Педагогічна етика - Васянович Г.П. - Повнота буття вчителя

Сенс життя педагога розкривається в його різноманітті та багатогранності. Так, учитель повинен реалізовуватись у праці, добрих взаєминах із колегами, громадському та інтимному бутті тощо. Відповідно він має володіти ґрунтовними знаннями з предмета, який викладає, сучасними методиками навчання та організації виховної роботи з учнями тощо.

Водночас, сприймаючи і застосовуючи на практиці інноваційні досягнення та реалізовуючи концепції розвитку освіти, педагогу слід дбати про збереження власної індивідуальності. Я.А. Коменський, А. Дістервег, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський наголошували, що за відсутності особистості вчителя найдосконаліші методики не виховають радісну і щасливу особистість.

Лише щасливий педагог здатний виховати щасливого учня, розкрити щастя через духовну творчість, вільну працю, обов'язок людини перед іншими, дати змогу дитині відчути та усвідомити радість буття, навчити його цінувати. Нігілізм, байдуже ставлення до роботи та інших людей не додадуть щастя вчителеві і гальмуватимуть радісні відчуття учнів. Педагог повинен довести дітям, що чим більше речей їх цікавить, тим більше в них можливостей для щастя, тим менше шансів стати іграшкою в руках долі. За щастя потрібно боротися, адже воно залежить не стільки від обставин, скільки від самої людини.

Гармонія особистості вчителя з собою і навколишнім світом. Життя особистості є неперервним процесом становлення, у якому вона співвідносить себе із собою, навколишнім світом і, досягаючи гармонії, знаходить щастя. На ідеї гармонійності особистості ґрунтувалось виховання в Давній Греції. Згідно з нею життя людини - становлення такого внутрішнього і зовнішнього взаємозв'язку, за якого воно визначається як результат і стрижень соціально-історичних відносин. Так розглядали проблему досягнення щастя Г. Сковорода, П. Юркевич, Д. Чижевський, В. Винниченко та ін. Г. Сковорода наголошував, що щастя - у кожному з нас, але не всі його досягають, адже важко керувати душею, приборкувати пориви.

Отже, внутрішня дисгармонія особистості та неузгодженість із зовнішнім світом роблять її нещасною. Український історик і письменник Володимир Винниченко (1881-1950) зазначав, що ні багатство, ні сила, ні здоров'я, ні кохання, ні розум разом чи окремо не гарантують щастя людині. Лише їх урівноваження, узгодженість сприяють появі такого стану. Натомість розлад цих сил продукує нещастя.

Щасливим є учитель, особистість якого врівноважена. Однак у навчально-виховному процесі педагог часто переживає конфлікт із самим собою. Так, молодим учителям важко адаптуватись у педагогічному середовищі. Вони переживають, що старші колеги їх не розуміють, думають, що не здатні побороти ситуацію, знайти себе в професії і світі загалом. Постійне занурення у власне Я спричиняє потрапляння педагога у "вир свідомості", з якого йому важко повернутись. Натомість довіра, зацікавленість, відсутність ідеалізації, адекватна самооцінка сприятимуть віднайденню зв'язків між учителем і учнями, гармонізації їх внутрішнього світу. Це задає ритм діяльності педагога, підпорядковуючи її розуму і серцю, утверджуючи віру у власні сили, викликаючи почуття гідності, любові до учнів та їх батьків, колег та ін.

Втрата гармонії характерна і для досвідчених учителів, її можуть спричинити консерватизм мислення, стереотипи, неврахування динамізму і постійних змін у житті тощо. Подолання стереотипів сприятиме щастю педагога і формуванню радісного відчуття світу учня. Так, Я.-А. Коменський докладав значних зусиль у боротьбі зі схоластикою, рутинними методами навчання і виховання, які існували на той час. Його внесок у педагогічну науку і сьогодні відіграє важливу роль.

Учитель-новатор завжди викликав у колег та керівництва школи повне або часткове неприйняття нових ідей. Це часто призводить до розчарувань, пригнічення, внутрішньої напруги педагога, а також до непорозумінь із колективом.

Творча праця як джерело щастя вчителя. Найстійкіше і найтриваліше щастя людині приносить суспільно корисна праця, що розкриває здібності та виявляє її корисність для інших. Вона потребує напруження розуму, волі та мускульної енергії. Однак здійснення праці залежить не стільки від витрачених зусиль, скільки від того, заради чого вона виконана. Лише вільна, інтенсивна, тривала і творча праця може забезпечувати щастя людині.

Сучасна українська дослідниця проблеми педагогічної творчості Світлана Сисоєва зазначає, що нині професійна праця вчителя має якісні відмінності, зумовлені

такими чинниками: соціальна орієнтація школи на розвиток творчих можливостей дітей, їх талантів і обдарованості; демократизація та гуманізація педагогічної професії; поява мережі нетрадиційних типів шкіл, альтернативних систем освіти, авторських методик навчання. Вона розкриває суперечності між вимогами до педагогічної праці, яка має бути індивідуально-творчою, і типовою, заформалізованою підготовкою майбутнього педагога до його професійної діяльності; між соціальною потребою у творчій професійній праці вчителя і відсутністю скоординованої підготовки до неї педагога в системі вузівської та після дипломної професійної освіти.

Підготовку вчителя до педагогічної творчості С. Сисоєва розглядає як об'єктивний процес, що ґрунтується на таких закономірностях: обумовленість потребами соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, стратегічними завданнями реформування освіти в Україні; відповідність змісту і форм підготовки сучасному рівню розвитку психолого-педагогічної науки і педагогічної практики; зумовленість творчої особистості; залежність від особистісних якостей учителя та рівня його творчої педагогічної діяльності.

Учителі, які працюють творчо, урівноваженіші, задоволені духовно, мають краще здоров'я. Така праця продовжує життя особистості, наповнює його цікавим і радісним змістом. Натомість перевантаження справами, бюрократичними обов'язками знижує рівень творчості та оптимізму педагога, тривалість його життя, погіршує здоров'я. Задоволення від праці залежить від організації вчителем самостійної роботи. її плановість та стабільність забезпечують якісний навчально-виховний процес. Спонтанність, непродуманість, розпорошення на багато справ гальмують його і знижують якість. Педагогам слід зосереджуватись на одній справі і доводити її до кінця. Непослідовне та одночасне виконання кількох вправ, відкладання їх на потім не принесуть учителю задоволення від праці.

Отже, праця зробить педагога щасливим та внутрішньо піднесеним, якщо сприятиме його розвитку та розвитку учнів, реалізовуватиме гуманні цілі, характеризуватиметься організованістю, послідовністю та відповідатиме задаткам і творчим здібностям людини.