Історія нових незалежних держав - Орлова Т.В. - Естонія

Розрізнені племена естів, які населяли територію сучасної Естонії, займалися головним чином землеробством, скотарством і рибальством. За віруваннями вони були язичники і завзято опиралися прийняттю християнства. Потрібно було багато десятиріч і хрестових походів, аби охрестити їх.

Просунення німців у східному напрямку в XII ст. вплинуло на долю естонців: протягом ХІП—XVI ст. їхні землі завоювали німецькі хрестоносці, їх включено до складу Лівонії — конфедерації німецьких князівств. Південна частина країни у 1224 р. була розділена між Лівонським орденом, Дерптським та Езельським епископствами, а північна належала Данії. В країні панували тевтонські лицарі, землевласницька аристократія і місцеві єпископи католицької церкви, яких підтримували міські торговці. Самі естонці були переважно селянами і все більше закріпачувалися. Католицька віра мала невелике значення для них, оскільки церква не виявляла інтересу до їхніх мови та культури. Ставлення до релігії почало змінюватися тільки з проникненням до Естонії Реформації (1521 р.) і залученням населення до лютеранської церкви.

В результаті війни 1558—1583 рр. Лівонський орден розпався: північна частина Естонії опинилася під владою шведів, південна — Речі Посполитої. Острів Сааремаа залишився у Данії. 31645 р. уся територія Естонії увійшла до складу Швеції.

У XVIII ст. з інтересами Швеції у Балтійському регіоні зіткнулися інтереси Росії. Хоча росіяни намагалися захопити ці землі й раніше. У 1570 і 1577 рр. війська Івана Грозного підступали під стіни Таллінна, проте обидва рази облога завершилася нічим. З 1700 р. почалася Північна війна. Вона закінчилася у 1721 р. перемогою Росії, яку цар Петро І проголосив імперією. Одним з трофеїв війни стало приєднання до неї Естонії, поділеної на дві губернії. Естляндська губернія була створена на території північної Естонії. Південна її частина увійшла у Ліфляндську губернію.

Реформи Олександра II (роки правління 1855—1881) сприяли зародженню естонського національного руху. Однак у 1880—1890-х роках посилилися тенденції до адміністративної і культурної русифікації. Під впливом революційного руху 1905 р. у Росії Естонією теж прокотилася хвиля масових робітничих страйків. Національна буржуазія виступила з вимогами проведення ліберальних реформ. Організовані виступи робітників поновилися у 1912 й особливо у 1916 рр.

Під впливом Лютневої революції 1917 р., яка почалася у Петрограді, Таллінні та інших естонських містах утворилися Ради робітничих і солдатських депутатів. У квітні того самого року естонські землі стали автономною провінцією. Перші вибори до естонського парламенту відбулися 7—8 липня 1917 р. Губернська Земська рада 24 лютого 1918 р. проголосила незалежність Естонії. Проте увійшла Червона Армія, яка за підтримки революційно налаштованих естонських стрільців сприяла проголошенню 29 листопада 1918 р. Естонської Радянської Республіки, названої Естляндською трудовою комуною. Водночас по всій Естонії за підтримки Великої Британії та США розгорнулася масова збройна боротьба проти загонів Червоної Армії. Естляндська трудова комуна припинила своє існування. 19 травня 1919 р. Установчі збори проголосили створення незалежної Естонської Республіки.

Після 13-місячної війни проти Радянської Росії (28 листопада 1918 р. — 3 січня 1920 р.) 2 лютого 1920 р. було підписано мирний договір із РСФРР. Згідно з цим документом радянський уряд "добровільно і назавжди" відмовлявся від Естонії. Це не зашкодило більшовицькому керівництву відповідно до таємних статей договору Ріббентропа — Молотова анексувати Прибалтику, ввівши туди свої війська. 28 вересня 1939 р. Радянський Союз уклав з Естонією договір про взаємодопомогу. Аналогічні договори були підписані у тому самому році з двома іншими прибалтійськими республіками. Сценарій включення цих республік до складу СРСР був ідентичним. До весни 1940 р. радянський уряд виконував свої зобов'язання стосовно них, не втручаючись у їхні внутрішні справи. Потім їх урядам було висунуто низку звинувачень у порушенні умов договору. Після цього під тиском Радянського Союзу, який увів на територію Естонії військові сили 17 червня 1940 р., її уряд подав у відставку. Відбулися вибори до парламенту на безальтернативній основі, в результаті яких до нього увійшли депутати відверто прорадянської орієнтації. Новий парламент 21 липня 1940 р. проголосив Естонську Соціалістичну Радянську Республіку і звернувся до радянського уряду з проханням прийняти її до Радянського Союзу. У серпні того самого року її було прийнято до складу СРСР.