Всесвітня історія - Гончар Б.М. - Комуністична індустріалізація

Наприкінці 20-х років сталінське угруповання, що утвердилося при владі, взяло на озброєння таку програму: ліквідувати приватновласницький сектор в економіці - експропріювати непманів і куркулів, колективізувати бідняцькі та середняцькі господарства, зосередити у своїх руках всі продуктивні сили, налагодити безпосередній товарообмін, створити могутню важку промисловість і зміцнити збройні сили. Керівники СРСР вважали, що цей "революційний стрибок" дасть можливість обігнати передові держави, якщо дотримуватися системи жорстокості, військової дисципліни, зберігати керівну роль правлячої партії. А звідси і політичні цілі - жодного інакомислення, підпорядкованість генеральній лінії партії, особистого - суспільному.

Уперше про курс індустріалізації офіційно було проголошено на XVI з'їзді у виступі Сталіна. У партійній верхівці точилася гостра боротьба з питань темпів розвитку важкої промисловості. Фактично перший практичний крок до форсування індустріалізації відбувся навесні 1928 р., коли Політбюро ЦК ВКП(б) розглянуло фінансовий план на поточний рік. Частка витрат на капітальне будівництво лише за рік подвоювалася. Йшлося про спорудження Сталінградського тракторного заводу, Уральського заводу важкого машинобудування, Ростсільмашу, Дніпрогесу, Турксибу (Туркмено-Сибірської залізниці) та ін.

Перша п'ятирічка (1928/29-1932/33) передбачала середньорічний приріст промислової продукції в обсязі 19-20 %. Основним завданням п'ятирічки було перетворення країни з аграрно-індустріальної на індустріальну. Проте основні цифри плану від-коригували. На думку Сталіна і його оточення, на кінець п'ятирічки можна було виплавляти чавуну замість 10 млн тонн - 17 млн, випустити 170 тис. тракторів замість 55 тис, 200 тис. автомобілів замість 100 тис. тощо. Ці підрахунки не були продумані і не мали реальної основи.

Джерелами фінансування промисловості були "перекачування" коштів із аграрного сектору в індустріальний, нищівна експлуатація селян, позики, емісія грошей.

За всіма показниками перший п'ятирічний план не було виконано.

На шкоду галузям легкої промисловості першочергове значення надавалося розвитку важкої промисловості, робився наголос на завершенні реконструкції всього народного господарства на основі нової техніки. Зростання продуктивності праці у 2,2 раза було досягнуто в основному за рахунок того, що левова частка коштів спрямовувалася у важку промисловість.

Збільшення чисельності робітників і службовців - з 23 млн у 1928 р. до 39 млн у 1940 р. - розглядалося як ознака піднесення добробуту, але замовчувався той факт, що на кінець 30-х років на одного мешканця міста припадало житлової площі менше, ніж до революції. Більшість робітників і службовців жили у комунальних квартирах, бараках, підвалах. Середня заробітна плата промислового робітника становила 125 крб у місяць, тоді як номенклатура середнього рівня одержувала в 25-30 разів більше.

За період двох п'ятирічок були досягнуті значні успіхи в галузі індустріалізації. Запрацювало приблизно 9 тис. великих підприємств, налагоджено масовий випуск літаків, вантажних і легкових автомобілів, комбайнів і тракторів, різноманітного обладнання, яке призначалося насамперед для подальшого розгортання важкої промисловості і зміцнення військової могутності СРСР.

Проте політика індустріалізації найменше торкнулася інших галузей економіки. Ручна масова праця переважала в будівельній галузі та сільському господарстві; не розвивалася легка промисловість, мало уваги приділялося розвитку інфраструктури - шосейних доріг, складських приміщень, торговельної мережі тощо.