Історія України - Литвин В.М. - Князювання Вітовта. Городельська унія 1413 р.

На рубежі 80-90-х рр. XIV ст. проти Кревської унії виступила знать Литви та Чорної Русі - історичної області, що була ядром формування Великого князівства. А очолив опозиційні виступи двоюрідний брат Ягайла Вітовт - син убитого ним великого князя литовського Кейстута Гедиміновича.

На перших порах військове щастя було на боці короля Ягайла. Спроба Вітовта оволодіти литовською столицею взимку 1389/90 р. завершилася поразкою, і він був змушений рятуватися втечею до німецьких рицарів у Пруссію. Аби отримати військову допомогу від ордена, Вітовт уклав договір, за яким обіцяв бути його васалом та передати рицарям Жемайтію. Будував удільний литовський князь і плани щодо отримання допомоги від московського князя Василія 1, за якого видав заміж свою доньку Софію.

Зібравшись із силами, у 1391 р. Вітовту за допомоги хрестоносців вдалося оволодіти Городнею, через рік - Новогрудком, Мерачом та реально загрожувати Вільно. Це змусило Ягайла шукати шляхи примирення зі своїм супротивником. Улітку 1392 р. між ними було досягнуто домовленості про відмову Вітовта від послуг німецьких рицарів та взамін цього повернення Вітовту всіх батьківських земель, а також проголошення його пожиттєвим правителем Литви та Русі під патронатом Ягайла.

Договір 1392 р. став важливим етапом на шляху ліквідації кревських постанов. Отримавши владу, Вітовт енергійно взявся за зміцнення державної влади у князівстві. Уже наступного року він, не задовольняючись більше званням намісника, проголосив себе повновладним великим князем литовським під номінальною зверхністю польського короля, і цим фактично розірвав унію 1385 р.

Вітовт усіляко намагався позбутися надмірної опіки польського короля. Він доволі активно заходився реалізовувати програму внутрішньої консолідації своєї держави, подолання сепаратистських настроїв удільних князів, що істотно виросли в умовах протидії кревським крокам Ягайла. Упродовж 1393-1395 рр. великий князь позбавив влади сина Любарта Гедиміновича Федора на Волині, а також Володимира Ольгердовича - в Київській землі, Дмитра-Корибута Ольгердовича - на Чернігово-Сіверщині та Федора Коріатовича - на Поділлі.

Великий князь литовський також знову уклав таємний договір з Тевтонським орденом, розраховуючи на його допомогу у боротьбі з польським королем. Щоправда, подальший розвиток подій зіпсував амбітні плани Вітовта. У 1399 р. він задумав великий похід проти хана Тімура (Тамерлана), котрий позбавив влади союзника литовців хана Тохтамиша. Однак у вирішальній битві на р. Ворсклі в серпні 1399 р. Вітовт зазнав нищівної поразки і був змушений рятувати своє життя втечею разом з невеликою дружиною. На Ворсклі ж загинув цвіт війська Вітовта, в тому числі герої Куликовської битви 1380 р. - Андрій Полоцький та Дмитро Боброк-Волинський.

Після трагедії на Ворсклі князь був змушений піти на зміцнення союзу з польським королем. У січні 1401 р. було підписано акти нової унії, відповідно до яких Вітовт визнавався довічним правителем Литви, але після його смерті підвладні йому території мали бути повернуті до складу Польщі, тобто передбачалося приведення до реалізації інкорпораційних постанов Кревської унії.

Проте зміцнення позицій і авторитету великого князя литовського, що мало місце після отриманої - значною мірою завдяки саме його успішним діям на чолі 40 хорутв війська - перемоги над німецькими рицарями в битві народів під Грюнвальдом 1410р., дало змогу домогтися перегляду постанов договору 1401 р. Згідно з постановою укладеної 2 жовтня 1413 р. Городельської унії, король Ягайло визнав право Великого князівства і після смерті Вітовта зберігати свою політичну автономію. Єдине, що її обмежувало, так це вимога, аби при виборах наступника великого литовського князя литовсько-руською знаттю обов'язково радитися з приводу його кандидатури з королем Ягайлом чи його наступником. Так само, до речі, і при виборах польського короля обов'язковим було узгодження його кандидатури з великим князем литовським.

З метою зближення з Польщею заможні литовські роди були допущені до польських шляхетських гербів. Так само за аналогією з польським устроєм на території Великого князівства Литовського створювалися воєводства та каштелянії. Щоправда, поки що було утворено лише два воєводства - Віденське та Трокайське (Троцьке). Згідно з 9-м артикулом городельського акту, до новоутворених урядів воєводств і державної ради допускалися лише вірні римо-католицької церкви. Так само і привілеї на гарантоване розпорядження своїми отчинами, закріплене в актах 1413р., поширювалося лише на землевласників католицького віросповідання. Таким чином, Городельська унія зміцнювала становище Римо-Католицької церкви у Великому князівстві Литовському як державної релігії та закладала основи для дискримінації православної частини його населення. Неминуче це мало б підірвати єдність держави та спровокувати майбутні конфлікти.