Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 9.7. Інтелектуальна власність

У власності підприємств можуть знаходитися не лише матеріально-речовинні цінності, але й нематеріальні активи.

Нематеріальні активи - це об'єкти права інтелектуальної власності, а також інші об'єкти права власності та користування.

Об'єкти права інтелектуальної власності мають правову охорону. Ця охорона може здійснюватися за. допомогою авторського права або патенту, що забезпечують різний рівень захищеності.

Авторським правом охороняються твори науки, літератури та мистецтва, виражені у формі, що дає змогу відтворювати результат творчої діяльності автора.

Патент - це свідоцтво, що видається винахіднику на його авторство і засвідчує виключне право на винахід протягом певного терміну. Патент включає право винахідника видавати ліцензію на виробництво, використання та продаж винаходу. При видачі патенту встановлюється, що прилад, пристрій або процес є новими і що використаний у винаході принцип не є загальновідомим.

Патент захищає суть самої ідеї, у той час як авторське право захищає форму втілення ідеї, лише непрямим способом захищаючи саму ідею.

До нематеріальних активів - об'єктів права інтелектуальної власності відносять:

1. Право власності на винахід. Це право затверджується патентом. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини рослини чи тварини тощо) або спосіб.

2. Право власності на корисну модель. Затверджується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне виготовлення пристрою.

3. Право власності на промисловий зразок. Затверджується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок або спосіб розфарбовування або поєднання їх у одне ціле, що визначає зовнішній вигляд промислового виробу і призначений для задоволення естетичних потреб.

4. Право власності на сорт рослин. Затверджується патентом. Патент на сорт підтверджує авторство на сорт і виключне право на його використання. Перелік родів та видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається нормативними актами.

5. Право власності на знаки для товарів та послуг. Об'єктами права власності на знак можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виготовлені в будь-якому кольорі або поєднанням кольорів.

6. Право власності на фірмове найменування. Юридична особа має своє найменування. Права та обов'язки підприємств, пов'язані з використанням фірмового найменування, виробничими марками і товарними знаками, визначаються чинним законодавством.

7. Право власності на комп'ютерні програми. Право на опублікування, відтворення, поширення та інші дії з введення в господарський оборот сукупності даних і команд, призначених для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою одержання певного результату.

8. Право власності на базу даних. Право на опублікування, відтворення, поширення та інші дії з введення в господарський оборот сукупності даних (статей, розрахунків тощо), що систематизовані для пошуку та опрацювання їх за допомогою ЕОМ.

9. Право власності на науково-технічну інформацію. Об'єктом науково-технічної інформації можуть бути результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, зафіксовані у формі, що забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

До нематеріальних активів - об'єктів права користування ресурсами природного середовища відносять:

1. Право на користування землею. Право на господарювання або інше використання земельної ділянки.

2. Право на користування надрами. Право на користування надрами, у тому числі на розробку корисних копалин.

3. Право на користування геологічною та іншою інформацією про природне середовище. Право на використання геологічної, геоморфологічної та іншої інформації про розташування і можливість господарського використання елементів природного середовища як окремо, так і в цілому, що міститься у звітах, картах та інших матеріалах.

4. Право на користування іншими ресурсами природного середовища. Право на використання водних, біологічних та інших ресурсів, що хоч якимось чином впливає на рівень екологічної безпеки життєдіяльності підприємства, населеного пункту, регіону тощо.

До нематеріальних активів - об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами відносять:

1. Економічні вигоди від користування монопольним положенням на ринку. Факт монопольного панування на ринку виробництва товарів та надання послуг визначається на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України.

2. Право на користування економічними та іншими привілеям". Право на користування податковими, господарськими та іншими привілеями і користування майном. Визначається на підставі документів, що підтверджують пі права. Право користування податковими привілеями визначається на підставі інформації, наданої податковою інспекцією.

До нематеріальних активів належить також гудвіл.

Гудвіл (від англ. goodwill - доброзичливість, ділові зв'язки) - це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Плата за користування об'єктами права інтелектуальної власності дістала назву роялті.

Роялті (від англ. royalty - право володіння, авторське право) - це платежі будь-якого виду, одержані у вигляді винагород (компенсації) за використання або надання дозволу на використання прав промислової та інтелектуальної власності, а також інших аналогічних майнових прав, що визнаються об'єктом права власності суб'єкта підприємницької діяльності, включаючи використання авторських прав на будь-які твори науки, літератури, мистецтва, запису на носіях інформації, права на копіювання та поширення будь-якого патенту або ліцензії, знака на товари та послуги, права на винаходи, промислові та наукові зразки, креслення, моделі або схеми програмних засобів обчислювальної техніки, автоматизованих систем або систем опрацювання інформації, секретної формули або процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду.

Посягання на промислову інтелектуальну власність можуть виявлятися у вигляді промислового шпигунства.

Метою промислового шпигунства є добування комерційних таємниць підприємств суб'єктами господарювання або службовими особами для незаконного використання їх у своїх цілях.

Точне визначення поняття комерційна таємниця навряд чи можна сформулювати. У широкому значенні воно включає секретні технічні знання, наприклад формулу хімічної сполуки, спосіб виготовлення, опрацювання та зберігання матеріалів, проектні розробки, комп'ютерні програми тощо, а також інформацію нетехнічного характеру, наприклад списки замовників, ділові зв'язки тощо, що можуть бути використані власником цієї інформації у його бізнесі чи мають дійсну або потенційну цінність, будучи невідомими іншим особам.

Охорона комерційних таємниць - найдавніша інституція у сфері промислової власності, що стала основою патентної системи та авторського права багатьох країн світу..

Згідно з українським законодавством органи державної влади зобов'язані охороняти від недобросовісного комерційного використання інформацію, яка є комерційною таємницею і яка надана їм з метою отримання встановленого законом дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, що містять нові хімічні сполуки, а також у інших випадках, передбачених законом. Ця інформація має охоронятися органами державної влади також від розголошення, крім випадків, коли розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання.

У США комерційні таємниці захищаються в основному загальним правом окремих штатів, а також відповідними розділами Закону про правопорушення 1939 року. У 1979 році був прийнятий Єдиний закон про комерційні таємниці, який нині діє у вісімнадцяти штатах США. Принципи захисту комерційних таємниць, що містяться в цих законах, базуються переважно на судових рішеннях (прецедентному праві).

Інформація, що є об'єктом комерційної таємниці, підлягає правовому захисту в тому випадку, якщо дотримується як мінімум три умови:

♦ здійснено належні заходи для зберігання її в таємниці;

♦ вона повинна мати корисність для бізнесу;

♦ вона не була раніше відома широкому колу осіб.

У будь-якому випадку одержання інформації, що є об'єктом комерційної таємниці, повинно бути утруднене для сторонніх осіб.

Серед об'єктів, що можуть становити комерційну таємницю, особливе місце посідає так зване ноу-хау.

Ноу-хау (від англ. know how - знаю, як зробити) - це сукупність різних знань наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру, досвіду, які практично застосовуються у діяльності підприємства або у фаховій діяльності, але ще не стали загальним надбанням. Законодавство в галузі охорони промислової власності більшості країн не містить норм, що забезпечують правовий захист ноу-хау. Захист ноу-хау може бути забезпечений лише заходами, спрямованими на зберігання в таємниці відповідного промислового секрету, що здійснювані власником ноу-хау.

Таке положення ноу-хау з правової точки зору змушує власника нової технічної ідеї частіше схилятися до необхідності забезпечення патентного захисту, що хоч і позбавляє нову технічну ідею конфіденційності, проте на практиці надає власнику надійний захист від її недобросовісного комерційного використання.

Правомірна передача патентних прав та ноу-хау здійснюється за допомогою ліцензійних угод. Під ліцензією розуміють надання фізичними або юридичними особами у встановленому порядку і на певних умовах належних їм прав на використання винаходів, промислових зразків, товарних знаків тощо. Розрізняють ліцензії патентні, коли об'єкт ліцензії захищений патентом, і безпатентні - ліцензії на ноу-хау.

Ліцензійна угода оформляється спеціальним документом - ліцензійним договором. У ньому докладно визначається як предмет договору, так і права та обов'язки сторін -- продавця ліцензії (ліцензіара) і покупця (ліцензіата). При цьому предметом ліцензійного договору є не самі об'єкти інтелектуальної власності, а права, що випливають з охоронних документів на ці об'єкти.

Об'єктами права інтелектуальної власності можуть бути:

♦ винаходи та корисні моделі;

♦ промислові зразки;

♦ торговельні марки (товарні знаки);

♦ комерційні таємниці (ноу-хау);

♦ інші об'єкти, передбачені законом.

Залежно від обсягу переданих ліцензіату прав ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності може бути виключною, одиничною та невиключною.

Виключна ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, та видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта.

Одинична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта самому.

Невиключна ліцензія не виключає як можливості використання самим ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності, так і видачі ним іншим особам ліцензій на використання цього об'єкта у зазначеній сфері.

За згодою ліцензіара, наданою у письмовій формі, ліцензіат може видати письмове повноваження на використання об'єкта права інтелектуальної власності іншій особі - субліцензію.

Для оцінки вартості ліцензії існують різні методики, але всі вони мають рекомендаційний характер і ціна ліцензії, в кінцевому підсумку, визначається конкретним договором, виходячи з конкретних умов попиту та пропозиції.

Контроль за дією виданих підприємствам патентів та ліцензійних угод здійснюють аудиторські фірми, а самі патенти та ліцензійні угоди реєструються в державних органах з питань інтелектуальної власності.

За порушення авторських прав на об'єкти права інтелектуальної власності українським законодавством передбачена кримінальна відповідальність.

Так, відповідно до статті 176 Кримінального кодексу, незаконне відтворення комп'ютерних програм і баз даних, а так само незаконне тиражування та розповсюдження на дискетах та інших носіях інформації комп'ютерних програм і баз даних без дозволу осіб, які мають авторське право, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією всіх примірників матеріальних носіїв комп'ютерних програм і баз даних.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з конфіскацією матеріальних носіїв комп'ютерних програм і баз даних.

Згідно зі статтею 177 Кримінального кодексу, незаконне використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, кваліфікованого зазначення походження товару, топографії інтегральних мікросхем, сорту рослин, якщо ці дії завдали матеріальної шкоди у великому розмірі, - караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно або завдали матеріальної шкоди в особливо великому розмірі, - караються штрафом від двохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до двох років, з конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, призначених для її виготовлення.

При цьому матеріальна шкода вважається завданою у великому розмірі, якщо її розмір у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, а завданою в особливо великому розмірі - якщо ЇЇ розмір у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Статтею 229 Кримінального кодексу за незаконне використання чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, якщо це було пов'язане з отриманням доходу у великих розмірах, передбачене покарання у вигляді штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років. Отримання доходу у великих розмірах вважається таким, коли доход у триста і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Література

1. Шевченко Я.Н. Право собственности в Украине. - К.: Блиц-информ, 1996. - 356 с.

2. Право власності в Україні: Навч. посібник/ O.B. Дзера, Н.С. Кузнецова, O.A. Шдопригора та ін. - К.: Юрінком Інтер,

1999. - 816 с.

3. Земельне право/ За ред. В. Семчика. - К.: 1н Юре, 2000. - 384с.

4. Тарасевич Е.И. Оценка недвижимости. - СПб.: Питер, 1997. - 424 с.

5. Балабанов И. Экономика недвижимости. - СПб.: Питер,

2000. - 208 с.

6. Воробейников М. Риэлтерская деятельность: российские условия и международная практика. - М.: МПСИ, 2000. - 160 с.

7. Операции с недвижимостью в Украине. - Харьков: Конус, 2000. - 192 с.

8. Шабалин В. Сделки с недвижимостью в вопросах и ответах. - М.: Филинъ, 2000. - 464 с.

9. Григорьев В. Оценка предприятий. Имущественный подход. - М.: Дело, 2000. - 224 с.

10. Гранова И. Оценка недвижимости. Сер. "Учеб. пособие". - СПб.: Питер, 2001. - 208 с.

11. Споры при совершении сделок с недвижимостью: Сборник документов/ Под ред. Ю. Тихомирова. - М.: Юринформцентр, 2001. - 220 с.

12. Самойленко В., Кройтор В. Юридический справочник владельца автомобиля. - Харьков: Бизнес-информ, 1996. - 510 с.

13. Правовые аспекты приватизации в Украине: В 2-х т. - К.: Русская правда, 1996. - 464 с.

14. Баліна С. Правові основи приватизації в Україні та її захист від злочинних посягань: Навч. посібник. - К.: Атіка, 1999. - 160 с.

15. Демченко Н. Договір купівлі-продажу об'єктів приватизації. - К.: Оріяни, 2000. - 180 с.

16. Внукова H.H., Ольховиков О.В. Мир лизинга. - Харьков: Основа, 1995. - 224 с.

17. Симонова М. Аренда, лизинг, прокат. - М.: Статус Кво 97, 2001. - 208 с.

18. Орендні відносини в Україні. - К: Юрінком Інтер, 2001. - 400 с.

19. Линник Н.В., Кукушкин АГ. Интеллектуальная собственность: Сборник типовых договоров. - М.: Инфра-М, 1995. - 256 с.

20. Підопригора O.A. та ін. Право інтелектуальної власності. - К: Юрінком Інтер, 1998. - 336 с.

21. Андрощук Г. Право интеллектуальной собственности: торговые аспекты. - К: 1н Юре, 2000. - 164 с.