджера віл підприємця. Якщо підприємець бере на себе ризик, пов'язаний з організацією нової справи або розробкою нової ідеї, технології, продукції чи нового виду послуг, то менеджер передусім вирішує, чи буде досягнутий запланований результат. Він визначає, що необхідно для досягнення успіху, який шлях є найбільш оптимальним для реалізації підприємницької ідеї.

Мистецтво управління в підприємництві знаходить свій прояв у творчому відношенні до справи, здатності менеджера до аналізу, оцінки, прийняття ефективних рішень. Вміння досягати поставлених цілей залежить від знань конкретних форм впливу керівника на об'єкт управління.

Отже, менеджмент підприємництві має складний, багатоплановий характер, пов'язаний із виконанням окремими менеджерами певних обов'язків з управління. Ці визначені сфери і напрямки зосередження зусиль менеджерів на виконанні поставленої мети чи запобіганні певній непередбачуваній ситуації мають назву функції управління.