Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Повітряно-космічний транзит

Повітряний транзит

Перспективи інтеграції України в європейську та світову економіку, розвитку її як транзитної держави ставлять високі вимоги до повітряного транспорту: технічних характеристик літаків, аеродромів, систем управління повітряним рухом, сервісного обслуговування пасажирів, систем пропуску вантажів, розвитку інфраструктурних об'єктів тощо.

Нині в Україні налічується понад 1.5 тис. повітряних суден, які експлуатуються 67 авіакомпаніями. Літаки українських авіакомпаній виконують польоти в 35 країн світу за 105 маршрутами. Своєю чергою, іноземні компанії з 28 країн здійснюють регулярні перевезення до 9 міст України. На території держави функціонує 36 аеропортів, у 17 з яких відкрито міжнародні пункти пропуску.

Вітчизняний авіатранспорт переживає нині скрутні часи. Есплуатаційна діяльність останніми роками була збитковою, зросла заборгованість перед бюджетом, середній виробіток ресурсів літаків перевищив 70%. Наявний парк літаків застарів морально й фізично і достатньо не оновлюється, стан аеродромної мережі постійно погіршується. Вітчизняним авіакомпаніям та таких умов важко конкурувати і зарубіжними. Через відсутність у державі серійного виробництва сучасних літаків більшість авіакомпаній використовують отримані в лізинг літаки закордонного виробництва. Відомі українські пасажироперевізники компанії "Аеросвіт" та "Авіалінії України" беруть пінні або купують повітряні лайнери західних країн "Бонн -737-200". "А-321". які с надійнішими, економічнішими, комфортабельнішими та вітчизняні. Але в умовах інтенсивної експлуатації майже неможливо забезпечити їх належний ремонт та виконання правил технічної експлуатації.

До такого стану в цивільній авіації призвели: по-перше, велика кількість непродуманих і поспішно прийнятих рішень про реорганізацію галу ті. в результаті чого вона стала майже некерованою (авіаційні тарифи на перевезення вантажів і пасажирів не підлягають державному регулюванню). По-друге, через брак контролю в авіагалузі функціонує громіздка адміністративно-управлінська система, яка не забезпечує виконання покладених на неї функцій. За оцінками експертів ІКЛО, кількість компаній, допущених до виконання польотів на міжнародних лініях, може зменшитись із 67 до 45. Одна і головних причин — низький рівень безпеки.

Перспективи розвитку повітряного транспорту визначаються тим. що він не мас конкурентів серед інших видів транспорту за швидкістю доставки пасажирів і термінових вантажів, та ще іі на великі відстані (середня відстань доставки одного пасажира повітряним транспортом у 10-15 разів перевищує аналогічний показник у найвагомішого конкурента — залізничної о — і мас тенденцію до зростання). Нині понад 80 тис. суб'єктів підприємницької діяльності України здійснюють активні зовнішньоекономічні зв'язки з підприємствами та фірмами майже 190 країн світу на різних континентах. І "начну роль у їх забезпеченні (особливо з країнами далекою зарубіжжя) виконує повітряний транспорт.

Україна — одна з авіаційних держав світу, яких не так уже й багато. Вона мас потужний конструкторський і виробничий комплекс, баї аті авіаційні традиції, вагомі сучасні напрацювання в галузі розробки й випуску повітряних суден. Літак АНТК "Антонов" "Руслан" і нині лишається вершиною, яку технічний світ, незважаючи на всі свої новітні ноу-хау. не може підкорити. Сьогодні немає аналогів у світі середньому військово-транспорт йому літаку ЛН-70. У літака велике майбутнє, і навіть аварія під Омськом (січень 2001 р.) його не перекреслила. Експортний ринок цих машин становитиме не менш як 500 літаків. Тільки для європейських країн членів НА ТО потрібно близько 300 літаків. Росії — понад 160. Україні 65. Нереваїою ЛН-70 г також ціна (50 млн дол.). удвоє нижча за ціну американських і європейських аналогів. Перспективними розробками ЛНТК "Антонов" є й МТ-140. який маг замінити на внутрішніх лініях АН-24, а також ЛН-ЗК-100 та його пожежний варіант, який випускається нині в Новосибірську (Росія). Українські розробники авіаційної техніки АНТК "Антонов". Харківській державний авіаційний завод. ВЛТ "Мотор-Січ" тощо причепи до розробки низки інших нових машин, у тому числі російського ТУ-334. Вони роблять вагомий внесок у забезпечення повітряного транспорту держави потужними та багатофункціональними суднами різного призначення. Для підтримання стабільного іі динамічного розвитку повітряного транспорту держави необхідно:

• брати участь у багатьох проектах авіабудування, які здійснюються в Європі. США та країнах СНД. насамперед у Росії:

• прагнути до виходу на світовий рівень технологій та інформаційного обміну:

• створювати інтегровані комплекси з випуску систем повітряної навігації, управління, наведення, засобів візуалізації на основі потужної комп'ютерної техніки тощо.

Космічний транзит

Україна — не тільки велика авіаційна, а й космічна держава. В нове тисячоліття вона вступила як активний учасник багатьох міжнародних космічних програм.

В Україні є два великі космічні центри: в Дніпропетровську КБ "Південне" (виробник відомих МКБР СС-18 та ЄС-24 з головними частинами, що розділяються, учасник створення носія "Енергія" і розробник вітчизняних носіїв "Зеніт") і комплекс підприємств у Харкові, що займають провідні позиції в космічній промисловості СНД із бортової електроніки та систем управління. Нині на світовому ринку запусків супутників домінує західноєвропейський консорціум "Ariane space". На нього припадає 60 % усіх запусків. Решту здійснюють США, Китай. Росія та Україна. Комерційне використання ракетної техніки на міжнародному ринку дуже вигідне для України. Високі технічні характеристики українських ракетоносіїв і відносно низька вартість запусків супутників роблять космічний транзит високоприбутковим, забезпечуючи фінансову стабільність держави.

Важливою формою космічного транзиту стали програми "Глобалстар" та "Морський старт" — один із найважливіших космічних проектів сучасності, в реалізації якого Україні належить 15 % акцій. Невдалий перший запуск супутників "Глобалстар" у жовтні 1998 р. поставив під сумнів реалізацію всієї програми. Та причини було виявлено й усунуто, і вдосконалений "Зеніт" працює безвідмовно, що засвідчили березневий (1999 р.) запуск із плавучого космодрому (в рамках програми "Морський старт") та липневий (1999 р.) запуск із Байконура.

Виведений майже на кругову орбіту висотою 680 км ракетою-носієм "Зеніт" 17 липня 1999 р. універсальний супутник важкого класу "Океан-О" являє собою унікальну космічну лабораторію, яких у світі налічуються одиниці. Вона постачає корисною інформацією сільське господарство, гідрометеорологію, екологію, геологію, дає можливість контролювати й попереджувати надзвичайні ситуації природного та техногенного характеру і. звичайно ж. розв'язувати широке коло народногосподарських завдань — забезпечення риболовства, безпеки судноплавства тощо.

Україною і Росією створено міжнародну програму наукових експериментів при льотній експлуатації космічного апарата "Океан-О". Міждержавні угоди визначили паритетний розподіл інформації супутника між двома країнами (тобто 50 % на 50 %). Крім того, інформацією можуть користуватись інші заінтересовані держави. За їхніми заявками, які формуються в українському Центрі супроводу (м. Дніпропетровськ), потім передаються в Центр керування польотом (м. Корольов Московської обл.), а звідти на бортову апаратуру супутника, він виконує задане дослідження і передає його на наземні засоби прийому. З останніх інформація доводиться до замовника. Таким чином, маємо подвійний транзит інформації в космос та з космосу через український і російський наземні центри.

Створення апаратів такого класу, як "Океан-О". під силу тільки високо-розвинутим країнам. Адже тут потрібно не тільки володіти сучасними технологіями, а й мати значний досвід запуску космічних апаратів.

У новому тисячолітті роль України як космічної держави мас значно зрости. Національному космічному агентству України слід і надалі працювати над проблемою зменшення вартості та підвищення ефективності іі надійності запусків супутників, удосконалювати конструкції ракетоносіїв, використовуючи нові легкі та надійні конструкційні матеріали, активно розвивати міжнародне співробітництво з провідними космічними державами світу. Надзвичайно перспективними у цьому плані є проекти "Український старт" та "Повітряний старт". Суть першого полягає у спорудженні в Чорному морі плавучого космодрому для запуску супутників українською ракетою-носієм "Зеніт". За другим проектом повітряною платформою слугуватиме АН-124 "Руслан", який на висоті 10 11 км із будь-якої точки планети може дати старт ракеті-носію "Політ" для виведення в космос апаратів масою 3—4 т. При цьому вартість виведення І кг вантажу на навколоземну орбіту за допомогою "Руслана" буде нижчою за звичайну і становитиме лише 2—2.5 тис. дол. Для здійснення проектів необхідно створити міжнародний консорціум з участю провідних фірм космічної галузі. Як у розробці, так і у використанні результатів проекту могли б узяти участь заінтересовані держави. Реалізація даних проектів значно посилила б роль України як транзитно-космічної держави.