Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Удавана доброта

Зовнішніми її ознаками е: усміх-неність, ненастирливість, підлабузництво, улесливість, імітація простодушності, щедрість у дрібницях, уміння поступитися іншому в тому, що самому не потрібно або без чого можна обійтися. Сучасний американський соціолог Ральф Кіз це явище визначив як "синдром стюардеси*, що виявляється в удаваній доброзичливості і псевдолюдському співчутті, за якими криється байдужість і егоїстичні розрахунки. Образ учителя, якому притаманні такі якості, змалював С. Васильченко в оповіданні "Циганка". Учні спочатку зустріли свого вчителя радо і привітно, оскільки він з ними жартував, сміявся, розмовляв тихо і лагідно. їм важко було уявити, що цей "добрий учитель" згодом тупатиме ногами, кричатиме, аж охрипне, викрикуватиме грубі слова і заганятиме дітей у курник, щоб морально познущатися.

У народній творчості про людей нещирих та байдужих, які видають себе за добродійників, зневажливо говорять: "Слова маснії, а пироги піснії", "Голос як сурдинка - але ж чортова думонька", "Очима світить, а боком душу тягне", "В ноги кланяється, а за п'яти кусає ", " На язиці мід, а під язиком лід ".

Корислива псевдодоброта

Вона ґрунтується на мотивах особистої матеріальної вигоди та здобутті переваг для себе. Іноді вчителі ставлять умови перед учнем, за яких він отримає вищі бали, вимагають ходити на додаткові платні заняття тощо. Такі явища були поширені і в минулому. У легенді "Запровадження солдатчини на Україні" протиставлено справжню і корисливу доброту. У ній ідеться про те, як гетьман Павло Полуботок перетерпів тяжкі знущання і прийняв смерть від царя Петра І, але залишився вірним народові та патріотичному сумлінню. Натомість Кирило Розумовський егоїстично використав своє вміння співати, переїхавши до Петербурга: "Він так підвів царицю Катерину, що та знищила козаччину, українців стали у некрут брати, і од козаків луги та ліси по Козельщині та понад Десною поодбирав, і всяке лихо людям робив, тим людям, що його вигодували. Про матір, кажуть, не згадав".

Висміював корисливу псевдодоброту й І. Котляревський:

То родом з Глухова юриста, Він має чин канцеляриста. І єсть добродій Купавон. Щоб значкового дослужиться І на війні чим поживиться, Вступив в Енеїв легіон.

Гедоністична (грец. hedone - задоволення, насолода) псевдодоброта

Вона пов'язана з використанням таких властивостей, явищ і процесів дійсності, які сприяють відчуттю задоволення та іншим позитивним переживанням, і спрямована на принесення насолоди самому суб'єкту дії. Цю ідею розкрито в теорії "розумного егоїзму" М. Чернишевського. Відповідно до неї людям слід здійснювати благородні вчинки. Особиста потреба робити добро формує моральне задоволення в тих, хто так діє. Від людей, не здатних протистояти злу, немає добра. їх діяльність або бездіяльність часто спонукає до заохочення жорстокості та насилля.

Гедоністична псевдодоброта може набувати різних форм. Наприклад, іноді на старості літ людина розуміє, що за життя вона ще нікому не зробила добра. їй хочеться задовольнити цю особисту потребу. Радість від добрих учинків описав Т. Шевченко:

Буває, Іноді старий

Не знає сам, чого зрадіє,

Неначе стане молодий,

І заспіває... як уміє...

Що ж це зробилося з старим?

Чого зрадів оце? Того,

Що, бачите, старий подумав

Добро якесь комусь зробить.

А що ж, як зробить? Добре жить

Тому, чия душа і дума

Добро навчилася любить!

Конформна (лат. сonformis - подібний) псевдо доброта

Вона ґрунтується на взаємозалежності людей у суспільстві та колективі, де педагог поводиться згідно з їх правилами і моральними нормами. Це зумовлює те, що він іноді виявляє доброту не через власну натуру, а тому, що цього вимагають обставини, оточення. Формування таких особистостей, які хочуть всім догодити, завжди йдуть на компроміс, відбувається з дитинства. Водночас поширені ситуації, коли один із батьків учить дитину конформності, а інший - нонконформності.

Нонкокформний тип учителя зобразив Б. Грінченко у творі "Непокірний", Незважаючи на докори і знущання волосного старшини, поліцейського урядника і волосного писаря, які писали до вищого начальства, учитель Василь Дмитріевич не підкорився їм, чим засвідчив справжню доброту.

Нонконформна (лат. non - ні і соnformis- подібний, відповідний) поведінка людини проявляється у постійному прагненні заперечувати думку інших людей, не враховуючи їхніх аргументів, діяти наперекір більшості.

Справжня доброта, як і псевдодоброта, виявляється по-різному. Згідно з ідеалами народної педагогіки постійними в доброті залишаються гуманістичні цілі та мотиви її реалізації, свідоме бажання особистості зробити благородну справу, керуючись високими моральними принципами. Основою справжньої доброти є самосвідомість особистості та її внутрішній світ. "Добродію" виконують за власною ініціативою і заради інших. Для української ментальності характерна така безкорисливість. Існують давні звичаї, за якими людям збирали на погоріле, організовували толоки, щоб збудувати хату, викопати криницю, зібрати врожай. За традицією, яку називали в народі "вдовиним плугом", жоден селянин не розпочинав сівби вдома, доки не оброблять ниву сільських удів та сиріт.

Духовність народу спрямовувалась завжди на виховання в дітей і молоді справжньої доброти, чемності та "добро-дії". Водночас є такі народні повчання, які застерігають від поганих учинків. У них донесено до свідомості дитини невідворотність покарання (навіть фізичного) за будь-який недобродійний учинок. Існували такі повір'я: якщо зруйнуєш ластів'яче гніздо - на обличчі зарябіє ластовиння; вкрадеш лелечі яйця - згорить хата; крутитимеш на подвір'ї жевріючу головешку - болітиме голова чи мокрітимуть уночі штанці; не доїси окрайця - снитимуться старці; свистітимеш у хаті - по закутках сидітимуть злидні; толочитимеш жито - залоскочуть русалки тощо. За кожен негідний учинок передбачалася конкретна відповідальність.

Отже, людина покликана робити добро. Творення добра на засадах сердечності, чуйності, добровільності та дієвості є моральним обов'язком педагога. Це надає смисл його буттю, відкриває перспективи духовного зростання вихованця.