Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Інтернаціоналізація трансформаційних процесів XX ст. та політика економічного розвитку

Серед загальних трансформаційних процесів, що домінують у світі і впливають на хід перетворень в економіці України, слід назвати такі:

• поширення ринкової моделі економіки на всі регіони світу;

• глобалізація і посилення взаємозалежності у світі;

• поглиблення інтеграційних процесів;

• технократизація й узалежнення розвитку, в тому числі й суспільного, від сучасних високих технологій.

Наприкінці XX ст. ринкова модель економіки остаточно утвердилася в усьому світі. Разом з тим ця модель може мати серйозні відмінності відповідно до специфічних умов окремих країн. Досить довгий час уважалося, що західна ліберальна модель ринкової економіки є універсальною. Ця думка не тільки висловлювалася вченими. її офіційно поділяли міжнародні організації. Проте дослідження, які проведені на сьогодні в багатьох країнах світу міжнародними організаціями, змушують піддати цей погляд серйозним сумнівам. Так, у своєму звіті за 1999—2000 рр. аналітики Світового банку засвідчили, що в ряді країн держава відносно активно втручалася в роботу ринку, але при цьому спостерігалося швидке зростання. У країнах Східної Азії уряди на ранніх етапах трансформації не дотримувалися багатьох принципів лібералізації, однак за останні декілька десятиліть ці країни досягли чималих успіхів у розвитку. Такий висновок організації, яка тривалий час проголошувала досить ортодоксальні принципи лібералізму, змушує нас зважено підійти до оцінки результативності реформ в Україні. Особливо це стосується ролі держави в цілому й окремих державних інститутів, співпраці держави і бізнесу, участі держави в розв'язанні соціальних проблем і наданні послуг неринкового характеру.

Критерієм оцінки результативності реформ сьогодні часто вважають забезпечення економічного зростання. На наш погляд, коректнішим є критерій забезпечення економічного розвитку — значно ширшої категорії, яка охоплює, крім економічного зростання:

• доступ населення до освіти;

• забезпечення здоров'я населення:

• збереження довкілля;

• високоефективну й прозору діяльність державних інституцій;

• стабільне енергозабезпечення тощо.

Трансформаційні процеси можуть бути визнані успішними тільки з погляду реалізації комплексної стратегії розвитку, яка дає змогу забезпечувати ефективний взаємозв'язок між людськими, фізичними, галузевими та структурними аспектами. Дана стратегія є виключною прерогативою національного уряду. В її реалізації за рекомендаціями Світового банку на перший план поставлено:

• забезпечення високоякісного управління;

• розвиток інституцій ного середовища;

• транспарентність прийняття рішень:

• дієвість правових і судових процедур;

• продуманість систем регулювання тощо.

Як бачимо, нова стратегія розвитку якісно відрізняється від попередніх, базованих на ідеології Вашингтонського консенсусу. Остання, як відомо, передбачає:

• лібералізацію цін;

• лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі;

• приватизацію;

• макроекономічну стабілізацію;

• соціальний захист населення.

Отже, на зламі тисячоліть принципово змінено підхід як до оцінки результатів та перспектив розвитку, так і до способів їх досягнення. Зрозуміло, що нова стратегія вимагає і нової держави. Проте держава та її інститути досить часто, а скоріше — як правило, трансформуються у відповідності з інтересами панівної еліти, які далеко не завжди збігаються з суспільними інтересами. Тож для реалізації нової стратегії розвитку необхідно створити механізми узгодження інтересів. Таку роль можуть виконати в суспільстві громадські інституції. Отже, тріадою, що забезпечить розвиток, є: держава — громадські інституції — ринкова економіка.

Постає питання: чи створено в Україні фундамент для реалізації нової стратегії розвитку? Як далеко нам вдалося просунутися в напрямі формування ринкової економіки? На сьогодні економіка України має такі ринкові ознаки:

• врівноваження пропозиції й попиту на товари і послуги за допомогою цінових механізмів;

• насичення ринків товарами різноманітної якості, що дає змогу задовольнити платоспроможний попит населення;

• функціонування валютного ринку, де визначається курс валюти, на коливання якого економіка реагує, підтримуючи або обмежуючи цінову конкурентоспроможність;

• імпортозаміщення і розширення внутрішнього споживання внаслідок девальвації національної валюти після фінансової кризи;

• збільшення експорту через зростання попиту на зовнішніх ринках, що є ознакою відкритості економіки;

• розвиток ринково орієнтованого інституційного середовища.

Та формування ринкової економіки ще далеко не закінчено й потребуватиме значних зусиль.

Насамперед ми не маємо повноцінного ринку праці, через що такий надзвичайно важливий ресурс, як робоча сила, не отримав відповідної вартісної оцінки. Це досить суттєво обмежує можливості її ефективного використання, тим більше що ціни на інші ресурси вже давно досягли світового рівня. Ця суперечність є значною перешкодою на шляху до економічного зростання, особливо якщо враховувати наявний рівень кваліфікації робочої сили. В результаті знижується мотивація до високопродуктивної праці. До того ж система оподаткування не тільки не стимулює, а, навпаки, пригнічує економічну активність людей.

Надзвичайно повільно створюється обов'язковий атрибут ринкової економіки — фондовий ринок, а ринок державних цінних паперів фактично заморожений після його невдалого старту.

Найгострішою с проблема формування фондового ринку, оскільки без нього Україна позбавлена ефективного інструменту капіталізації фінансових ресурсів, а отже, економіка не мас стимулів до розвитку, оскільки незадовільний рівень нагромадження основного капіталу, масове його вибуття, зношення, технологічна відсталість і т. ін. обмежують рівень конкурентоспроможності й зумовлюють стагнацію. Без розв'язання проблем прискореного інвестування в економіку і введення в дію сучасних механізмів залучення інвестицій у реальний сектор економіки перспективи реалізації програм розвитку будуть сумнівними. Тому далі ми сконцентруємо увагу на проблемах формування ринку цінних паперів, що має забезпечити залучення коштів до інвестування, а також на ключових проблемах нагромадження капіталу в цілому.

Стан ринку цінних паперів викликає глибоке занепокоєння, оскільки ця надзвичайно важлива сфера ринкової економіки не відповідає вимогам та потребам не лише близького майбутнього, але й сьогодення. В усьому світі цінні папери виконують роль фінансових інструментів, через які здійснюються залучення, розподіл та перелив інвестиційних капіталів у різні сфери економіки, насамперед у її реальний сектор. Український ринок цінних паперів не компенсував утрату державою планово-адміністративних важелів регулювання економіки. Недостатній розвиток фондового ринку гальмує інвестиційні процеси, а отже стримує структурну перебудову економіки, без якої неможливо підвищити її конкурентоспроможність.

Мають місце низький рівень прозорості та ліквідності фондового ринку, високі системні ризики.

Чинна система оподаткування інвестиційних коштів та доходів від цінних паперів слабко стимулює інвестиції.

Залишається слабкою ланкою захист прав інвесторів-акціонерів (засновників, учасників) акціонерних та інших господарських товариств.

Низький рівень корпоративної культури, масовий правовий нігілізм, недостатність законодавчого забезпечення майнових прав та законних інтересів інвесторів гальмують надходження інвестицій в економіку України.

Потужний мультиплікаційний потенціал вітчизняного фондового ринку використовується вкрай недостатньо.

З метою прискорення розвитку фондового ринку України, приведення його у відповідність до потреб економіки, посилення його впливу на економічні процеси необхідно:

• удосконалити чинну та добудувати відсутню законодавчу базу функціонування фондового ринку, його інституцій та інструментів через прийняття законів України (або їхніх нових редакцій) "Про цінні папери та фондовий ринок", "Про акціонерні товариства", "Про інститути спільного інвестування", "Про похідні цінні папери", "Про недержавне пенсійне забезпечення" та ін.:

• прийняти Земельний кодекс України;

• створити нові фінансові інструменти, захищені від інфляції;

• сприяти підвищенню рівня капіталізації фондового ринку;

• забезпечити формування ефективного власника як через залучення до процесів приватизації стратегічних (промислових) інвесторів, так і через консолідацію розпорошених під час масової приватизації дрібних пакетів акцій уже приватизованих підприємств:

• істотно пом'якшити оподаткування інвестиційної діяльності та інвестиційних операцій;

• удосконалити обліково-технічні засоби захисту прав власності за рахунок розвитку бездокументного (електронного) обігу та обліку цінних паперів, зміцнення Національно? депозитарної системи в Україні.

Водночас слід мати на увазі, що подальший розвиток фондового ринку неможливий без серйозних змін політики щодо забезпечення нагромадження основного капіталу за сучасною моделлю, властивою соціально орієнтованій ринковій економіці. Як відомо, ця модель передбачає перехід від усуспільнених форм нагромадження капі галу до індивідуалізованих.