Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 8.6. Якість товарів

Якість продукції (товарів) - це сукупність властивостей продукції, що характеризують її призначення, особливості, корисність та здатність задовольняти певні потреби суспільства. Якість продукції охоплює не тільки споживчі, а й технічні, технологічні властивості продукції, конструкторсько-художні особливості, надійність, довговічність, рівень стандартизації та уніфікації деталей і вузлів у конструкції. Показники якості встановлюються оглядом або експертизою і розглядаються щодо умов виготовлення та споживання продукції. Заходами забезпечення доброякісності продукції служать стандартизація та сертифікація.

Стандартизація - це встановлення стандарту (еталона, зразка), тобто нормативно-технічного документа, що. фіксує комплекс норм, правил, вимог, обов'язкових для застосування у певній сфері діяльності. Стандартизації підлягає конкретна продукція, норми, вимоги, методи, терміни, позначення, що мають перспективу багатократного застосування і використання в науці, техніці та виробництві.

Стандарт (англ. standard - зразок, норма) - це затверджений компетентним органом нормативно-технічний документ, що встановлює комплекс норм, правил щодо предмета стандартизації.

За стандартами визначається якість товарів, що обертаються у сфері торгівлі. Стандарти розробляються державними організаціями, це так звані національні (загальнодержавні) стандарти, наприклад ДСТУ, DIN, ANSI та інші, а також різноманітними спілками підприємців, науково-технічними асоціаціями та інститутами, значними промисловими фірмами. У багатьох країнах застосування національних стандартів не є обов'язковим. У зв'язку з цим поширені стандарти, які розробляються спілками підприємців, асоціаціями, окремими підприємствами. Крім того, у практиці торгівлі широко використовуються стандарти міжнародних організацій (ISO, I EC та інші).

В Україні державні стандарти розробляються Державним комітетом стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандартом). Держстандарт України при розробці та зміні чинних стандартів прагне до гармонізації їх з міжнародними. На початок 1997 року розроблено і затверджено більш як 1700 державних стандартів України, у тому числі 498 термінологічних. З огляду на те, що більшість державних стандартів гармонізована з міжнародними, загальна кількість стандартів ISO та ІЕС, що використовуються нині в Україні, становить близько 3500 документів, тобто 32% від загальної кількості (усього існує 12 тис. стандартів ISO та ІБС). Ведеться робота з підготовки інших державних стандартів (ДСТУ) та міждержавних стандартів (ГОСТів колишнього СРСР), які б відповідали міжнародним вимогам.

Підприємства можуть самостійно розробляти власні стандарти (стандарти підприємств - СТП) та технічні умови (ТУ) на продукцію, що ними виготовляється. Усі СТП і ТУ підлягають обов'язковій реєстрації в Держстандарті. Розроблені підприємствами стандарти є інтелектуальною власністю цих підприємств і, на відміну від державних, не підлягають вільному відтворенню, тиражуванню та поширенню.

Сертифікація - це дія, здійснена з метою підтвердження відповідності виробу або послуги певним стандартам або технічним умовам. Сертифікація надає споживачеві гарантію того, що продукція (товар) відповідає стандарту або певним вимогам. На товари, що пройшли сертифікацію, видається сертифікат відповідності.

Сертифікат відповідності - це документ, що видається спеціально уповноваженим на це органом (органом сертифікації), який засвідчує, що продукція або послуга належним чином ідентифікована і відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу.

Розрізняють обов'язкову і добровільну сертифікацію.

Обов'язкова сертифікація виконується з метою державного контролю за якістю товарів і продукції, виготовлених в Україні або ввезених на її територію. Як правило, це стосується, насамперед, таких показників якості, як екологічність та безпека. Перелік товарів, що підлягають обов'язковій сертифікації, встановлюється наказами Держстандарту.

Органами з обов'язкової сертифікації в Україні є Держстандарт, його органи, інші державні органи щодо окремих видів продукції у випадках, передбачених законодавством, які всі разом об'єднані в Державну систему сертифікації України (УкрСЕПРО). Нині в УкрСЕПРО функціонує 134 органи з сертифікації та 565 випробних лабораторій. Головним завданням Державної системи сертифікації є попередження можливої реалізації продукції, що є небезпечною для життя, здоров'я, майна громадян та навколишнього середовища.

З метою підтвердження якості продукції, рекламування продукції, сприяння споживачеві в компетентному виборі товару, створення вітчизняним виробникам умов для виходу на міжнародний ринок законом передбачена також можливість проведення добровільної сертифікації.

Необхідність проведення добровільної сертифікації визначає виробник (постачальник, продавець) або споживач за власною ініціативою. Добровільна сертифікація може проводитися в будь-якій системі сертифікації, зареєстрованій в Держстандарті у встановленому порядку, в тому числі в системі сертифікації УкрСЕПРО.

Держстандартом України затверджено також український знак якості. Його офіційна назва: Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги і правила його застосування затверджено ДСТУ 2296-96. Цей знак ставиться на товарах або упаковці товарів, що пройшли обов'язкову державну сертифікацію (мал.35, а).

Мал. 35. Національний знак відповідності

Для товарів, що не підлягають обов'язковій сертифікації, але з ініціативи виробника пройшли добровільну сертифікацію в системі УкрСЕПРО, застосовується знак відповідності, зображений на малюнку 35, б.

Відповідно до норм міжнародного ринку на всіх споживчих товарах на упаковці має бути нанесено штриховий код (штрих-код) - чорні смужки, що чергуються у певному порядку на білому фоні, або, як його ще називають, "зебра". Система штрихового кодування призначена для ідентифікації товарів і була створена як засіб передачі інформації уздовж усього товарного ланцюжка: виробник - оптовик - роздрібний торговець - покупець. Першим двом ланкам це допомагає кваліфіковано та якісно обслужити партію товару, знати, коли, кому, куди вона буде відвантажена. У магазині - який товар на даний момент користується найбільшим попитом, які його запаси, куди звернутися за поповненням тощо. Крім того, штрих-код полегшує інвентаризацію, облік, складування товару. У разі якихось претензій щодо придбаного товару покупець може звернутися до продавця, встановити виробника і поспілкуватися з ним.

Наявність штрих-коду на упаковці товару є обов'язковою умовою реалізації товару в розвинених західних країнах. Однак право поставити штрих-код на свій товар має далеко не кожний виробник. Таке право мають лише ті підприємства, що офіційно зареєстровані в національній асоціації. Самовільне використання штрих-коду є порушенням міжнародних правил і передбачає застосування відповідних санкцій.

Україна є повноправним членом Міжнародної Асоціації Товарної Нумерації (EAN International), яка об'єднує близько 70 країн світу. Інтереси виробників та дистриб'юторів України в Міжнародній Асоціації Товарної Нумерації та інших міжнародних асоціаціях і організаціях, що діють в галузі автоматизованої ідентифікації даних і штрихового кодування, уповноважена представляти національна організація - Асоціація Товарної Нумерації України (EAN Україна).

Існують різні системи штрихового кодування. У коді EAN-13 перші дві-три цифри означають код країни (код України - 482), наступні п'ять - код підприємства-виробника, ще п'ять - код товару, і, нарешті, остання цифра - контрольна (знаючи, як її обчислити, можна визначити справжність товару). Існує також EAN-8 з меншою кількістю цифр - дещо скорочена версія. Система EAN не єдина, хоча і найпоширеніша. Є ще UPC - універсальний товарний код, прийнятий у США (у ньому на країну 1 завжди відведено дві цифри, причому перша й остання дрібніші за інші). Є також коди "Codabafi "2 of 5", "93", "Code IP, але на нашому ринку вони зустрічаються дуже рідко.

Крім штрих-коду на упаковці товару має бути й інше маркування, що інформує покупця про склад продукту, терміни зберігання, наявність шкідливих речовин тощо. Наприклад, на продуктах харчування та сільгосппродуктах проставляється буква "Е" з трьома цифрами після неї. Це означає наявність у даному продукті харчових добавок (консервантів та емульгаторів), що подовжує термін зберігання продукту. Перелік харчових добавок, дозволених до використання в Україні, затверджується у законодавчому порядку. Вся продовольча продукція, що ввозиться в Україну, в обов'язковому порядку підлягає санітарній експертизі, результати якої обнародуються в засобах масової інформації.

Контроль за якістю і безпекою товарів є одним з основних завдань захисту прав споживачів.

Вперше до проблеми захисту прав споживачів" звернувся у 1962 році президент США Джон Кеннеді. Він проголосив так званий Білль про права споживачів, у якому виклав чотири основних права споживача: право на безпеку та якість товарів і послуг; право на достовірну інформацію про них; право бути почутим у випадку пред'явлення споживчих претензій; право відстоювати свої споживчі інтереси в суді. У 1985 році Генеральна Асамблея

ООН затвердила Головні принципи захисту інтересів споживачів. Головні цілі цього документа - не допускати недоброякісні товари та послуги до споживача, давати правдиву інформацію про них, а також надати можливість споживачам створювати організації для відстоювання своїх інтересів.

В Україні права споживачів товарів і послуг та їх відносини з виробниками і продавцями регулюються Законом "Про захист прав споживачів". Відповідно до цього закону споживач при виявленні недоліків або фальсифікації товару має право за своїм вибором зажадати від продавця або виробника:

♦ безкоштовного усунення недоліків;

♦ заміни на аналогічний товар належної якості;

♦ зменшення покупної ціни неякісного товару;

♦ заміни на подібний товар з відповідним перерахунком ціни;

♦ розірвання договору та повернення грошей.

Захист прав споживачів в Україні здійснює Держстандарт, а також інші органи державної виконавчої влади. Головним завданням комітету є припинення порушення прав споживачів і притягнення до відповідальності винних. Крім того, права споживачів захищають громадські об'єднання споживачів, куди входять обласні, міські та районні товариства споживачів. Вони домагаються відновлення у встановленому порядку порушених прав покупців шляхом відшкодування їм матеріального збитку, у тому числі в судовому порядку.