Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Зовнішньоторговельна політика України: вибір курсу

У колишньому Радянському Союзі товаровиробники виробляли не те, що найбільш відповідає місцевим умовам і вимогам ринку, а те, що замовляла держава, виходячи зі своїх "вищих" інтересів. Про те. щоб поставляти свій товар прямо на зовнішній ринок, і мови не могло бути. У кращому випадку підприємству доводилось експортне замовлення. Експортна продукція оцінювалась на 25 % вище і в принципі була вигідною для товаровиробників, замовлення вважалося престижним. При цьому експортною продукцією розпоряджалися спеціальні державні організації.

В умовах незалежності попередні економічні зв'язки, і не лише торговельні, розпалися. Вітчизняні товаровиробники стали суб'єктами зовнішньоторговельної діяльності й установили прямі зв'язки з зарубіжними партнерами (близько 87 % господарств), але. за даними 1998 р.. залученими в цю сферу діяльності лишилося 1,5-1,8 % їх загальної кількості. Це результат того, що в Україні сформувалися потужні підприємницькі структури, як вітчизняні, так і зарубіжні, що перебрали на себе зовнішньоекономічний аспект діяльності АПК.

Сільськогосподарське виробництво в Україні в останнє десятиліття XX ст. скоротилося на 43 %, а обсяги взаємної торгівлі з країнами СНД — у 3.9 рази. Далися взнаки не лише падіння планово-розподільної системи взаємних поставок, а й принципово новий статус товаровиробників, виникнення нової економічно? ситуації, пов'язаної з реальною конкуренцією на світових та регіональних ринках. Загальне фінансове потрясіння в усіх країнах СНД призвело до зростання заборгованості та зниження взаємної довіри. Міждержавні торговельні угоди втратили обов'язковість, часто порушуються. Домінує не географічна близькість, а економічний інтерес. На шляху просування того чи іншого товару виникли митні й немитні обмеження з метою захисту вітчизняного товаровиробника.

В цій ситуації Рада країн — учасниць СНД ужила заходів із формування Спільного аграрного ринку (САР). Відповідну спеціальну угоду підписано в березні (998 р. Крім того, глави урядів ухвалили план першочергових заходів на 1998—2000 рр. Для наукового забезпечення САР рішенням президії Міждержавної економічної комісії в січні 1998 р. була затверджена Програма науково-технічного співробітництва на період до 2000 р. Але всі ці наміри залишилися не реалізованими.

Наукові дослідження, зокрема розробки вчених Всеросійського інституту аграрної політики та інформатики, ряду наукових центрів Києва. Інституту аграрної економіки УААН, свідчать, що стратегія реформування зовнішньоторговельної політики в країнах з перехідною економікою і недостатньо розвинутих має базуватися на таких положеннях:

* зовнішня орієнтація в торговельній політиці дає кращі економічні результати порівняно з внутрішньою орієнтацією:

* реформа зовнішньоторговельної політики має поєднуватися із заходами щодо макроекономічної стабілізації економіки, валютного курсу, зміцнення інституційно-правової бази і розробки програм, спрямованих на підвищення ефективності факторів виробництва.

Лібералізація зовнішньоторговельної політики є головною умовою вступу країн у Світову організацію торгівлі. Однак також слід зважити на те. що світовий досвід не дає однозначних підтверджень того, що лібералізація торгівлі краще, ніж підтримка експорту. Наприклад, не можна не помічати того, що девальвація реального обмінного курсу протягом останніх років призводить до помітного зниження дохідності імпортних ліцензій та стимулює зростання експорту. Загалом спостерігається пропорційне зростання цін на експортні та імпортні товари.

Дослідженнями встановлена також залежність між ступенем безпосередньої участі держави в розподілі ресурсів, регулюванні ринкової діяльності та у перерозподілі доходів і відкритістю економіки, темпами економічного зростання. Ця залежність визначається головним чином високим ступенем кору м нова мості державного апарату в країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються. Україна тут не є винятком.

Різні типи зовнішньоторговельної політики часто мають протилежні орієнтири. Лібералізація, наприклад, передбачає скорочення обмежень зовнішньої торгівлі й використання механізму цін. а стратегічна (протекціоністська) зовнішньоторговельна політика - зміцнення позицій вітчизняних підприємств порівняно з іноземними і надання їм можливості отримання більшої частки надприбутку, що створюється. Вибір курсу зовнішньоторговельної політики визначає і напрями державної інвестиційної політики. Лібералізація зовнішньої торгівлі диктує необхідність першочергової підтримки розвитку інфраструктури (транспорту, створення оптових ринків тощо), а протекціонізм — підтримки виробників продукції.

У країнах з перехідною економікою проводяться обидва типи зовнішньоторговельної політики. Стратегічна (протекціоністська) політика розглядається як найбільш прийнятна в умовах спаду виробництва, як "точка зростання" національної економіки. Однак вона може завдати і шкоди за умови високого ступеня корумпованості владних структур і розвитку тіньової економіки.

Реалізацію стратегічної зовнішньоторговельної політики умовно можна поділити на два послідовні етапи: перший — підтримка вітчизняних виробників, проведення політики обмінного курсу та застосування прямих методів стимулювання виробництва експортованої продукції; другий — реформа регулювання імпорту, в тому числі перехід від кількісних обмежень до тарифів, до скорочення кількості тарифних розрядів, встановлення тарифних співвідношень між імпортом сировинних ресурсів і кінцевою продукцією, спрощення системи тарифної класифікації.

Лібералізація зовнішньоторговельної політики має на меті зближення внутрішніх цін зі світовими, послаблення нетарифних обмежень, введення єдиних тарифних ставок та їх зниження, зниження обмінного курсу національної валюти та відмову від нормування її ресурсів, скасування протекціоністського захисту внутрішнього ринку.

Зовнішньоторговельна політика України має будуватися на таких вироблених світовою практикою принципах:

• прозорість (збирання інформації й публікація необхідних показників):

• поєднання з заходами щодо макроекономічної стабілізації й регулювання обмінного курсу національної валюти;

• збалансування політики експорту та імпорту кінцевої продукції;

• проведення однакового курсу залежно від груп товарів: експортних, імпортозамінних, товарів, що не є об'єктами зовнішньоторговельної діяльності, товарів, що є об'єктами продажу і на внутрішньому, і на зовнішньому ринках;

• установлення обґрунтованих співвідношень імпортних тарифів на сировину і продукцію переробки;

• установлення окремого режиму щодо імпорту ресурсів, експортованих вітчизняними виробниками.

Базовим елементом економічної політики, основою відродження сільського господарства України слід вважати посилення торговельно-економічного співробітництва з країнами СНД, насамперед із Російською Федерацією. Особливо важливо в рамках Програми економічного співробітництва України і Російської Федерації на 1998—2007 рр. створити реальні передумови для розширення, а точніше, відновлення торгівлі між нашими країнами. Йдеться не тільки про традиційну торгівлю продовольчими товарами, а й про обмін обладнанням, будівельними машинами, товарами місцевої промисловості, створення спільних підприємств, транспортних коридорів та розробку спільних науково-технічних проектів тощо.