Теорія економічного аналізу - Купалова Г.І. - 1.2. Економічний аналіз у добу Середньовіччя

Характерними рисами господарства Середньовіччя були: приватна власність насамперед на землю у формі феода – умовно-службового спадкового надання, яке й лягло в основу назви системи господарства – феодальне; монопольне володіння феодалів землею; ієрархічна структура земельної власності на основі васальних зв'язків між дрібними селянами та великими власниками землі; майнове й соціальне розшарування селян; всебічна особиста залежність селян від землевласників; експлуатація селян шляхом вилучення земельної ренти; домінування натурального господарства і нерозвиненість обміну; переважання аграрної сфери економічної діяльності.

Розвиток країн Європи епохи Середньовіччя пройшов три періоди: раннього Середньовіччя, або, як його ще називають, період ґенези (V–X ст.), період зрілого Середньовіччя, або зрілого феодального господарства (X–XI ст.) та пізнього Середньовіччя (XI–XV ст.).

Період раннього Середньовіччя характеризувався формуванням феодального ладу на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від нього. Існували внутрішня і зовнішня експансії, жорстка законодавча та податкова політики. Переважало натуральне господарство, яке слугувало задоволенню власних потреб феодала. Провідна роль відводилася сільському господарству, а ремесло мало другорядне значення.

Періоду зрілого Середньовіччя були властиві панування трьох форм феодальної власності, а саме: королівської, світської і духовної, розвиток товарно-грошових відносин, наявність великої земельної, майнової та соціальної нерівності в суспільстві, поширення найманої праці, впровадження оренди, стягнення всіляких податків. Наприклад, у Франції на зміну панщині, трудовій, натуральній повинності, оброку, які втрачали свою основну роль, прийшло феодальне наймання робочої сили. Воно виступало у вигляді примусової форми до праці за певну плату та охоронялося сеньйоріальним законом у разі невиконання. Дуже поширеними були натуральна і грошова ренти. Так, натуральна рента сягала від третини до половини доходів селян. Крім цього, селяни сплачували сеньйоріям (господарським одиницям – від 5–10 до кількох тисяч наділів землі) й інші податки: екстраординарний податок – таллю, спеціальні внески – сервітути за користування природними ресурсами, торгові і дорожні мита, десятину церкві та державні податки.

Особливостями кінця зрілого і початку пізнього Середньовіччя були переміщення у села міських жителів, які ставали власниками землі, розвиток лихварства на селі, відновлення панщинного господарства, особисто-спадкової залежності селян, порушення прав орендарів і власників дрібних земельних наділів, розвиток тваринництва, рибництва, організація багатогалузевих господарств, продукція яких вироблялася на продаж, активізація внутрішнього і зовнішнього ринків збуту сільськогосподарської продукції, урбанізація міст. Сформувалася сільськогосподарська спеціалізація районів, регіонів, країн. Активно розвивалися банківська справа, кредитування, торгівля (морська і внутрішня сухопутна), ремесло, впроваджувалися цехова структура виробництва, поділ праці відповідно до спеціалізації виробництва. Виникла мануфактура, де переважала наймана праця. Зароджувався єдиний ринок.

Отже, кожен з охарактеризованих періодів Середньовіччя відрізнявся за рівнями розвитку, організації та управління продуктивних сил суспільства. Відповідно це позначилося на організації обліку, аналізу і контролю ресурсів. Так, основними особливостями економічного аналізу щодо організаційно-методичного забезпечення в період раннього Середньовіччя, коли сформувалися й утвердилися визначальні риси феодального господарства, були:

– недосконала, надто вузька інформаційна база;

– відсутність єдиних грошових одиниць виміру;

– переважне використання кількісних натуральних показників;

– непорівнянність аналітичних даних;

– обмежені об'єкти і суб'єкти аналізу;

– несистемний підхід до вивчення економічних явищ і процесів;

– приблизний, нерегулярний характер аналітичних процедур;

– відсутність належної документації;

– виконання аналізом переважно функції контролю.

Ці особливості були обумовлені дією низки політичних, соціально-економічних, організаційних та інших факторів. Так, у цю епоху існувала слабка структура управління, яка не потребувала детальної економічної інформації. У своїй практичній діяльності люди дотримувалися принципу приблизності, поділяючи явища на великі і маленькі, використовуючи при цьому критерій виміру "більше" або "менше".

Нерозвиненість документації була спричинена тим, що, згідно з твердженнями науковців, аж до XIV ст. побутувала думка про вищу достовірність усного свідчення, ніж письмового, оскільки письмове можна сфальсифікувати, а усне – ні.

Крім того, аналіз мав статичний характер. Тобто внаслідок відсутності єдиних порівняльних, грошових показників і відповідного інформаційного забезпечення та звітності не можна було зробити аналіз господарської діяльності в динамці за кілька років, місяців, днів. Обмежувалися тільки аналізом та оцінкою окремих розрізнених господарських фактів чи подій.

Проте в період зрілості феодального господарства з розвитком міст і товарного виробництва, розширенням суспільних потреб почали відбуватися важливі зрушення у фіксації господарських операцій та їх регулюванні. В обліку і контролі почав діяти принцип реєстрації та накопичення даних, що дало змогу сформувати інформаційну базу для проведення аналітичних досліджень, насамперед тих, які встановлюють причинно-на-слідкові зв'язки між факторами і результатом господарської діяльності.

Зміцнювалася нормативно-правова база господарювання. Одним із перших історичних правових документів Давньої Русі був статут князя Ярослава Мудрого "Русская Правда" (1016 р.). За його допомогою регулювалися фінансові і торговельні відносини між купцями, що також давало можливість аналізувати та оцінювати їх фінансовий стан, зокрема рівень платоспроможності і можливість банкрутства.

Об'єктивними передумовами прогресивних змін в економічному аналізі епохи Середньовіччя були поява арабських цифр (1202 р.) та відкриття Іоанном Гуттенбергом книго-друкарства (1440 p.). Це сприяло тому, що на зміну рукописним книгам і документам прийшли друковані типографським способом праці з тих чи інших питань, рекомендації з обліку, а дещо пізніше – з економічного аналізу. Революційним зрушенням щодо обліку та аналізу цього періоду стала розробка у 1494 р. Лукою Пачолі "Трактату про рахунки та записи", в якому розкривалися обліково-економічні категорії вигоди, витрати, достовірність, капітал тощо. Важливе значення мали також праці представника італійської бухгалтерської думки Пієтро Анжело ді, в яких зазначалося, що характеристику фінансового стану господарства можна дати за допомогою таких рахунків як баланс, капітал, збитки і прибутки. Крім цього ним були визначені фактори, які впливають на результати господарської діяльності, основні обліково-аналітичні і статистичні параметри-критерії (цінність, час, кількість, якість, ціна), процедури аналізу та таблиці.

У період пізнього Середньовіччя економічний аналіз поступово удосконалювався. Цьому сприяло створення та функціонування централізованої податкової системи і систематичного проведення загальнодержавних кадастрів про кількість людей, худоби, землі у Візантії.

Розширилися аналітичні функції – від контролюючої до інформаційної, планової, управлінської. Аналіз набув багатогалузевого характеру. Почали використовуватися елементи фінансового аналізу. Поряд з найпростішими методами і способами аналізу – абсолютні, відносні, середні показники; порівняння – поступово застосовувалися складніші – факторний аналіз; деталізація та синтез.

Об'єктом економічного аналізу виступали господарські процеси та явища, що мали як індивідуальний, так і загальний характер. Предмет аналізу становили природні (у т. ч. земельні, водні та ін.), виробничі, трудові, фінансові ресурси.