Україна і світове господарство - Філіпенко А.С. - Пріоритети та виклики ринкових перетворень в Україні — погляд ЄБРР

Пріоритети економічних реформ в Україні були і є протягом останніх років предметом жвавих дискусій економістів, журналістів "ринкового меню" практично ні в кого не викликає сумнівів безальтернативність ринкового шляху економічних перетворень.

Якщо проаналізувати офіційні українські політичні документи, то визначені в них пріоритети середньострокової стратегії реформ можна узагальнити таким чином;

1) забезпечення економічного зростання на рівні 6—7 %, з урахуванням легалізації значної частки тіньової економіки. Частка приватного сектора у ВНП мас підвищитися до 75—80 %, у тому числі завдяки приватизації та розвиткові малого й середнього бізнесу;

2) запровадження інноваційної моделі економічного зростання, яка передбачає зростання ролі в економічних процесах науково-технологічного та інтелектуального потенціалу, а в структурі економіки — питомої ваги високих технологій, спрямована на розвиток сучасної інформаційної та телекомунікаційної інфраструктури, біотехнологій, сприяння розвиткові венчурних форм фінансування, створення системи стимулювання експортної орієнтації підприємств та здійснення державної інноваційної політики;

3) адаптація агропромислового комплексу до ринкових умов та перетворення цього сектора на конкурентоспроможну експортозорієнтовану галузь;

4) глибока перебудова соціальної сфери з акцентом на політику активного стимулювання попиту та забезпечення соціального захисту населення;

5) створення максимально сприятливого інвестиційного середовища з метою послідовного збільшення частки капіталовкладень у ВНП (не менш ніж 20 %);

6) оздоровлення та зміцнення банківської й фінансової системи, розвиток фондового ринку;

7) подальша лібералізація ринків енергоносіїв, сировини, транспортних та комунальних послуг тощо. Особливе місце належить комплексу пріоритетів, пов'язаних із реформуванням та структурною перебудовою сектора енергетики, зокрема з реалізацією державної програми енергозбереження, реформуванням та фінансовим оздоровленням енергоринку, сектора вугільної промисловості, підвищенням ядерної безпеки в енергетиці та ін.;

8) утвердження України як транзитної країни в секторі енергетичних ресурсів та глобальних телекомунікацій;

9) підвищення загальної екологічної безпеки, оптимізація природокористування та поліпшення екологічного стану водних ресурсів тощо.

Як бачимо, зазначені пріоритети охоплюють як цілі економічних реформ, так і деякі методи їх досягнення (структурна політика, приватизація, лібералізація, адміністративна реформа і т. п.).

У цілому аналіз, проведений експертами ЄБРР, підтверджує важливість усіх наведених пріоритетів для успіху реформ в Україні. Але, як завжди, проблема полягає у виконанні задекларованих намірів. Сьогодні посилання на скрутні початкові умови реформ, специфіку ситуації та на зовнішні фактори знаходять дедалі менше й менше розуміння серед акціонерів міжнародних фінансових організацій, і зокрема ЄБРР.

Більшість посткомуністичних країн Європи, що стали на шлях ринкових реформ, домоглися певних успіхів у реалізації пріоритетів першого етапу ринкових перетворень, а саме тих, що пов'язані із здійсненням лібералізації внутрішніх ринків, створенням нормативно-правової бази ринкових реформ, приватизацією державної власності. Але. як показує досвід багатьох країн із перехідною економікою, проаналізований фахівцями ЄБРР, завдання другого етапу реформ видаються ще важливішими та складнішими.

Формальна (та часом зашвидка) лібералізація і демократизація економічного та соціального середовища не може запобігти поширенню такого явища, як "захоплення держави" (state capture) впливовими приватними інтересами. Економічним підґрунтям тут є насамперед слабкість правової системи (системи виконання законів та правосуддя), різка соціальна диференціація населення та його "люмпенізація", подальше ослаблення інститутів ринку та громадянського суспільства. Тому реальним викликом другого десятиріччя реформ є передусім створення такої інституційної інфраструктури в суспільстві, яка б зробила досягнуті економічні та політичні свободи основою сталого економічного зростання та підвищення добробуту людей.

За оцінками, що містяться у Доповіді ЄБРР із проблем переходу до ринкової економіки (2000), найважливішими завданнями реформ в Україні є такі: 1) поліпшення інвестиційного та загального підприємницького клімату (особливо це стосується малого бізнесу), насамперед шляхом реформи системи оподаткування та зменшення адміністративно-бюрократичного втручання; 2) прискорення прозорої приватизації з участю стратегічних інвесторів; 3) здійснення перетворень в енергетичному секторі, спрямованих головним чином на підвищення зборів платежів, монетизацію розрахунків та прозору приватизацію; 4) консолідація банківського сектора;

5) реформа пенсійної системи та створення ефективної мережі соціального захисту населення.

Яким же чином оперативна діяльність ЄБРР сприяє реалізації зазначених пріоритетів?

Передусім треба зауважити, що хоча ЄБРР став за останні роки провідним інвестором у більшості країн регіону, в тому числі й в Україні, його роль с лише допоміжною. Інвестиції та кредити Банку, хоч якими б великими вони були в окремо взятій країні, не здатні повністю забезпечити реалізацію трьох загальних пріоритетів ринкової трансформації, а саме: 1) модернізацію та розвиток інфраструктури; 2) реструктуризацію діяльності підприємств (зниження видатків, "технологізація" бізнесу, підвищення конкурентоспроможності тощо); 3) розвиток нового приватного сектора (через зміцнення фінансового сектора, підтримку малого й середнього бізнесу, розвиток ринку капіталів тощо). Але підштовхнути необхідні зміни, стати певним каталізатором, а часом і ініціатором необхідних структурних змін ЄБРР не тільки може, а й по суті вже став у переважній більшості країн операцій.