Історія України - Литвин В.М. - Гетьманат після Полтавської катастрофи 1709 р. Гетьманування І.Скоропадського

Здобута Петром І вражаюча перемога над шведською армією Карла XII та його українськими союзниками на чолі з гетьманом І.Мазепою під Полтавою в середині літа 1709 р. дозволила російському керівництву надалі не вельми перейматися проблемою утримання України під своїм контролем, оскільки позиції Росії значно зміцніли. Загальнішими для російської політики завданнями стають проблеми недопущення повторення ексцесів, що мали місце восени 1708 р., а також залучення ресурсів Гетьманату на російські потреби. Саме цими головними двома завданнями і визначався політичний курс російського уряду в українських справах у наступне десятиліття.

Найперше, що було зроблене російським керівництвом, так не перенесено гетьманську резиденцію із зруйнованою Меншиконим Батурина до Глухова, який розміщувався у безпосередній близькості з російським кордоном. До Глухова було введено два російських полки, нібито для того, аби оберігати гетьмана Скоропадського, а насправді - тримати його піл наглядом.

Для того, щоб повністю контролювати розвиток політичних процесів в Україні-Гетьманщині, невдовзі після Полтавської битви 28 липня 1709 р. Петро І видає маніфест про запровадження при гетьманському уряді І.Скоропадського інституту царських резидентів. Надана царем таємна інструкція передбачала виконання резидентами функцій політичного нагляду за гетьманом і старшиною; розвідування суспільних настроїв в Україні та з'ясування ступеня лояльності тих чи інших старшин по підношенню до російського монарха; добиватися того, аби на старшинські уряди гетьман призначав козаків, котрі не були замішані в діях І.Мазепи та є абсолютно вірними цареві. У тому разі, коли б виникла підозра в антиросійських настроях в оточенні гетьмана чи когось із старшин, резидент мав право на свій розсуд приборкувати заколот як силами піхотних полків, уведених до Глухова, так й інших російських військових частин, дислокованих на Лівобережжі. Особливо наголошувалося на потребі заохочення подання доносів як на старшину, так і гетьмана, що дало б змогу ефективно контролювати їх діяльність, а також тримати в постійному страху.

Вельми помітними в порівнянні з мазепинською добою стали гміни, що сталися впродовж наступного після виступу І.Мазепи десятиліття у сфері кадрової політики. Великі можливості для заповнення старшинських посад в Україні відданими цареві людьми надав Петрові І нещасливий Прутський похід. Тоді з турецького оточення спільно з російською армією вийшло немало православної шляхти з Балкан, переважно сербів і волохів. Утрачені ними землі та посади російський цар компенсував пожалуванням їм маєтностей в Україні, з числа тих, що належали раніше гетьману Мазепі та його прибічникам. Цілому ряду балканських приятелів Петра 1 було надано царські дипломи на посідання старшинських урядів.

Будучи абсолютно не пов'язаними з місцевими традиціями, як вихідці з Балкан, так і російські вельможі у своїх діях повністю орієнтувалися на російську владу, і за їх допомогою можна було успішно не лише контролювати українські справи, а й готувати реформу політико-адміністративного устрою Гетьманату.

Виснажливі багатолітні війни, що їх проводив Петро І то зі Швецією, то з Туреччиною, потребували неймовірного напруження всієї економіки держави, яка не могла винести на собі цю непосильну ношу. Пошуки нових джерел надходжень підштовхують до залучення на свої потреби й ресурсів України. Після невдалого Прутського походу частина російської армії - десять драгунських полків - за наказом Петра І розквартировується на Лівобережжі, і відтепер їх утримання стає важкою ношею для місцевого населення.

Одночасно російське керівництво започатковує практику надання царським вельможам щедрих земельних пожалувань на території Лівобережжя. Зокрема, значними землевласниками в Україні стають генерали Меншиков, Вейсбах, Рооп, Дуглас, Шафіров, Мініх та інші.

Упродовж 1712-1719 рр. російським урядом видається ціла низка указів і розпоряджень, якими було завдано серйозного удару по українській економіці, - постанови про так звані "заповідні товари". Ними українським купцям заборонялось вивозити товари у Західну Європу та Прибалтику, а торгувати дозволялось лише у Санкт-Петербурзі, Ризі та Архангельську, що через зміни традиційних торговельних шляхів призвело до значних матеріальних збитків. До суттєвих втрат призводили значна віддаленість цих портів від України та відсутність доріг належної якості. Зокрема, від Москви до Архангельська транспорт йшов лише зимою по санній дорозі, в іншу пору року із-за непрохідних боліт проїзду майже не було. Крім того, Північне море, на березі якого стояв порт Архангельськ, більшу частину року із-за криги було несудноплавним.

Надзвичайно великих збитків господарському розвитку Лівобережжя завдавала практика примусових мобілізацій козаків на спорудження Петербурга, різного роду "канальні" та фортифікаційні роботи навколо нього та на Кавказі, до завоювання якого готувався Петро І, ще навіть не завершивши війну зі Швецією. У них брали участь десятки тисяч осіб, немало з яких із-за важких кліматичних умов, нестачі продовольства і хвороб так більше і не повернулися додому. Так, у 1716 р. десять тисяч козаків під командою генерального хорунжого Івана Сулими було вислано за наказом царя копати канал між Волгою та Доном, поблизу Царицина. У 1718 р. туди ж було вислано новий загін козаків, а інший - на будівництво укріплень над річкою Тереком на Кавказі. У 1721 р. дванадцять тисяч козаків наказано вирядити на будівництво обхідного каналу навколо Ладозького озера. Наступного року їм на зміну було вислано нових дванадцять тисяч. Загальні втрати на цих канальних роботах, за підрахунками дослідників, складали до ЗО % від числа задіяних в них осіб.

Запорозька Січ під зверхністю кримського хана
Наступ уряду Петра І на автономію Гетьманату. Боротьба гетьмана П.Полуботка за збереження української державності
Перша реставрація гетьманства. Державна діяльність гетьмана Д.Апостола
Нова Січ
"Правління гетьманського уряду". Україна в часи російсько-турецької війни 1735-1739 рр.
Друга реставрація гетьманства. Державні реформи гетьмана К.Розумовського
Скасування гетьманства 1764 р. та включення Лівобережної України до складу Російської імперії
Ліквідація Запорозької Січі 1775 р. Останній кошовий Петро Калнишевський
Соціальні і національно-визвольні рухи на Правобережжі та в Західній Україні
Розвиток української культури, науки та освіти козацької доби
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru