Педагогічна етика - Васянович Г.П. - "Добро-слово"

Український народ завжди шанував і надавав важливого значення слову. У Євангелії від Іоанна зазначено: "Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було слово". Джерелом "добро-слова" вважають Бога. Зокрема, про це зазначав український поет Тарас Шевченко:

Ну, що б, здавалося, слова... Слова та голос - більш нічого. А серце б'ється - ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І голос той, і ті слова Ідуть між люди!

Ушанування українцями першовчителя - Бога - поширилось і на їхнє ставлення до педагогів. Віддавна до вчителя, який мав добре серце, волю, мудре слово, ставилися, як до Бога. Сучасний український ритор Галина Сагач місію вчителя від Бога вбачала в подоланні хаосу "світлом власного серця"" створенні гармонії "через утвердження істини, добра, краси засобами благодатного слова".

Важливе значення має те, якими словами педагог звертається до вихованця. Так, Г. Сковорода в листах до вихованця М. Ковалинського писав: "Найжаданіший друже, Михайло", "Найдорожча мені людино, наймиліший Михаиле!", "Найдорогоцінніший друже", "Мій брате"" "Найдоброзичливіша істото, мій Михаиле" та ін. Учитель має пам'ятати, що кожен учень є особистістю, яка гідна таких "добро-слів".

В. Сухомлинський радив у формуванні доброї, чуйної, чесної дитини і досягненні справжньої духовної влади над нею послуговуватись не лише лагідними, добрими словами. У "Методиці виховання колективу" він розкрив суть цієї влади, яка полягає у здатності вихованця реагувати на кожне слово вчителя (незалежно від тону), що завжди має бути правдивим і доброзичливим: "І тим ніжніші, тонші дитячі почуття, чим чутливіше відгукується дитяче серце на правду, красу, людяність, тим сильніше" могутніше моє слово, що виражає владу над дитиною. Я твердо вірю в те, що виховати дитину можна насамперед ласкою, добром". Застерігаючи від погроз та залякувань дитини, оскільки їй від природи властиві добрі воля та наміри, В. Сухомлинський вважав, що на вразливих дітей не слід підвищувати голосу.

В. Сухомлинський доводив, що педагог має моральне право повчати дітей добру, якщо його слово відповідає справі; за інших умов - поширюватиме зло. Він також вважав, що учителю для того, щоб виховати справжню людину, необхідно самому "жити правильно, любити людей, берегти свою гідність патріота, громадянина, трудівника, сина або дочки, матері або батька". За таких умов повчання будуть ефективними і слово педагога стане орієнтиром для учня.

У "добро-слові" В. Сухомлинський вбачав не лише духовне, а й фізичне здоров'я дитини. Уміння вчителя використовувати його є добром, а невміння - злом. Він наголошував, що слід берегти центральну нервову систему підлітка, його серце і організм, тому педагогу необхідно добирати слова, у яких не буде грубощів. Слово його має бути мудрим і стверджувати справедливість.

В. Сухомлинський акцентував, що з "добро-слова" починається справжня творчість особистості. Творчість словом породжує чутливість дітей до слова і краси, "вбоге слово" свідчить про "убогу думку"" що зумовлює моральну, інтелектуальну, емоційну та естетичну "товстошкірість" .

Усвідомивши роль слова у вихованні молоді, Г. Сагач відновила педагогічне красномовство - риторику. Вона поставила за мету плекати людину з високою ораторською культурою, духовно-інтелектуальним потенціалом життєтворчості, яка з хаосу формує гармонію словом любові, живою енергетикою життєдайного слова істини, добра і краси.

"Добро-слово", згідно з поглядами В. Сухомлинського, - необхідний духовний зв'язок між живими і тими, хто пішов із життя. Для українського народу традиційно пам'ятати і згадувати добрим словом рідних, близьких, усіх, хто життям, діяльністю утверджував ідеали правди, справедливості, гідності і людяності. Це є неодмінною умовою морального виховання молоді задля продовження духовного зв'язку між поколіннями. У вихованні дітей потрібно наголошувати на тому, що людей, які творять добро, згадуватимуть добрими словами майбутні покоління. Крім того, "добро-слово" постає способом духовного оновлення, очищення особистості.