Основи ринкової економіки України - Селезньов В.В. - 15.2. Підтримка пропорційності

Найважливішою функцією державного регулювання є необхідність дотримання пропорцій у розвитку структури народного господарства і, насамперед, основних промислових галузей.

Структурно-галузева політика держави спрямована на створення сучасної структури національного народногосподарського комплексу. Таку політику називають також диверсифікацією. Диверсифікація забезпечує комплексний багатогалузевий розвиток економіки країни.

Україні дісталася в спадщину структура народного господарства від колишнього СРСР. На діаграмі (мал. 47) зображено структуру української економіки по галузях виробничої та невиробничої сфер у 1991 році.

З набуттям незалежності Україна самостійно формує і проводить структурно-галузеву політику, встановлює напрями розвитку народного господарства. Складниками цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює порівняно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу.

Функції координатора економічної політики держави в Україні виконує Міністерство економіки. Координування окремих секторів народного господарства здійснюють відповідні міністерства та відомства.

Інвестиційна політика держави спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики,

Мал. 47. Структура народного господарства України

а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним.

Становлення незалежної української економіки і перехід до ринкових відносин викликають необхідність структурних змін в економіці країни, визначенні пріоритетних (першочергових) напрямів її розвитку.

Одним із найважливіших пріоритетів для України є всебічний розвиток села та аграрного сектора економіки, підтримка сільського товаровиробника. Суттєвим фактором тут має стати земельна реформа.

Пріоритетним напрямом промислової політики України є розвиток наукомістких галузей, які випускають кінцеву продукцію високого ступеня переробки.

До таких галузей належать:

♦ металургійна промисловість;

♦ сільськогосподарське машинобудування;

♦ суднобудування;

♦ ракетно-космічний та авіаційний комплекс;

♦ радіоелектроніка і засоби зв'язку;

♦ виробництво міського і міжміського транспорту, рухомого складу для залізниць тощо.

Крім визначення пріоритетних галузей, промислова політика містить у собі прогнозний аналіз стану вітчизняної та світової економіки на найближчий і тривалий періоди.

Нині держава не втручається у процес виробництва прямо, не керує діяльністю підприємств централізовано, не встановлює їм плани економічного і соціального розвитку, як це відбувалося за командно-адміністративної економіки.

Аж до 1995 року в Україні за браком чогось кращого застосовувались елементи адміністративного планування, які використовувалися в колишньому СРСР і створювали оманливе враження благополуччя. Президент України указом "Про державне планування економічного і соціального розвитку країни на 1995рік" демонтував цей рудимент адміністративної економіки (до речі, одним з перших серед країн колишнього СРСР).

Відповідно до нової системи планування основним інструментом планування української держави є державний бюджет, який затверджується парламентом. Планування народного господарства здійснюється за індикативними планами міністерств і відомств. Це значить, що міністерства в межах своїх фінансових можливостей виставляють не жорсткий план, а так званий індикативний, що має інформаційний характер (контрольні цифри, економічні регулятори тощо). Цей план має тільки рекомендаційний характер.

Одним із чинників державного регулювання є державне замовлення.

Державне замовлення (держзамовлення) - це замовлення на купівлю товарів, надання послуг, проведення науково-дослідницьких і конструкторських робіт, що дається від імені органів державного управління, фінансується з державного бюджету і спрямоване на задоволення загальнодержавних потреб. Держзамовлення видається, як правило, на умовах конкурсу і є одним з найважливіших важелів впливу на ринок, що дає можливість державі задавати рівень цін, корегувати строки укладання угод (наприклад, в аграрному секторі) тощо. Держзамовлення служить також засобом авансування виробників товарів.

Водночас слід зазначити, що обсяги держзамовлення в сільському господарстві в Україні поступово знижуються, що спричинено загальним зниженням ролі бюджетної сфери в економіці. Нині держзамовлення залишилося по суті лише у вигляді закупівель продовольства для забезпечення спеціальних потреб (в'язниці, колонії тощо), а також у державний резерв.

Державний резерв - це особливий загальнодержавний запас матеріальних цінностей, призначених для використання з метою і в порядку, встановленому чинним законодавством. До складу державного резерву належать запаси матеріальних цінностей для мобілізаційних потреб (мобілізаційний резерв), запаси стратегічних матеріалів і товарів, запаси матеріальних цінностей для забезпечення першочергових робіт під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Держава прагне координувати виробництво і споживання, раціонально використовувати наявні виробничі ресурси, стримувати інфляційні процеси, стимулювати суспільне відтворення.

У зв'язку з цим найважливішим завданням держави є антикризове або анти циклічне регулювання.

Процес виробництва і споживання в умовах ринку має циклічний характер і характеризується чотирма фазами, які утворюють економічний цикл: криза - спад - пожвавлення - підйом.

Економічна криза виникає в результаті надвиробництва товарів і послуг. Криза характеризується значним загостренням труднощів збуту продукції, зростанням запасів нереалізованої продукції. Настає надвиробництво товарів щодо платіжного попиту споживачів. Скорочуються замовлення на устаткування та будівництво. Спостерігаються масові банкрутства торговельних і промислових підприємств. Розпадається кредитно-грошова система. Різко скорочується виробництво, що спричинює зростання безробіття і подальше падіння купівельної спроможності споживачів.

Наступна за кризою фаза спаду відрізняється застійним станом економіки, слабким попитом на товари, супроводжується інфляцією. Стосовно спаду, що продовжується шість і більше місяців поспіль, вживають термін рецесія. Термін депресія використовується стосовно тривалих спадів, таких як, наприклад, Велика депресія 1929-1933 рр.

Пожвавлення ділової активності починається укладанням нових контрактів, підвищенням споживчого попиту, внаслідок чого відбувається збільшення обсягу виробництва товарів та послуг і, як наслідок, новий економічний підйом.

Таким чином, економічний цикл являє собою рух економіки уздовж лінії розвитку від однієї кризи через спад, пожвавлення, підйом до іншої (мал. 48).

Інакше кажучи, в економічних циклах чітко просліджуються два етапи розвитку ринкового господарства - підйом економіки та криза, що неминуче веде до спаду ринкового обсягу виробництва, і дві проміжні фази спаду і пожвавлення.

Мал. 48. Економічні цикли

Економічні кризи та цикли відомі давно і мають спільні механізми для різних історичних епох. Водночас сучасні кризи та цикли мають низку особливостей, що відрізняють їх від попередніх. У чому ж полягають ці особливості?

Перша відмінна риса - це тенденція до скорочення тривалості циклів у результаті прискорення відновлення основного капіталу на основі розвитку науково-технічного прогресу. Тривалість циклів після Другої світової війни становить 4,3 року проти 7,6 року, характерних для циклів періоду з початку XX століття до Другої світової війни, і 10,3 року - для циклів першої половини XIX століття. %

Другою відмінною рисою є скорочення глибини і тривалості фази кризи порівняно з кризами кінця XIX - початку XX століть.

Третя характерна риса - повільне вповзання в кризу за рахунок завчасного зниження випуску продукції і завантаження виробничих потужностей в результаті регулювання попиту та пропозиції на основі системи маркетингу.

І, нарешті, ще одна характерна риса сучасних економічних циклів - наявність різних структурних криз: енергетичної, сировинної, продовольчої, фінансової та інших.

З метою антикризового впливу на виробництво держава використовує такі методи, як бюджетне фінансування підприємств, податкові та кредитні форми регулювання економіки.

Не менш важливим засобом зниження рівня стихійності впливу ринку на виробництво є прогнозування. Інформатизація суспільства і виробництва, розробка і використання нових технічних і теоретичних методів опрацювання та швидкої передачі інформації дає змогу складати надійні прогнози споживчого попиту на конкретні види товарів та послуг. Такі прогнози використовуються під час планування виробництва, щоб ризик надвиробництва звести до мінімуму.