Історія України - Коваль М.В. - Голод у південних губерніях

Господарське становище республіки, як і країни в цілому, ще більше погіршилося в зв'язку з катастрофічною посухою 1921 р. Деградоване продрозкладкою сільське господарство не змогло протистояти такому великомасштабному стихійному лихові. У Поволжі, на Північному Кавказі та на півдні України, тобто в основних хлібо-виробничих зонах, почався голод. Сотні тисяч селян повмирали від голоду і супутніх епідемій. Сотні тисяч кидали рідні села, сподіваючись прохарчуватися на стороні

Якщо в південних губерніях України селяни після жнив подекуди не змогли навіть повернути посіяне, то в більшості місцевостей Лівобережжя і особливо Правобережжя урожай видався непоганим (інша річ, що посіяно було менше, ніж звичайно). Перерозподіл лишкіи на користь південних губерній міг попередити голод в Україні.

Проте керівництво РКП (б) вимагало від українських комуністів не припиняти постачання промислових центрів Росії. У травні 1921 р. Раковський дістав догану по партійній лінії "за недостатньо енергійну продроботу". Мірилом енергійності, виявляється, була добова кількість залізничних вагонів з хлібом, що адресувалися на Північ. Леніна в першу чергу турбувало не становище в Поволжі, де голод лютував з величезною силою, і тим більше не становище на півдні України, а перебої з постачанням промислових центрів.

КП(б)У слухняно виконувала інструкції партійного центру. 11 червня 1921 р., коли вже стало очевидним, що південні губернії України самостійно не зможуть проіснувати до наступного врожаю, на політбюро ЦК КП(б)У перед Київським губкомом було поставлено завдання повністю виконати розкладку, "даючи хліб не тільки для внутрішніх потреб, а й для вивозу на Північ". Продрозкладку за борги минулих років намагалися стягнути і в південних губерніях, до всього не тільки для потреб цих губерній. Одеському губкому було вказано на цьому ж засіданні політбюро, що він має повністю виконати завдання центру по відвантаженню хліба. Повернувшись до питання про хід виконання розкладки 28 червня, політбюро встановило конкретні ліміти для використання зібраного зерна безпосередньо на Миколаївщині (200 тис. пудів) і Одещині (450 тис. пу* дів). Все, що продзагони реквізували в цих губерніях понад ліміт, підлягало вивозу на Північ.

4 липня політбюро ЦК КП(б)У розглянуло становище в порівняно благополучній Чернігівській губернії й винесло таку ухвалу: "Надзвичайно важке продовольче становище пролетарських центрів Росії, червоних столиць Москви й Петрограда, особливо в останні місяці, до нового врожаю, зобов'язують радянську Україну прийти на допомогу, урізуючи до останнього ступеню власні потреби. А тому ВУЦВК і ЦК КПУ пропонують Чернігівському губкому і губвиконкому напружити зусилля для посилення продроботи і вантаження для Півночі щоденно по три вагони хліба".

"Братська допомога" хлібом формально незалежної України сусідній державі виглядала б дивно, якби всі знали, що українські селяни також голодують. Тому тривалий час голод у південноукраїнських губерніях огортали завісою мовчання. Ставлення до цього голоду було вичерпно окреслено ухвалою політбюро ЦК КП (б) У по доповіді наркома продовольства М. К. Владимирова "Про кампанію по боротьбі з голодом" від 4 серпня 1921 р.: "Вказати губкомам, що під час проведений кампанії необхідно розрізняти заклик до боротьби з голодом в Росії від боротьби з неврожаєм на Україні, де допомога місцям, що постраждали від неврожаю, може бути цілком надана своїми губернськими або повітовими засобами".

На VI конференції КП(б)У, що відбулася на початку грудня 1921 р., М. О. Скрипник порушив цю болючу тему в таких висловах:

"Хіба це не було очевидно, що ми йдемо до голоду? ЦК затримував це питання. Йшов тиждень за тижнем, місяць за місяцем, і тільки тепер ми бачимо вочевидь помилку, виявлену тут. Ми тоді не насмілювалися казати, що у нас, в нашій благодатній Україні — голод. Ми повинні були сказати це раніше і відповідно до цього напружити свою увагу в цьому напрямку".

Скрипник обурювався керівництвом КП(б)У, мовби забуваючи, що й сам перебуває в ньому. До всього його критика була надзвичайно дозованою: насправді йшлося не про "помилку", а про тяжкий злочин. Він не зважився піддати критиці справжнього винуватця інформаційної блокади — керівництво РКП (б). Втім, досить і того, що в цього старого більшовика вистачило мужності порушити гостру й болючу тему.

Оскільки голод в Україні набирав усе більших масштабів і ставав відомим на Заході, українські більшовики наважилися діяти. На цій же партконференції було заслухано доповідь Д. 3. Мануїльського "Голод і посівна кампанія". Доповідач інформував, що за тиждень в Одеській губернії було зареєстровано до 100 голодних смертей, а в Запорізькій — щонайменше 165.

І все-таки дозвіл зняти інформаційну блокаду з факту українського голоду ЦК КП(б)У від більшовицького центру тоді не одержав. Тільки 16 січня 1922 р., тобто через місяць з лишком він дістав певну свободу дій і негайно вжив заходів, щоб у пресі, як було сказано у постанові харківського політбюро, "з'явилося побільше відомостей про голод на півдні України". Газета "Коммунист" (центральний орган КП(б)У) зобов'язувалася надіслати в голодуючі місцевості спеціального кореспондента.

У липні 1921 р. при ВУЦВК було створено Центральну комісію допомоги голодуючим (ЦК Допгол). При Радах всіх ступенів, аж до сільських, також утворилися відповідні комісії. Вони організували збирання добровільних пожертвувань голодаючим Поволжя серед селян, робітників, службовців, червоноармійців. Певну допомогу ЦК Допгол надавав і селянству південноукраїнських губерній, але без розголосу в пресі. Комісії допомоги опікувалися біженцями з Росії: у 1921— 1922 рр. в Україні знайшли притулок і порятунок майже 439 тис. біженців, поміж них 263,5 тис— з Поволжя і 175,2 тис.— з Казахстану й Уралу.

Зимою 1921 —1922 рр. становище на півдні України стало трагічним. Про це свідчили майже цілковитий занепад продуктивних сил сільського господарства й численні випадки людоїдства. Щоб забезпечити у 1922 р. весняну посівну кампанію, уряд УСРР поставив питання про термінову фінансову допомогу з боку центру для придбання насіння. Уряд РСФРР виділив Україні 100 млрд крб. радзнаками та 4 млн крб. золотом для придбання насіння. Золото призначалося для оплати імпорту.

Секретар ЦК КП(б)У Д. 3. Лебідь надіслав у листопаді 1921 р. циркуляр про збирання серед членів партії золота й інших коштовностей у фонд допомоги голодуючим, а також щодо розгортання кампанії в пресі та серед трудящих за добровільне здавання речей із золота. Одночасно було дано директиву про вилучення золота і срібла з усіх місцевих та центральних установ, музеїв, палаців, особняків, закритих монастирів.

У січні 1922 р. Раднарком УСРР порушив питання про можливість вилучення у фонд допомоги голодуючим золота і срібла з діючих релігійних установ. Було розпочато перепис усіх церковних предметів із золота, срібла та коштовних каменів і передачу у фонд допомоги. Ленін наполіг на тому, щоб влада скористалася голодом для цілковитого вилучення нагромаджуваних століттями церковних багатств і нещадного придушення можливого опору діячів церкви.

Допомога голодуючим надходила й від зарубіжних трудящих. У серпні 1921 р. в Берліні за участю Комінтерну було створено Міжнародний комітет допомоги голодуючим радянської Росії, який пізніше перетворився на постійно діючу організацію—Міжнародну робітничу допомогу (Міжробдоп). Очолила цю організацію член виконкому Комінтерну Клара Цеткін. Допомогу голодуючим селянам надали А. Барбюс, Т. Драйзер, А. Ейнштейн, А. Франс, Б. Шоу та інші відомі діячі науки і культури. Велику роботу по збиранню коштів та закупівлі продовольства розгорнув відомий норвезький учений і громадський діяч Ф. Нансен.

Коли з факту голоду на півдні України було знято інформаційну блокаду, Раковський негайно уклав угоду з Американською адміністрацією допомоги (АРА) — неурядовою організацією, утвореною в США для на дання допомоги потерпілим від світової війни європейським країнам. Відповідна угода з радянською Росією була укладена ще в серпні 1921 р. На відміну від Міжробдо-пу або нансенівського фонду, допомога яких надавалася в межах благодійницьких внесків, АРА мала можливість використовувати величезні матеріальні ресурси, нагромаджені в Європі з часу світової війни. В радянській тогочасній пресі вміщувалося багато інформації про Міжробдоп, але масштаби допомоги АРА не окреслювалися.

В лютому 1922 р. за пропозицією Леніна в Україну було відправлено агітаційно-інструкторський потяг ЦК РКП (б) "Жовтнева революція" на чолі з головою ВЦВК і ЦК Допгол М. І. Калініним. Сприяти його роботі зобов'язувалися всі члени ВУЦВК і відповідальні працівники місцевого апарату. Голова ВУЦВК Г. І. Пет-ровський взяв безпосередню участь у поїздці. Потяг відвідав поряд із врожайними місцевостями дві голодуючі губернії — Одеську і Миколаївську. Здавалося б, у керівництві РКП (б) мало скластися об'єктивне уявлення про продовольче становище півдня України. Але після повернення потяга в Москву, 27 лютого 1922 р., ЦК РКП (б) прийняв постанову "Про кампанію допомоги голодуючим", яка призвела до остаточного вичерпання продовольчих ресурсів України. Хоча голод на півдні вже не замовчувався, Україна повинна була допомагати неврожайним місцевостям Росії.

Впродовж травня 1922 р. Петровський двічі звертався до Калїніна з розпачливими листами. Він констатував, що ВЦВК затягує визнання багатьох місцевостей України голодуючими, незважаючи на масову загибель людей. За даними ЦК Допгол республіки, інформував він, кількість голодуючих зросла до 3 709556 чоловік, з яких близько 40 % становили діти. При цьому не більше 10 % одержували продовольчу допомогу від держави або вітчизняних чи закордонних організацій. Голова ВУЦВК просив згоди на те, щоб усі пожертвування на користь голодуючих залишилися в Україні, а також на те, щоб продовольчі вантажі наркомпроду УСРР не вивозилися на Північ. Минуло ще кілька тижнів, поки по цих проханнях було прийнято позитивні рішення. Тим часом до врожаю 1922 р. не дожили сотні тисяч голодуючих.

Восени 1922 р. було зроблено перші спроби експорту хліба. 13,5 млн пуд. українського зерна нового врожаю було продано за рубежем. Одночасно з серпня 1922 р по січень 1923 р. у сусідні республіки з України вивезли 9 млн пудів зерна. Цих невеликих кількостей у більш благополучні роки навіть не помітили б. Але якраз в цей час, як свідчила статистика, у південних губерніях голодувало близько 2 млн дітей, з яких допомогу одержувало менше половини (943,5 тис). Принцип "недоїмо, але вивеземо", яким керувалися царські міністри, трансформувався в інший: "помремо, але вивеземо". Проте гииули діти, а не ті, хто приймав такі рішення.

На 1923 рік більшовицький центр вирішив розгорнути експорт хліба в солідних розмірах. Була створена комісія політбюро ЦК РКП (б) по експорту хліба на чолі з Й. В. Сталіним. Останній зобов'язав український уряд і персонально Раковського "наглядати за безумовним виконанням радянськими органами України постанов комісії політбюро ЦК по експорту хліба".

Голодування в південноукраїнських губерніях з другої половини 1922 р. вже не супроводжувалося масовими смертями, тому що допомога АРА та інших організацій поступово поширювалася на більшу територію. В Україні Міжробдоп, починаючи з листопада 1922 р., надав голодуючим 383 тис., а фонд Ф. Нансена — 12,2 млн пайків. Найбільшою за масштабами була допомога АРА. Ця організація розгорнула свої дії в Україні з березня 1922 р. і провадила їх до червня 1923 р., коли голод припинився. За 1922 р. АРА розподілила 135,9 мли, а за 1923 р.— 45 млн пайків. За весь час допомоги американці надали голодуючим України медикаментів на 4 мли- крб. золотом.

У Росії, де АРА розгорнула свою діяльність набагато раніше, масштаби допомоги були далеко більшими. На прощальному вечорі у Москві зі співробітниками закордонних організацій допомоги в липні 1923 р. Л. Б. Каменєв від імені Раднаркому СРСР заявив: "Завдяки величезним, цілком безкорисливим зусиллям АРА мільйони людей різного віку були врятовані від смерті, й цілі поселення і навіть міста уціліли від навислої над ними катастрофи... Народи, які населяють Союз Радянських Соціалістичних Республік, ніколи не забудуть подану їм американським народом через АРА допомогу, вбачаючи в ній основу майбутньої дружби двох народів".

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Схарактеризуйте особливості міжнародного становища УСРР на початку 20-х рр. Як складалися відносини з різними державами? 2. Розкрийте підсумки перших угод радянської Росії з країнами Європи. Яке значення вони мали для України? 3. Визначить ступінь самостійності зовнішньої політики УСРР. 4. Назвіть завдання, що висувалися планом ГОЕЛРО. Яке місце відводилося Україні в реалізації цього плану? 5. Чим було викликано загострення внутрішнього становища у містах і селах республіки в 1921 р.? 6. Проаналізуйте причини і наслідки голоду 1921—1923 рр.?