Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - Глава 9. Майновий ринок

9.1. Загальні положення

Під майном розуміють сукупність речей та матеріальних цінностей, що знаходяться у володінні якоїсь особи. З поняттям "майно" нерозривно пов'язані поняття "власність" та "право власності".

Власність - це належність майна, у тому числі засобів та продуктів виробництва, певним особам (окремим людям або колективам) за певних історичних умов, що відбивають конкретний тип відносин власності.

Право власності - це право конкретних суб'єктів (осіб) на певні об'єкти (майно).

Власність і право власності є однією з найдавніших інституцій людського суспільства. В Загальній Декларації прав людини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, нарівні з іншими життєво необхідними правами та свободами людини закріплюється і право власності. Стаття 17 Декларації твердить:

1. Кожний має право володіти майном як одноосібно, так і разом з іншими.

2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Право власності зводиться, як правило, до трьох правомочностей: права володіння, права користування та права розпоряджання майном. Право володіння - це надана законом можливість фактичного володіння річчю та утримання її у власному володінні. Право користування - заснована на законі можливість експлуатації майна, використання його корисних властивостей та/або одержання від нього плодів та доходів. Право розпоряджання майном - це надана власнику можливість за своїм розсудом і у своїх інтересах чинити дії, що визначають юридичну долю майна. Ці правомочності тісно пов'язані між собою і лише у комплексі становлять юридичний зміст права власності.

Таким чином, власник - це той, хто володіє, користується і за своїм розсудом розпоряджається належним Йому майном. Тільки наявність цих трьох обов'язкових умов - володіння, користування та розпоряджання - дає підставу говорити про право власності.

Власник може за своїм розсудом чинити стосовно належного Йому майна будь-які дії, що не суперечать закону та іншим правовим актам і не порушують права та інтереси інших осіб, які охороняються законом, у тому числі: відчужувати своє майно у власність іншим особам; передавати їм, залишаючись власником, права володіння, користування та розпорядження майном; віддавати майно в заставу та обтяжувати його іншими засобами; розпоряджатися майном у будь-який інший спосіб.

Галузь права, що регулює відносини власності, називається правом власності.

Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини з володіння, розпоряджання та користування майном.

В Україні відносини власності регулюються відповідним розділом Цивільного кодексу, Законом "Про власність9", а також низкою інших законодавчих актів.

Суб'єктами права власності визнаються Український народ, держава Україна, громадяни України та інших держав, особи без громадянства, а також юридичні особи України та інших держав.

Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Об'єктами права власності є природні ресурси, майно, а також майнові права.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які ' є складовими частинами права власності (права володіння, розпоряджання, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо),та права вимоги.

Власність в Україні виступає в таких видах:

♦ власність Українського народу;

♦ приватна власність;

♦ державна власність;

♦ комунальна власність.

Власність Українського народу - це земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться у межах території України, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, встановлених Конституцією України.

Приватна власність - це власність, що належить одній особі (фізичній або юридичній). Об'єктами права приватної власності є майно, грошові кошти, цінні папери, твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, інші результати інтелектуальної праці.

Закон надає право фізичним та юридичним особам мати в приватній власності, не обмежуючи кількістю і вартістю, майно як споживчого, так і виробничого призначення, використовувати Його для підприємницької діяльності та одержувати від цього власну продукцію і доходи.

Колективна власність виникає на основі добровільного об'єднання майна фізичних та/або юридичних осіб.

Суб'єктами права колективної власності є господарські товариства, об'єднання громадян, кооперативи, трудові колективи орендних підприємств.

Об'єктами права колективної власності є грошові та майнові внески, виготовлена продукція, одержані доходи, а також інше майно, придбане на підставах, не заборонених законом.

У державній власності перебуває майно, в тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна.

Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

У комунальній власності перебуває майно, в тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Власність двох або більше осіб із визначенням часток кожної з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб'єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожної з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Сукупність майна держави, територіальної громади або підприємства називають фондами. Так, сукупність житла утворює житловий фонд, сукупність земельних ділянок - земельний фонд, сукупність засобів виробництва (основних і оборотних) - відповідно основні та оборотні фонди підприємств.

Майно поділяють також на рухоме і нерухоме.

До рухомого майна відносять устаткування, машини, механізми, транспортні засоби, передавальні пристрої, інвентар, худобу, товари тривалого користування тощо.

Під нерухомим майном розуміють майно, нерозривно пов'язане з землею. Це будівля, споруда, будинок, квартира, підприємство, як цілісний майновий комплекс.

З іншого боку, нерухоме майно - це таке майно, відчуження якого відбувається в обов'язковому нотаріальному порядку, та/або яке підлягає обов'язковій реєстрації у відповідних державних органах.

Отже, до нерухомості відносять земельні ділянки, виробничі та сільськогосподарські будівлі, житлові будинки, квартири, садові будиночки, гаражі, будівельні матеріали.

Ринок нерухомого майна являє собою складний ланцюг взаємозалежних ланок, таких як:

♦ землеустрій;

♦ інженерно-геодезичні вишукування;

♦ архітектурне проектування;

♦ будівельна індустрія;

♦ будівництво;

♦ торгівля нерухомістю;

♦ експлуатація житла.

. Законодавство про власність є наріжним каменем функціонування майнових правовідносин. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Найважливішим завданням держави є не просто декларування права власності, а забезпечення гарантій захисту права власності Гарантії власнику, Що забезпечуються державою, можна поділити на три групи.

Перша група гарантій пов'язана з захистом власника від держави в особі її законодавчих органів. Закон "Про власність" встановлює, що у випадку прийняття Україною законодавчого акта, що припиняє право власності (вилучення земельної ділянки, націоналізація тощо), держава відшкодовує власнику заподіяні збитки в повній вартості, включаючи і неодержані доходи.

Друга група гарантій пов'язана з захистом власника від прийняття органом державного управління або місцевого органу державної влади рішення, що порушує права власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Жодний державний орган не має права втручатися в здійснення власником його правомочностей з володіння, користування та розпорядження майном. Державні органи несуть майнову відповідальність за таке втручання.

Третя трупа гарантій пов'язана з забезпеченням права власності в тих випадках, коли йдеться не про припинення права власності, а про створення умов, коли власник реально не може здійснювати всю або частину своїх правомочностей щодо свого майна.

Захист права власності безпосередньо здійснюється засобами, спрямованими на захист правомочностей щодо конкретної індивідуально визначеної речі. До засобів захисту права власності відносять витребування майна з незаконного володіння, яке прийнято іменувати віндикацією (від англ. vindicate - відстоювати, захищати), і захист прав власника від порушень, не пов'язаних Із вибуттям майна з володіння, так звані негаторські позови.

Захист права власності варто відрізняти від захисту майнових інтересів власника, що, у свою чергу, може здійснюватися різними засобами, наприклад, шляхом визнання угод недійсними, відшкодуванням збитків тощо.

У загальному випадку повернення сторонами, що уклали угоду, всього одержаного ними за цією угодою в разі визнання її недійсною називається реституцією. При неможливості повернути одержане майно в натурі, відшкодовується його вартість у грошовому еквіваленті. Загальним правилом, прийнятим законодавствами більшості країн, є подвійна реституція, тобто кожна із сторін повертає іншій усе, що нею отримано за угодою. Проте, у випадку, коли одна із сторін при укладанні угоди зумисне діяла на шкоду іншій, порушуючи її права та законні інтереси, застосовується одностороння реституція, тобто на користь потерпілої сторони.