Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Критерії розширення і поглиблення європейської економічної інтеграції та Україна

У 90-х роках минулого століття перед ЄС уперше реально постала перспектива збільшення кількості держав-членів за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Після розпаду Радянського Союзу в Європі виникли два центри економічного й політичного тяжіння: Європейський Союз та Росія. При цьому переважна частина центрально- та східноєвропейських країн поставила собі за мету приєднатися до ЄС.

Умови прийняття країн Центральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейським Союзом у Копенгагені у червні 1993 р. і дістали назву "копенгагенські критерії". Політичні критерії передбачають стабільність інституцій, які забезпечують демократію, верховенство закону, права людини та захист інтересів національних меншин. Юридичні критерії враховують спроможність взяти на себе в повному обсязі зобов'язання, пов'язані з членством у ЄС, включаючи відданість цілям політичного, економічного та монетарного союзу.

Економічні критерії вступу країн субрегіону до Європейського Союзу передбачають наявність таких умов:

• встановлення рівноваги між попитом і пропозицією внаслідок взаємодії ринкових сил:

• лібералізація цін та торгівлі;

• відсутність суттєвих бар'єрів, які обмежують вступ у ринок (створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);

• національна юридична система, що регулює права власності; реалізація законів та контрактних зобов'язань може бути забезпечена в примусовому порядку;

• макроекономічна стабільність, складником якої є стабільність цін, державних фінансів та балансу зовнішніх розрахунків;

• наявність широкого консенсусу щодо ключових складників та цілей економічної політики;

• достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного перетворювати заощадження на інвестиції у виробництво;

• спроможність конкурувати та витримати тиск ринкових сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;

• наявність функціонуючої ринкової економіки, рівень стабільності якої достатній для того, щоб економічні агенти ухвалювали рішення в передбачуваному середовищі;

• достатня кількість за прийнятними цінами фізичного та людського капіталу, включаючи інфраструктуру (постачання енергії, телекомунікації, транспорт тощо), досить високий потенціал освіти, науки;

• вплив держави та чинного законодавства на конкурентоспроможність засобами торговельної політики, шляхом проведення відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної допомоги середнім та малим підприємствам тощо;

• достатні рівень та динаміка торговельної інтеграції країни з Союзом до вступу (враховуються обсяги та структура торгівлі з країнами-членами Союзу);

• питома вага малих фірм (малі фірми швидше отримують позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі фірми меншою мірою спроможні адаптуватися до нових умов).

Аналіз соціально-економічного розвитку України в 90-ті роки показує, що практично за всіма параметрами оцінки готовності приєднатися до Європейського Союзу країна мала одні з найгірших показників у Центральній та Східній Європі. В Україні за 10 років незалежності не вдалося провести ефективні реформи, глибока криза охопила практично всі сфери суспільства. Більше того, за рівнем соціально-економічного розвитку Україна почала суттєво відставати від багатьох країн субрегіону, а за оцінками конкурентоспроможності національної економіки посідала останні місця не тільки серед європейських країн, а й порівняно з багатьма країнами, що розвиваються. Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, практично стабільно неефективна діяльність урядів суттєво віддаляє перспективу не тільки повного, але й асоційованого членства України в ЄС. Очевидно, що тільки послідовні, глибокі та рішучі реформи можуть змінити цю тенденцію кардинально,

У 1998 р. країни Європейського Союзу ухвалили рішення про поглиблення економічної інтеграції та перехід до створення Європейського економічного та валютного союзу. У 1992 р. у Маастрихті були сформульовані основні вимоги до країн — членів ЄС, які бажають приєднатися до Європейського валютного союзу ("маастрихтські критерії").

Маастрихтські критерії валютної конвергенції країн ЄС передбачають:

• стабільність цін: середній річний рівень інфляції в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень трьох країн ЄС із найкращими показниками і в цілому не може бути вищий за 1,5 %;

• "бездефіцитність бюджету": внутрішній борг окремої країни не перевищує 60 % ВНП, а зовнішній — 3 %;

• збалансованість процентних ставок: їхній середній річний рівень в окремій країні не має перевищувати відповідний рівень країн ЄС із кращими показниками і в цілому не може бути вищий за 20 %;

Таблиця 4

Показники макроекономічної конвергенції ЄС і кандидатів на вступ у ЄС із ЦСЄ (1998 р.)

• стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не девальвується без згоди інших країн-учасниць і має відповідати нормам ЄС.

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України має на сучасному етапі переважно теоретичний характер. Водночас ці критерії можуть розглядатися і з суто практичного погляду як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Україні, розвитку її грошово-кредитної та валютної сфер (табл. 4).

Наведені макроекономічні показники свідчать про невисокий рівень економічного розвитку України в цілому, зниження обсягу ВВП, невелику частку країн ЄС в експорті України та відносно низький рівень прямих іноземних інвестицій. За цими показниками Україна суттєво відстає не тільки від країн ЄС. а й від країн Центральної та Східної Європи. Кардинальна зміна якісних та кількісних показників соціально-економічного розвитку України є головною передумовою приєднання країни до Європейського Союзу.