Основи підприємницької діяльності - Варналій З.С. - 3. Дія системи підприємницького управління

З'ясування функцій управління базується на ознайомленні з розвитком шкіл управлінської думки. Найбільш відомі школи можуть бути згруповані за хронологічною ознакою таким чином:

а) школа наукового управління;

б) класична (адміністративна) школа управління;

в) школа людських стосунків, або школа поведінки;

г) школа кількісних вимірів.

Свій розвиток названі школи одержали в першій половині XX століття під впливом змін у виробництві, формах та методах конкурентної боротьби підприємців. Окремі елементи цих шкіл перетинаються. Тому навіть у межах однієї сучасної підприємницької структури можна знайти ознаки всіх підходів.

Спільним для представників школи наукового управління було зосередження уваги на розробці раціональних принципів управління людьми, фінансами, обладнанням, матеріальними ресурсами. Вони намагалися вирішити два питання:

1. Як збільшити продуктивність праці за рахунок впровадження і використання певних прийомів полегшення виконуваної роботи?

2. Яким чином зацікавити працівників у використанні переваг запропонованих методів?

Досягнення поставлених цілей вченими і практиками вбачалось по-різному. Наприклад, американський інженер-механік Ф. Тейлор вважав за необхідне усунення зайвих, непродуктивних рухів з метою підвищення продуктивності праці. Він визначив основні завдання адміністрації, рекомендував здійснювати розподіл конкретних завдань.

Формування класичної (адміністративної) школи в менеджменті дало змогу класифікувати вивчення менеджменту за його функціональними ознаками. Засновник класичної школи А. Файоль розбив усі можливі операції, які зустрічаються на підприємстві, на шість груп:

технічні (виробництво, обробка);

комерційні (купівля, продаж);

фінансові (залучення коштів та розпорядження ними);

страхові (страхування та охорона майна);

облікові (бухгалтерія, статистика);

адміністративні (передбачення, організація, координація, контроль).

Представники школи людських стосунків вважали, що ефективність управління, раціоналізація виробництва значною мірою залежать від удосконалення соціальної організації підприємства. Було доведено, що за умови виявлення більшого піклування керівництва про своїх підлеглих, рівень задоволення працівників повинен зростати. Це зумовить зростання продуктивності праці, усвідомлення працівником своїх можливостей.

Згідно з існуючими підходами в межах цієї школи виділяють концепцію взаємин між членами колективу - добре ставлення до людей і концепцію людських ресурсів - раціональне використання персоналу.

В основі кількісної школи в менеджменті - знання інженерних наук, статистики, математики. Це дозволяє забезпечувати керівників потрібною інформацією для розробки і прийняття управлінських рішень. Крім того, використання засобів кількісної школи сприяє розробці формалізованих математичних моделей, які виступають можливими варіантами розв'язання проблеми.

Крім наведених підходів різних шкіл управлінської думки, існують й інші підходи, які дозволяють пояснити причини виникнення і розвитку функцій менеджменту у підприємництві:

1. Процесний підхід - розглядає управління як неперервну серію взаємозв'язаних управлінських рішень.

2. Системний підхід - розглядає кожну фірму у вигляді взаємозв'язаних елементів. До них відносяться: люди, структура, завдання Й технологія. Кожен із наведених елементів зорієнтований на досягнення різних цілей в умовах мінливого зовнішнього середовища.

3. Ситуаційний підхід - концентрується на можливості застосування різних методів стосовно до ситуації. Найефективнішим виступає метод, який найбільше відповідає конкретній ситуації.

Кожен із наведених підходів до управління дозволяє виділити певні функції менеджменту. Так, згідно з процесним підходом, первинними функціями управлінського процесу виступають планування, організація, мотивація та контроль.

Функція планування допомагає встановити основні напрямки зусиль і схвалення рішень, єдність цілей для всіх співробітників фірми. Організація означає створення певних структур для виконання планів і досягнення цілі. Мотивація - це внутрішнє спонукання до дій на основі вияву потреб і способів їх задоволення. Контроль полягає у встановленні стандартів, вимірах досягнутого, порівнянні з очікуваними результатами, а при необхідності - в подальшому коригуванні.

Ці та інші функції управління, що виникають у процесі підприємницької діяльності, обумовлюють зосередження зусиль менеджерів на їх виконанні. З цією метою на підприємстві створюють певні структури, в яких управлінська діяльність зосереджується за функціональною ознакою, тобто за ознакою виконання однотипних видів діяльності (рис. 3.3).

Структури, що створюються для розробки та прийняття рішень, можуть бути представлені у вигляді відділів, управлінських груп, секторів і т. ін. Спід визначити, що кожна фірма має свої специфічні риси підприємницької діяльності, які визначають у кінцевому підсумку виділення тих чи інших функцій управління. Тому в підприємництві застосування функцій управління має поліваріантний характер, в якому поєднуються і використовуються одночасно як наведені наукові підходи до побудови управлінської діяльності, так і їх необхідна комбінація.

3. Дія системи підприємницького управління

Розглянуті функції підприємницького управління пов'язані між собою, взаємодоповнюють одна одну. У своїй взаємодії вони утворюють цілісну систему управління.

Залежно від технологічних особливостей виробництва та ринкового середовища відбувається вибір системи управління. Наприклад, якщо підприємець ставить головною метою саморозвиток підприємства, він створює відповідну систему управління, яка базується на компетентності менеджерів, котрі приймають рішення, на відміну від офіційної посади, яку вони обіймають. При цьому найчастіше використовуються різні моделі, які містять можливі варіанти вирішення управлінської проблеми. Модель - це форма зображення реальності в її спрощеному або абстрактному вигляді. Моделі дозволяють виробити краще розуміння складностей реальності, зробити можливою аналітичну роботу менеджерів.

Для ефективного втілення результатів моделювання здійснюється обмін інформацією між різними функціональними структурами та рівнями управління. Це робить підприємницьке управління колективним процесом, тобто таким, в якому беруть участь різні менеджери - фінансисти, маркетологи, керівники виробництв, збуту, роботи з персоналом.

Система підприємницького управління базується не на формальному контролі, а на взаємній довірі та загальній заінтересованості менеджерів і виконавців. Характерною ознакою розвитку менеджменту в сучасних умовах стає посилення демократизації управління, переміщення дедалі більшої кількості поточних питань на нижчі рівні управління. Це дає змогу вищому керівництву зосередитися на питаннях стратегічного управління підприємницькою діяльністю.

Стратегічне управління поєднує питання довгострокового планування, чітке визначення цілей розвитку, способів досягнення поставлених завдань, методи адаптації підприємства до змін на ринку.

Процес прийняття рішень у стратегічному управлінні може мати поліваріантний характер і складатися з чотирьох етапів (рис. 3.4).

На першому етапі аналізуються всі зовнішні фактори, що впливають на прийняття рішень, відшукується потрібна інформація. На другому - визначається головний критерій, мета управлінського рішення. На третьому етапі порівнюються

одержані результати, аналізується їх відповідність стратегії менеджменту. І, нарешті, відбувається вибір найбільш ефективного управлінського рішення.

Для правильного вибору стратегії менеджер повинен володіти основними теоріями управління, вміти їх творчо застосовувати у підприємницькій практиці. Одночасно від нього вимагається створювати широкі можливості для розвитку здібностей співробітників фірми. Саме це забезпечує об'єднання функцій менеджменту на основі прийнятого управлінського рішення, досягнення поставлених цілей.