Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Співробітництво з країнами ГУУАМ, Туркменістаном та Вірменією

Одним з перспективних напрямів зовнішньоекономічних зв'язків України с її співробітництво в межах союзу ГУУАМ, хоча нині його членам належить досить скромне місце в зовнішній торгівлі нашої держави. У 2000 р. торгівля з Молдовою становила 1,7 %, з Узбекистаном -2,3 %, з Азербайджаном — 0.5 % та з Грузією — всього 0.4 % загального торговельного обороту України з членами СНД. З усіма цими державами, крім Узбекистану. Україна мас активне торговельне сальдо, тому їхня сукупна частка в експорті (8.2 %) суттєво переважає питому вагу в загальноторговельному обороті України (3,1 %).

У перспективі можна прогнозувати посилення значення для України торгівлі з Узбекистаном й особливо з Азербайджаном. Ідеться не лише про можливе перетворення цих країн на вагомих альтернативних постачальників енергоносіїв та хімічних продуктів, а Узбекистану — й багатьох видів сировини (кольорових металів, бавовни тощо). Зі зростанням валютних надходжень від експорту на світовий ринок динамічно зростатимуть їхні потреби в імпорті засобів виробництва та предметів споживання, особливо труб та інших видів прокату, нафтопереробного, енергетичного та хімічного устаткування, деяких видів машинобудівної продукції (зокрема продукції ВИК), зерна, цукру тощо. Поки що на цих двох перспективних ринках досить слабо представлені конкуренти українських фірм, які за належної державної підтримки могли б уже тепер закріплюватися на вагомих позиціях в імпорті обох країн.

Як набагато скромніші можуть бути оцінені перспективи подальшого розвитку торговельних відносин України з Грузією. Крім негативного впливу внутрішньополітичної ситуації в цій країні (абхазький конфлікт, прояви сепаратизму тощо), ці перспективи обмежуються також повільними темпами її виходу з економічної кризи. До цього треба додати невисокий потенціал внутрішнього ринку Грузії та особливості структури її експорту, в якому, крім кольорових металів та деяких видів сільськогосподарської продукції (чай, південні фрукти), відсутні товари, що мають якийсь попит в Україні. Разом з тим не можна не враховувати особливого значення цієї держави як політичного партнера в межах СНД. ГУУАМ. організації Чорноморського економічного співробітництва. Грузії належить ключове положення на трасі транзиту азербайджанської нафти, а в майбутньому — й на одному з відгалужень проектованого відновлення так званого "Великого шовкового шляху". З геополітичних міркувань Україні доцільно посилити не лише співробітництво в політичній сфері, а й економічні зв'язки з цим партнером, зокрема відновити коопераційні зв'язки з грузинськими підприємствами.

Специфічне місце в зовнішньоекономічних відносинах України посідає наш найближчий сусід — Республіка Молдова. Побічним підтвердженням особливої ролі українсько-молдавських політичних та економічних відносин були ідеї двосторонньої інтеграції двох країн, які серйозно обговорювалися на міждержавному рівні в середині 90-х років. За невеликого обсягу внутрішнього ринку та обмежених експортних ресурсів Молдові належить четверте місце в зовнішньоторговельному обороті України, в тому числі трете — в українському експорті. Слід зазначити, що обидві держави знайшли можливість спільного вирішення низки неврегульованих проблем, зокрема стосовно спірних прикордонних територій.

Найскладнішим питанням у їхніх економічних зв'язках залишається хронічний дисбаланс зовнішньої торгівлі — молдавський експорт покриває лише третину ввозу з України. Одним із напрямів подолання такої диспропорції в перспективі могло б стати розширення виробничої кооперації в галузях легкої промисловості, АПК. машинобудування з переважним завантаженням молдавських підприємств, створенням у цих галузях спільних об'єктів для експорту на ринки третіх країн, у тому числі Росії та інших держав СНД. Однак сприятливі можливості для використання такої схеми взаємовідносин виникнуть лише після суттєвого пожвавлення національних економік партнерів, розв'язання придністровського конфлікту в сусідній країні.

У зв'язку з приходом у березні 2001 р. до влади в Молдові комуністів необхідно враховувати й можливі зміни в акцентах її співробітництва з Україною, а також у загальній орієнтації, включаючи ставлення до участі в ГУУАМ.

Одним з перспективних партнерів України в майбутньому може стати Туркменістан, хоча здобуті в першій половині 90-х років позиції України на його ринку суттєво підірвані через невиконання українською стороною зобов'язань з оплати поставок туркменського газу. Характерні різкі коливання обсягів імпорту з Туркменістану залежно від оплати Україною поставок газу з цієї країни: падіння від 836.9 млн дол. у 1995 р. до лише 1.3 млн дол. у 1998 р. та знову зростання до 946,1 млн дол. у 2000 р. Та навіть за зменшення експорту України за 1995—2000 pp. з 222,8 млн дол. до 148,4 млн дол. Туркменістан у межах СНД залишився на четвертій позиції серед одержувачів українських товарів, що свідчить про наявність попиту на них на туркменському ринку.

У відносинах з Туркменістаном була апробована досить приваблива для України схема покриття витрат на імпорт енергоносіїв, яка передбачає лише часткову оплату валютою, а в основному — зустрічними поставками товарів і наданням послуг (зокрема шляхом проектування та облаштування меліоративних об'єктів). За більш відповідального ставлення української сторони до виконання своїх зобов'язань ця схема може втілитися й у відносинах з іншими державами.

При оцінці перспектив співробітництва з Туркменістаном, крім необхідності подолати негативний імідж України, доцільно зважити ще на дві важливі обставини. Постачання цією країною газу в Європу останніми роками натрапляє на дедалі активнішу протидію російського конкурента в особі "Газпрому". Тож туркменське керівництво почало чітко орієнтуватися на південний шлях експорту енергоносіїв — через територію Ірану та порти Перської затоки, а також вивезення цією трасою інших товарів (продуктів нафтохімії, вовни, шкірсировини тощо). В цих умовах розраховувати на зростання або навіть доведення до рівня середини 90-х років туркменських поставок газу, а також на значні обсяги транзиту інших товарів нереально. Разом з тим (за аналогією з Азербайджаном) необхідно зважати на суттєве зростання імпортних потреб Туркменістану в міру збільшення його валютних надходжень. За виваженої та цілеспрямованої зовнішньоекономічної політики заінтересованість партнера в погашенні боргів за газ може бути використана для перспективного закріплення на туркменському ринку українських товарів - труб, нафтопереробного та енергетичного устаткування, продукції АПК (зерно, цукор), а також інжинірингових послуг у галузі меліорації, індустріального та житлового будівництва тощо. За такого перебігу подій співробітництво з Туркменістаном може стати одним з важливих джерел валютних надходжень України.

Вірменії належить останнє. 11-е місце в торгівлі України з членами СНД - лише 0,1 % у товарообороті з цим регіоном у 2000 р. Неврегульованість конфлікту з Азербайджаном стосовно Нагірного Карабаху, залишки економічної, особливо енергетичної, блокади внаслідок цього конфлікту, об'єктивна надвисока залежність від імпорту всіх видів товарів для задоволення виробничих та індивідуальних потреб за вкрай обмежених ресурсів для експорту (невеликий вивіз кольорових металів, тютюну, коньяку, ефіроолійних культур тощо) — все це не дає підстав для оптимістичного прогнозу щодо розширення взаємних зв'язків найближчим часом. Певні перспективи розвитку українсько-вірменського співробітництва можуть виникнути лише в тому випадку, якщо спюрк (вірменська діаспора) наважиться вкладати свої досить великі фінансові ресурси в модернізацію промисловості країни на основі новітніх технологій.

Перспективи участі України в Співдружності незалежних держав

З огляду на новітні геополітичні та геоекономічні процеси в межах СНД можна зробити деякі прогнози стосовно участі України в цьому союзі пострадянських держав. У середньостроковій (на кілька десятиліть) і, ймовірно, в довгостроковій перспективі Росія залишиться основним економічним партнером України, хоча питома вага цієї держави в загальному обсязі наших відносин зі світовим господарством може зменшитися за рахунок більш високої динаміки зв'язків з альтернативними партнерами з критичного імпорту та експортних поставок українських виробників. За всіх варіантів перебігу подій Україні безальтернативно необхідно розробити та послідовно здійснювати загальнодержавну політику закріплення в галузевих та регіональних "нішах" російського ринку, за прикладом країн Балтії забезпечити стабільність та взаємовигідність надання Росії транзитних послуг, відновлювати та розширювати коопераційні зв'язки, знайти в РФ парамерів, заінтересованих у спільному або скоординованому виході на ринки третіх країн як в СНД. так і поза її межами.

В першій половині століття, що почалося, зростатиме значення для України таких якісно нових за своїми можливостями партнерів, як Азербайджан, Узбекистан і, можливо, Казахстан та Туркменістан. Доцільно переосмислити принципову схему відносин із ними, розглядаючи ці країни не лише як джерело одержання енергоносіїв та інших товарів критичного імпорту, а й як потенційно найдинамічніший ринок збуту українських товарів.

Зважаючи на можливість суттєвих змін внутрішнього становища та геополітичних позицій найближчих сусідів Білорусі та Молдови, необхідно докорінно перебудувати механізм співробітництва з ними, забезпечивши збереження присутності на цих двох національних ринках, розширення можливостей коопераційних зв'язків з їхніми підприємствами, стабілізацію наявних торговельних відносин з партнерами з урахуванням посилення конкурентної боротьби з боку іноземних, насамперед російських, експортерів.

Подальший розвиток відносин України з пострадянськими державами великою мірою залежатиме від долі самої Співдружності незалежних країн. Загальновизнано, що до свого десятиріччя ця організація підійшла у кризовому стані, без чіткого визначення перспектив свого існування. Це пов'язано з відсутністю прийнятної для всіх ЇЇ учасників моделі економічного та політичного співробітництва, яка сприяла б подоланню об'єктивних суперечностей між інтересами суверенних пострадянських країн. Елементи напіврозпаду поступово нагромаджувалися й вихлюпнулися на поверхню на Кишинівському саміті Ради голів СНД 23 жовтня 1997 р., який поряд із наступними зустрічами на найвищому рівні практично зафіксував кінець існування цього міжнародного об'єднання в тій моделі, в якій його було створено на Алматинській зустрічі представників пострадянських держав 21 грудня 1991 р.

СНД — унікальна за світовими параметрами організація, де на одного учасника — Росію — припадає 80 % сукупного ВВП, 60 % промислового та 50 % сільськогосподарського виробництва, 44 % сукупного зовнішньоторговельного обороту. В інших міждержавних об'єднаннях — ЄС, АТЕС, МЕРКОСУР тощо — немає такого одноосібно домінуючого учасника. Певним аналогом СНД у цьому вимірі може бути лише НАФТА, але лідируюча в ній держава — США — має значні ресурси для підтримки партнерів та стимулювання їхньої участі в інтеграційних процесах, наочним підтвердженням чого стала допомога під час фінансової кризи в Мексиці в першій половині 90-х років.

Росія в сучасних умовах не має таких компенсаційних ресурсів, які б пом'якшували заборгованість усіх країн СНД (крім Туркменістану) за поставки енергоносіїв. Слід зважити й на загальний дисбаланс у двосторонній торгівлі на користь Росії, подолання якого можливе лише на шляхах докорінної реструктуризації національних економік цих держав, а для цього потрібно декілька десятиліть. Без такої реструктуризації сподіватися на пом'якшення боргової залежності від РФ неможливо. Досі не знайдено ефективного механізму погашення заборгованості, наявність якої до того ж використовується Росією з метою отримати в Україні. Молдові. Грузії та в інших партнерів найпривабливіші промислові об'єкти тощо.

Члени СНД не дійшли згоди навіть щодо базових принципів функціонування цієї організації — стосовно пріоритету двосторонніх або багатосторонніх відносин, домінування економічних або політичних зв'язків, необхідності чи помилковості самої ідеї інтеграції на пострадянському просторі. Виявилася нежиттєздатною концепція середини 90-х років про двоїсту (прискорену для частини членів СНД та більш повільну для інших) модель інтеграції. Заміна цієї концепції ідеєю "інтеграційного ядра" у складі п'яти членів ЄАЕС або Союзної держави Росія—Білорусь докорінно модифікувала саму природу СНД. Це міждержавне утворення з 2000 р. поступово почало переростати у двоповерхову організацію, в межах якої економічна й частково політична інтеграція відокремлює РФ та чотирьох її найближчих партнерів від інших членів цього союзу, в тому числі й від України. Це призводить лише до посилення відцентрових тенденцій у Співдружності — приклад Туркменістану та Азербайджану свідчить, що навіть за мінімально сприятливих обставин її члени обирають альтернативні геополітичні орієнтири.

Російська політика не враховує не лише загальні реалії суверенних держав, а й особливості ментальності азійських та закавказьких країн. У більшості з них склалася специфічна політична система кланового характеру на чолі з національними лідерами. Навіть за зовні лояльного ставлення до об'єднавчих ідей неймовірно, щоб такі клани поступилися своєю владою на користь Росії, а відтак сподівання на всеосяжні інтеграційні процеси є ілюзорними. До того ж керівництво РФ не спромоглося використати навіть такі нагоди, як неодноразові звернення Президента Грузії Е. Шеварднадзе по допомогу проти абхазьких сепаратистів або пропозиція Президента Узбекистану І. Карі мова про спільний союз проти мусульманських екстремістів. У результаті стан відносин згаданих держав з РФ та СНД значно погіршився, а лідери інших країн зробили негативний висновок щодо можливостей одержання допомоги від РФ у разі виникнення в них скрутних ситуацій.

Складним процесом виявилося й оформлення "другого поверху" в межах СНД у вигляді союзу ГУУАМ. Спільні інтереси у сфері транспортування каспійської нафти та транзиту інших товарів, близькість багатьох геополітичних позицій його членів — усі ці передумови для реального зміцнення союзу послаблюються невисоким рівнем взаємного товарообороту, відсутністю сталих коопераційних зв'язків між підприємствами, існуванням альтернативних проектів співробітництва з його учасниками в РФ. Туреччини, транснаціональних корпорацій тощо.

Україна весь період існування СНД обстоювала пріоритетність двосторонніх та економічних зв'язків у межах цієї організації, виступала проти наднаціональних органів, зокрема військово-політичних. За Президента Л. Кравчука не був підписаний Статут СНД. а за Л. Кучми офіційно висловлено негативне ставлення до Митного союзу. Така політика щодо СНД є одним з факторів ускладнених відносин України з Росією. І хоча в більшості випадків вона діставала підтримку інших учасників Співдружності, в економічних зв'язках з ними виникали серйозні проблеми.

За аналогією з балансом позитивних і негативних аспектів відносин з РФ Україна в майбутньому має розвивати співробітництво в межах СНД, що відповідає її геополітичним і геоекономічним інтересам. При цьому найефективнішим напрямом отим нації взаємин як для Співдружності в цілому, так і для України зокрема можуть бути спільні дії щодо кардинальної перебудови механізму економічних відносин з їх переведенням з міждержавного рівня в мікроекономічну площину, активніше залучення до співробітництва виробничих та торговельних структур країн-партнерів. Якщо буде здійснений перехід до зони вільної торгівлі в межах СНД, то й він стане лише першим кроком на цьому шляху, подальші кроки щодо спільного вдосконалення згаданого механізму мають базуватися на використанні вже наявних та стимулювати формування нових можливостей ринкової економіки в державах Співдружності.