Історія України - Литвин В.М. - Дворянська опозиція. Декабристський рух в Україні

Дворянська опозиція. Декабристський рух в Україні

На початку XIX ст. виникають і здобувають організаційне оформлення прояви політичної і соціальної опозиції пануючому режимові. Глибинні причини цього явища були пов'язані з соціальною трансформацією суспільного життя, поступовим переходом від традиційного до модерного суспільства. Причини зовнішньополітичного характеру були пов'язані з впливом подій Французької революції, наполеонівських війн, які продемонстрували невідповідність європейським стандартам застарілих форм життя Російської імперії.

Провідною силою опозиційного руху наразі виступала верхня верства суспільства: українське дворянство, російська аристократія, вище офіцерство, польська шляхта.

Однією з найбільш ранніх форм дворянської опозиції в Україні стало масонство - релігійно-етичний рух, що своїми витоками сягав часів існування середньовічних гільдій і цехових об'єднань із своїм статусом, символікою, нормами поведінки. Масонські "ложі" захоплювалися містикою, символікою. Члени лож структуру валися за ступенями і рангами. Рядові члени, зазвичай, могли і не знати основних завдань організації і повинні були приховувати свою приналежність до неї.

Ранній етап у формуванні масонського руху на українських землях припадає на кінець XVIII ст. Перша ложа "безсмертя" була заснована російськими офіцерами у 1784 р. в Києві і підпорядковувалася "Великому сходу польському". До нього належали й інші масонські ложі, що виникли на українських землях наприкінці століття, а саме: "Трьох колон" у Києві, "Мінерви" в Кременчуку, "Розсіяного мороку" та "Сходу житомирського" в Житомирі, "Цілковита таємниця" в Дубні. У 1794 р. "Великий схід польський" припинив своє існування, що призвело до завмирання масонського руху в Україні.

Нова хвиля захоплення масонським рухом випадає на часи повернення російських військ з Франції. По завершенні наполеонівських війн поновили діяльність старі масонські організації та виникли нові: "Тамплієрів" у Бердичеві, "Астра" в Житомирі, "Озіріс" у Кам'янці-Подільському, "Цілковита таємниця" в Дубні, "Благочестивий поляк" в Острозі, "Увіковічена краса" в Рафалівці.

Під впливом польського й російського масонства в Лівобережній і Південній Україні на початку XIX ст. виникла низка малоросійських лож. Так, у 1817 р. в Одесі було засновано дві масонські ложі "Понт Євксинський" та "Три царства природи". Засновником першої з них став наступник А.Е.Рішельє на посаді Новоросійського генерал-губернатора і одеського градоначальника граф Олександр Ланжерон. До складу ложі входило близько 70 осіб: росіяни, українці, поляки, греки, французи, євреї, німці, італійці. Вельми строкатим був і її соціальний склад - інтелігенція, офіцери, купці, поміщики. Одним з її учасників став і відомий український культурно-освітній діяч Іван Котляревський. Членами одеської ложі "Трьох царств природи" були онуки останнього українського гетьмана Кирила Розумовського - Кирило і Петро. Діяльність обох одеських лож мала поміркований, просвітницький характер, однак вони були заборонені, як усі масонські ложі в Росії, у 1822 р.

У березні 1818 р. в Києві була заснована ложа "Об'єднаних слов'ян", що належала до Великого сходу польського і з діяльністю якої пов'язують витоки ідей слов'янського федералізму. З точки зору набуття масонством українських рис інтерес викликала історія заснування в Полтаві у 1818 р. масонської ложі "Любов до Істини". Засновником ложі вважається начальник канцелярії Малоросійського генерал-губернатора кн. М.Г.Рєпніна Михайло Новиков, а до її складу входили відомі представники малоросійського дворянства: {.Котляревський, С.Кочубей, В.Тарновський, С Алексеев, В.Капніст, О.Імберг, А.Панін, В.Лукашевич.

З масонства виросли таємні декабристські організації. 1816 р. в Петербурзі була утворена перша російська політична організація - "Союз порятунку". У 1818 р. він був реорганізований в "Союз благоденства", що мав чітку організаційну структуру: на чолі стояла Корінна управа, до якої увійшли 29 фундаторів товариства (22 з них були членами "Союзу порятунку"). Окрім Корінної управи передбачалося створити побічні управи. В Україні діяла Тульчинська управа на чолі з полковником П.Пестелем, формування Полтавської управи було доручено М.Новикову, а групу членів "Союзу благоденства" в Києві очолив генерал М.Орлов.

У 1821 р. після розпаду "Союзу благоденства" на його місці виникли дві політичні організації дворянських революціонерів - Північне і Південне товариства. До складу Північного товариства увійшла значна кількість членів "Союзу благоденства". До центрального органу - думи - входили: голова М.Муравйов, Є.Оболенський та С.Трубецькой. У 1824 р. останнього замінив К.Рилєєв, який разом з Є.Оболенським згуртував навколо себе найрадикальніші сили товариства - П.Каховський, брати О. та М.Бестужеви, А.Арбузов.

Програмним документом Північного товариства була "Конституція" М.Муравйова, яка визначала основну мету організації - встановлення в Росії конституційної монархії та скасування кріпаччини, що можливо було здійснити шляхом революційного перевороту. "Конституція" передбачала проголошення демократичних свобод: скасування станової нерівності, свободу слова, друку, особисту недоторканність, право власності на землю, заняття промислами й торгівлею, ліквідацію військових поселень.

Центром Південного товариства (1821) був Тульчин, де була дислокована 2-га армія. Там діяла Тульчинська управа, де на таємних зборах обговорювалися проблеми революційного перевороту. Тульчинську управу очолювали П.Пестель, О.Юшневський, О.Барятинський. На з'їзді Південного товариства в 1823 р. за ініціативою С.Муравйова-Апостола була створена третя Васильківська управа (у Василькові містився штаб Чернігівського командного полку). Очолили Васильківську управу підполковник С.Муравйов-Апостол і підпоручик М.Бестужев-Рюмін.

Програмовим документом Північного товариства стала "Руська правда", автором якої був ідейний лідер організації П.Пестель. Основна програмна мета - знищення самодержавства і встановлення республіканського устрою, скасування рабства (кріпосного права). Відносно долі народів, що входили до складу Російської імперії, П.Пестель, на відміну від ідеолога Північного товариства М.Муравйова, стояв на позиціях державного централізму. Відносно України, П.Пестель, як і більшість декабристів, мислив в дусі офіційної ідеології імперської, вважаючи її невід'ємною частиною Росії: "Малоросія навіки з Росією залишиться нерозривною і ніяка сила не відторгне Малоросії від Росії".

У вересні 1825 р. керівники Південного товариства встановили зв'язок з новою таємною організацією, що діяла на Волині - Товариством об'єднаних слов'ян. Засновниками цієї організації були вихідці з Полтавщини брати Петро та Андрій Борисови. Ще в 1818 р. Борисови переважно з масонських елементів утворили таємну організацію "Товариство першої згоди", яке згодом було перейменовано в "Товариство друзів природи". Засновані організації мали на меті удосконалення в науках, мистецтві та доброчинності. У 1823 р. в Новгороді-Волинському Борисови разом зі студентом Варшавського університету Юліаном Люблінським, засланим під нагляд поліції, заснував нову таємну організацію - Товариство об'єднаних слов'ян. Серед членів переважали нижні армійські чини, представники дрібнопомісної шляхти. У березні 1825 р. під Житомиром відбувся з'їзд членів даного товариства, на якому президентом було обрано П.Борисова, П. Громницького - його заступником, (.Іванова - секретарем.

П.Борисов був автором програмових документів " Катехізиса" і "Клятви", в основу яких було покладено ідею звільнення усіх слов'ян Європи і об'єднання їх у федерацію слов'янських народів. Кожному народові передбачалося надати свою конституцію, парламент, закони.

Несподівана смерть Олександра І наприкінці листопада 1825 р. підштовхнула Північне товариство 14 грудня підняти повстання в Петербурзі. На Сенатську площу їм вдалося вивести 3 тис. солдатів, але більшість військ не підтримала заколотників, які сподівалися примусити сенат передати владу Тимчасовому правлінню. Керівники повстання проявили нерішучість, на відміну від Миколи І, який дав наказ застосувати гармати. Повстання в Петербурзі зазнало поразки.

Звістки про викриття змови і смерть царя члени Південного товариства отримали одночасно. Тоді прийшла думка про необхідність збройного виступу. Але урядовці випередили декабристів: був заарештований П.Пестель, О.Барятинський, О.Юшневський та інші члени Тульчинської управи. Ліквідована була і Кам'янська управа через арешт її керівників - В.Давидова і С.Волконського. Залишилася Васильківська управа. Зразу після поразки грудневого повстання в Петербурзі брати СІМ. Муравйови-Апостол и звернулися до членів таємного товариства з закликом до виступу, але зустріли відмову. 29 грудня 1825 р. почалося повстання Чернігівського полку. Повстанці послали своїх емісарів в інші військові частини до Києва та на Волинь, щоб загітувати їх на повстання. Для агітації солдатів С.Муравйовим-Апостолом і М.Бестужевим-Рюміним був написаний "Православний катехізис", заключні рядки якого закликали солдатів "ополчитися всім разом проти тиранства і поновити віру та волю в Росії". З січня 1826 р. в бою з гусарською дивізією, направленою на придушення повстання, на Устинівських висотах повстанці були розгромлені.

Микола 1 суворо покарав учасників повстання. П'ятьох керівників і активних учасників руху було страчено на шибениці - П.Пестеля, К.Рилєєва, С.Муравйова-Апостола, М.Бестужева-Рюміна, П.Каховського (троє з них - Пестель, Муравйов-Апостол, М.Бестужев-Рюмін - були членами Південного товариства). 121 декабриста було позбавлено військових чинів, дворянських прав та майна і заслано на каторгу, поселення до Сибіру, в діючу армію на Кавказ. Серед членів Товариства об'єднаних слов'ян 23 були засуджені на каторжні роботи.