Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 14.4. Збір і захист інформації

Підприємницька діяльність залежить від різного роду ділової інформації: економічної, комерційної, фінансової та інших. Інформація є основою для прийняття будь-якого управлінського, комерційного, науково-технічного рішення. Той, хто володіє інформацією, володіє ринком.

Інформація (наприклад, відомості про постачальників, про покупців тощо) може бути одним з видів інтелектуальної власності (ноу-хау) і вноситися як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Наявність надійної ділової інформації дає змогу швидше приймати правильні фінансові та комерційні рішення, що в кінцевому підсумку веде до збільшення прибутку. Будь-яке рішення ґрунтується на інформації. При цьому, чим конкретніша інформація, тим ефективнішим буде рішення.

Якість інформації має оцінюватися при її одержанні. Для того щоб при цьому відокремити необхідні відомості від непотрібних, виділити важливе зерно з величезного потоку непотрібної інформації, необхідно застосовувати систему пошуку. В системі пошуку можна виділити шість основних напрямів.

1. Колеги-конкуренти. В цьому напрямі збирається і вивчається вся інформація про діючих і потенційних конкурентів.

2. Законодавство. Сюди відносять всі законодавчі акти, що регламентують діяльність фірми, нормативні документи міністерств, служб та відомств.

3. Клієнти. Збирається вся можлива інформація про клієнтів, їх фінансовий стан, плани, наміри тощо.

4. Консалтинг. За цим напрямом пошуку створюються підшивки преси, збирається спеціальна література, вивчається передовий досвід.

5. Ринок. Статистична і фактична інформація про стан ринку, попит і пропозицію, запити споживачів, загальну економічну, політичну, соціально-демографічну ситуацію в країні, можливість виходу на зовнішній ринок тощо.

6. Зона ризику. Список неблагонадійних клієнтів, що поповнюється за рахунок власних даних і зовнішніх джерел, а також випадки і найбільш типові схеми шахрайства та нечесних прийомів.

Для цілеспрямованого пошуку, накопичення і опрацювання інформації на підприємстві необхідно налагодити роботу інформаційної служби. У невеликих фірмах таку роботу може виконувати секретар-референт. Дуже часто керівник витрачає масу часу на пошук яких-небудь відомостей, тоді як відповіді на всі питання лежать у папці зі звітами на його столі. Досить типова також ситуація, коли необхідна інформація не доходить до керівника через відсутність на підприємстві системи повідомлення підрозділів керівництву не лише із внутрішніх, а й зовнішніх питань. Необхідно заохочувати контакти співробітників підприємства із працівниками інших підприємств і організацій, передбачити швидку передачу важливих відомостей своєму керівництву. Адже інформація лише тоді має цінність, коли вона своєчасна.

Інформація швидко старіє, тому використовувати її потрібно оперативно. Цінність інформації полягає ще й у тому, що досить часто відомості, які збираються для поточних оперативних цілей, допомагають у вирішенні тактичних і стратегічних питань розвитку підприємства.

На Заході дуже розвинений такий вид інформаційних послуг, як екаутинг. Екаутинг (від англ. account - рахунок) - це сфера підприємництва, пов'язана зі збором, опрацюванням, класифікацією, аналізом і оформленням різноманітних видів фінансової інформації. За кордоном багато фірм надають послуги в галузі бізнес-інформації, представляють бізнес-довідки. Бізнес-довідка дає змогу об'єктивно судити про платоспроможність, кредитоспроможність, фінансовий стан суб'єкта господарювання. Така бізнес-довідка містить усю необхідну інформацію для прийняття оперативного і правильного фінансово-комерційного рішення та дає змогу випередити конкурентів і зміцнити власний фінансовий стан.

Порядок одержання, використання і зберігання інформації визначається режимом доступу до інформації.

Залежно від режиму доступу розрізняють інформацію таких трьох видів:

♦ відкриту;

♦ службову;

♦ секретну.

Відкрита інформація надходить через засоби масової інформації - пресу, радіо, телебачення. Вона доступна всім. Службова (конфіденційна) інформація завжди знаходиться під контролем тих, кого вона стосується. Цілеспрямоване її одержання пов'язане з певними труднощами, проте вона дуже часто проходить через велику кількість осіб, що мають до неї доступ. Секретна (таємна) інформація суворо оберігається її власниками, будь вони державними, комерційними структурами або приватними особами. Одержання цієї інформації завжди пов'язане з великими економічними, організаційними та технічними труднощами і, як правило, не є законним.

Як стверджував свого часу голова розвідувальної служби американського військово-морського флоту часів Другої світової війни адмірал Захарія, "велика частина корисної інформації - 95% - не є секретною". Якщо виходити з цієї точки зору, то практично всю необхідну інформацію можна одержати з відкритих і службових джерел. Такі джерела можна поділити на чотири групи.

До першої групи належать:

♦ клієнти (керівники та їхні дуже говіркі співробітники, які прагнуть створити враження власної значимості);

♦ колеги-бізнесмени (відомості, що надходять від них, оперативні, але не завжди достовірні);

♦ банківські, кредитні,, інвестиційні та біржові установи (інформація надходить від них дуже розрізнена, але, часом, вельми корисна);

♦ державні органи контролю та управління (най достовірніше джерело інформації із законодавства, нормативних документів, форм звітності);

♦ правоохоронні органи (при налагоджених зв'язках, що вдається далеко не багатьом, - джерело цільової інформації від окремих осіб і підприємств).

Другу групу становлять:

♦ засоби масової інформації (місцеві, загальнодержавні та міжнародні);

♦ спеціальні видання та банки даних (відмінні джерела структурованої загальної та оперативної інформації).

Третя група - це всілякі консультанти та експерти (незалежні спеціалісти або спеціальні агенції та служби - джерело високопрофесійних знань з юридичних, економічних питань, а також з проблем методології та превентивних дій).

І, нарешті, до четвертої групи належать:

♦ семінари і конференції (дають змогу поновити контакти та обмінятися думками з колегами, почути передові ідеї, ознайомитися з новими розробками);

♦ салони, клуби (джерело кулуарних чуток на соціальні, політичні та економічні теми - дають змогу відчути тенденції);

♦ соціальні служби, рекламні фірми (їх агенти відрізняються рідкісною говірливістю - ставши свідком приватної бесіди, вони не вважають себе зобов'язаними тримати її в таємниці).

Основний обсяг корисної інформації надходить через дві перші групи джерел - по 40% на кожну групу. Через третю і четверту групи надходить по 10% необхідної інформації, і це є однією з особливостей вітчизняного ринку. Річ у тому, що в економічно розвинених країнах на третю групу - консультанти та експерти - припадає не менш як 20% стратегічної і тактичної інформації, яку підприємства активно використовують у своїй діяльності. Роль ж,е перших двох груп джерел дещо менша: вигідніше звернутися до експерта-професіонала з конкретним питанням, ніж одержати відповідь на це питання шляхом самостійного опрацювання великих масивів інформації.

Секретна інформація становить комерційну таємницю. Вихідною передумовою наявності комерційної таємниці є конкуренція. В умовах - конкуренції комерційна таємниця забезпечує закриття тих відомостей, які, потрапивши до конкурента і будучи використані ним, завдають прямий збиток власнику цих відомостей.

До таких належать відомості про перспективи розвитку підприємства та його клієнтуру, інформація, що містить номери домашніх телефонів і адреси місця проживання керівництва підприємства, інформація про конфліктні ситуації у колективі тощо.

Перелік відомостей, що становлять комерційну таємницю на підприємстві, визначається підприємствами самостійно і затверджується їх керівними органами. На кожному підприємстві може, наприклад, існувати положення про конфіденційну і секретну інформацію. При віднесенні конкретних відомостей до таких, що становлять комерційну таємницю, варто мати на увазі, що в законодавчому порядку встановлений перелік відомостей, які керівники підприємств не можуть засекречувати і, отже, вважати комерційною таємницею.

До цього переліку належать:

♦ установчі документи (рішення про створення підприємства, засновницький договір, статут);

♦ документи, що дають право займатися підприємницькою діяльністю (реєстраційні свідоцтва, сертифікати, ліцензії тощо);

♦ відомості за встановленими формами звітності про фінансово-господарську діяльність або інші відомості, необхідні для перевірки правильності обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;

♦ документи про платоспроможність;

♦ відомості про чисельність, склад працюючих, їх заробітну плату та умови праці, а також наявність вільних робочих місць;

♦ документи про сплату податків і обов'язкових платежів;

♦ відомості про забруднення навколишнього середовища, порушення антимонопольного законодавства, недотримання безпечних умов праці, реалізації продукції, що заподіює шкоду здоров'ю населення, а також інші порушення законодавства України;

♦ відомості про участь службових осіб державних підприємств у кооперативах, малих підприємствах, акціонерних товариствах та інших організаціях, що займаються підприємницькою діяльністю. Підходи до вирішення проблеми захисту секретів підприємства у загальному випадку зводяться до виключення неправомірних і необережних дій з відомостями, що становлять комерційну таємницю. Для цього варто визначити порядок роботи з документами та іншими відомостями, що становлять комерційну таємницю. Підприємство розробляє і затверджує правила присвоєння документам обмежувальних грифів "конфіденційно", "комерційна таємниця", "секрет фірми". Має бути визначене коло осіб та порядок їх доступу до інформації, що становить комерційну таємницю, з метою перекриття каналів витоку інформації.

Канали витоку інформації - це відносини, що встановлюються між джерелом і споживачами таємниці, які, у свою чергу, поділяються на правомірні та неправомірні. До перших відносять організації, що обслуговують підприємство на підставі договору. Це банки, юридичні фірми, аудиторські фірми тощо, а також державні організації - податкова інспекція, правоохоронні органи та інші. До других належать усі сторонні особи, у тому числі конкуренти. Чітке уявлення про всі елементи схеми, а також виявлення відомостей, що цікавлять конкурентів, допоможе розробити надійну систему захисту комерційної таємниці.

У загальному вигляді можливі канали витоку інформації подано на малюнку 45.

Серед багатьох виробничих ризиків, з якими зіштовхуються підприємства, не останнє місце, посідають інформаційні катастрофи, що являють собою фізичну втрату інформації, комп'ютерні віруси тощо.

Комп'ютерний вірус - це спеціально написана невелика за розмірами програма, що може "приписувати" себе до робочих програм та документів (тобто "заражати їх") і виконувати різні небажані дії на комп'ютері, що призводять до псування або знищення інформації і навіть до виведення з ладу самого комп'ютера. Якщо не вжити заходів для захисту від вірусу, наслідки зараження комп'ютера можуть бути дуже серйозними.

Мал. 45. Схема розповсюдження комерційної таємниці

Збитки від цього виду аварій можуть бути дуже істотні. Наприклад, в одній лише Франції вони становлять 60 млрд бельгійських франків щорічно, а в усьому світі оцінюються у розмірі до 600 млрд бельгійських франків на рік. На початку 1989 року вірусом, написаним американським студентом Моррісом, були заражені і виведені з ладу тисячі комп'ютерів, у тому числі ті, що належали Міністерству оборони США. Автор вірусу був засуджений судом до трьох років тюремного ув'язнення і штрафу у розмірі 270 тисяч доларів.

Для захисту інформації існує багато засобів технічного захисту даних і каналів зв'язку. Це всілякі системи контролю і сигналізації, електричні і механічні системи захисту, контрольно-пропускні системи тощо.

Не менш важливою є проблема дезінформації.

Дезінформація - це помилкове, провокаційне повідомлення, що поширюється під виглядом правдивого з метою ввести в оману суспільну думку або іншого споживача інформації. Дезінформація може поширюватися у пресі, на радіо, телебаченні та іншими засобами масової інформації. В умовах бурхливого розвитку засобів інформації та зв'язку дезінформація все частіше набуває характеру інформаційних війн.

В Україні передбачено кримінальну відповідальність за порушення законодавства в інформаційній сфері. Так, відповідно до статті 231 Кримінального кодексу умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей (комерційне шпигунство), а також незаконне використання цих відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - карається штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Умисне розголошення комерційної таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших особистих мотивів і завдало істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності, згідно зі статтею 232 Кримінального кодексу, карається штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Згідно зі статтею 361 Кримінального кодексу незаконне втручання в роботу автоматизованих електронно-обчислювальних машин, їх систем чи комп'ютерних мереж, що призвело до перекручення або знищення комп'ютерної інформації або носіїв такої інформації, а також розповсюдження комп'ютерного вірусу шляхом застосування програмних і технічних засобів, призначених для незаконного проникнення в ці машини, системи чи комп'ютерні мережі і здатних спричинити перекручення або знищення комп'ютерної інформації чи носіїв такої інформації, - карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк.

Ті самі дії, якщо вони заподіяли істотну шкоду або вчинені повторно чи за попередньою змовою групой осіб, - караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п'яти років.

За викрадення, привласнення, вимагання комп'ютерної інформації або заволодіння нею шляхом шахрайства чи зловживання службовою особою своїм службовим становищем, статтею 362 Кримінального кодексу передбачене покарання у вигляді штрафу від п'ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, караються штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, а якщо ці дії заподіяли істотну шкоду, - позбавленням волі на строк від двох до п'яти років.

Література

1. Першиков В.И., Савинков В.М. Современная информатика: Толковый словарь. - М.: Финансы и статистика, 1991. - 368 с.

2. Автоматизированные информационные технологии в экономике. - М.: ЮНИТИ, 2000. - 400 с.

3. Гаевский А. Самоучитель работы на персональном компьютере. - К.: АС.К., 2000. - 416 с.

4. Інформатика. Комп'ютерна техніка. Комп'ютерні технології: Посібник. - К: Академія, 2001. - 696 с.

5. Стенюков М.В. Документы. Делопроизводство. - М.: Приор, * 1995. - 144 с.

6. Головач А.С. Зразки оформлення документів: Для підприємств та громадян. - Донецьк: Сталкер, 1997. - 320 с.

7. Універсальний довідник-практикум з ділових паперів/ С.П. Бібік, ІЛ. Михно та ін. - К.: Довіра, Рідна мова, 1997. - 399 с.

8. Васильєв Д.В. Делопроизводство на компьютере: Практич. рекомендации. - М: Приор, 1997. - 224 с.

9. Діденко А.Н. Сучасне діловодство: Навч. посібник - К.: Либідь, 1998. - 256 с.

10. Бройдо ВЛ. Офисная оргтехника для делопроизводства и управления. - М.: Филинъ, 1998. - 424 с.

П. Кушнаренко Н. Документоведение: Учеб. - К.: Знание, 2000. -460 с.

12. Организация работы с документами: Учеб. - 2-е изд. - М.: Инфра-М, 2001. - 592 с.

13. Хант Ч., Зартарьян В. Разведка на службе вашего предприятия: Пер. с фр. - К.: Укрзакордонвизасервис, 1992. 160 с.

14. Соловьев Э. Коммерческая тайна и ее защита. - М.: Бизнес-школа, 1997. - 92 с.

15. Андрощук Г. Экономическая безопасность предприятия: защита коммерческой тайны. - К.: Ин Юре, 2000. - 400 с.

16. Северин В. Правовое обеспечение информационной безопасности предприятия. - М.: Городец, 2000. - 192 с.

17. Почепцов Г. Информация и дезинформация. - К.: Ника-Центр, 2001. - 256 с.

18. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 688 с.