Педагогічна етика - Васянович Г.П. - "Добро-дія"

Це діяльність людини, яка сприяє добробуту іншого індивіда, суспільства і реалізується під впливом морального мотиву" тобто безкорисливого бажання допомогти іншому в досягненні блага (наприклад, у задоволенні потреб, розв'язанні проблем, конфліктів та ін.). Водночас засоби, обрані для реалізації моральної мети, не повинні наголошувати або піддавати сумніву моральну сутність учинку. Виконуючи "добродію", не слід керуватися принципом "мета виправдовує засоби". Не кожне сприяння благу іншого є "добро-дією" в моральному сенсі" а лише те, яке здійснюють під впливом морального бажання в ім'я інтересів ближніх.

Не завжди "добро-дія" є однозначною. її оцінюють на основі критеріїв конкретної епохи; "добро-дія", яку незаперечно сприймали як таку в минулому, сучасні або майбутні покоління можуть оцінити як злочин, оскільки відбулося переоцінювання цінностей. "Добродія", як і її суб'єкт, належить до системи відносин, тому неоднаково позначається на долі людей. Сприяючи інтересам одних, "добро-дія" обмежує інтереси інших, її критерієм є міра сприяння добробуту певного соціального цілого: особистості, суспільства, людства.

Учителі та учні мають досвід не лише "добро-дії", а й зла. Подолати його лише добрим словом неможливо, потрібні активна протидія і боротьба. При цьому слід відкинути закон "око - за око, зуб - за зуб", дотримуватись послідовності та виваженості. Боротися зі злом однаково всі не можуть. Робити це слід чесно та обережно, не допускаючи жорстокості. Категоричність у боротьбі зі злом може бути моральним злом, тому основним є не втратити міри. Учитель повинен спрямовувати зусилля на такі "добро-дії": запобігати злу, прищеплювати любов до праці, не перехвалювати, виховувати вдячність за "добро-дію".

Запобігання злу - необхідна умова успішного виховання підростаючого покоління. Дорослі повинні сприяти тому, щоб дитина вже в родинному колі відчувала себе потрібною, духовно близькою з батьками. Пріоритет у сім'ї матеріальних потреб над духовними знижує їх чутливість до добра. Діти стають духовно самотніми, у них не формується сердечність. Виховання психічно травмованих, озлоблених дітей вимагає від учителя значних вольових зусиль. Він повинен володіти культурою почуттів і здатністю абстрагуватися. Якщо вчитель не зуміє "добро-дією" захистити дітей від зла, яке йде від сім'ї, вони виростуть жорстокими, безсердечними, зрадливими людьми, готовими знищити всіх, хто заважає їм досягти мети. Такі діти - потенційні злочинці та шахраї, тому вчитель має вчасно помітити у вихованців недостатність уваги та любові з боку батьків.

Шкідливим є виховання, у якому дорослі проявляють надмірну любов і поблажливість до дітей, адже це розбещує їх, робить байдужими до почуттів інших. Якщо у суспільстві не приділяють належної уваги вихованню молоді, руйнуються його основи.

Педагог має навчати дітей праці, у процесі якої вони переходять від однієї доброї справи до іншої. "Добродія" забезпечує формування у вихованців такої риси як добродійність. Сумлінною працею, а не моралізаторством, учитель доводить дітям, що джерелом і формою добра постає праця, яка може бути нелегкою, виснажливою. Він має донести, що лише та праця принесе радість, яка є вільною, творчою, сповненою життєвого смислу.

Праця духовно підносить людину, якщо існує зв'язок між Я та Іншими. Взаємодопомога породжує доброзичливість, взаєморозуміння і співпрацю.

Форми допомоги вчителя учням можуть бути різноманітними: психологічна підтримка дітей на уроках, яким важко висловити свою думку; додаткові заняття, консультації з тими, хто відстає в навчанні; організація гурткової роботи тощо. Учні здатні допомогти педагогу прибрати клас, принести на урок наочні засоби, навчальне приладдя. Він має бути психологічно готовим до того, що дехто з дітей зверхньо ставиться до фізичної праці, поділяє її на чоловічу і жіночу. Це породжує такі форми зла, як нерівність, погорду та зарозумілість. Щоб праця стала моральною потребою, цінністю для дитини, слід не лише переконати її в хибності уявлень, а й спонукати, організовувати до послідовності у здійсненні добрих справ. У такий спосіб можна сформувати у вихованців звичку "добро-дії", і вони виростуть чуйними, проявлятимуть добродійність, допомагаючи старшим, хворим, одиноким, знедоленим, дбаючи про власне місто чи село тощо.

Учитель не має привчати дітей видавати "порції доброти". Навіть морально занедбані діти здатні на добрий учинок, тому педагог та інші учні повинні їх у цьому підтримати. Водночас за такий учинок не слід надміру хвалити учня. Важливо донести до його свідомості, що "добро-дія" є природною, внутрішньо притаманною рисою доброчесної людини, творення її не може бути показним, штучним, вона потрібна насамперед самому її виконавцю. У "добро-дії" проявляється внутрішній світ дитини, що відповідно приносить їй моральне задоволення.

Слід також навчати дітей вдячності за добрі вчинки. Люди часто страждають від невдячності тих, кому вони зробили добро. Римський філософ-педагог Луцій Сенека зауважував, що не потрібно гніватись на невдячних людей, оскільки вони не мають розуму. Вдячність необхідно виховувати з раннього дитинства, починаючи з навчання дитини слів подяки. Ця риса є не лише " добро-словом", а й " добро-дією ". Для морально занедбаних дітей виявлення її зумовлює труднощі. Інертні, не здатні до активної діяльності, вони забувають про зроблене їм добро. Водночас не у всьому слід розраховувати на вдячність, тим більше нагадувати про це добро. Добрий учинок полягає в тому, що він позбавлений корисливих мотивів. Якщо дитині часто повторювати, що їй зроблено добро, це може зумовити моральне зло, здатне перекреслити або знівелювати "добро-дію" та її творця. Діти інтуїтивно відчувають справжню доброту і псевдо-доброту.

У педагогічній практиці трапляються такі варіанти псевдодоброти: удавана доброта, корислива, гедоністична і конформна псевдодоброта.