Історія України - Литвин В.М. - Важка промисловість: індустріалізація по-українськи

Промисловий переворот, що розпочався на українських землях в 40-50-х рр. XIX ст. в легкій промисловості, невдовзі охопив і важку промисловість. Особливості індустріалізації другої половини XIX ст. обумовлювалися протекціоністською політикою центрального уряду. Після поразки у Кримській війні уряд узяв курс на форсований розвиток важкої промисловості, насамперед через її стимулювання багаторічними позиками, кредитуванням, держзамовленням, відповідною митною політикою, пільговими тарифами. По-друге, активно залучалися іноземні капітали європейських інвесторів. По-третє, широко використовувалася активність підприємців на місцях.

Перебіг індустріалізації зумовив специфіку і структуру української економіки. Основними її рисами були: тісний зв'язок з загальноімперським економічним простором, формування всеукраїнського ринку, активні міжнародні економічні стосунки завдяки наявності чорноморських портів, а також високі темпи технічної перебудови промисловості, які значно перевищували загальноросійські.

Особливості економіки та технічної революції в Україні зумовили структуру промислового сектору. Пріоритетними галузями стали сільськогосподарське та транспортне машинобудування, кам'яновугільна, гірничорудна промисловість.

Універсальним важелем прискорення індустріального розвитку виступали залізниці. Будівництво залізниць почалося в середині 1860-х рр. за державний кошт. У 1870-ті рр. активно велося будівництво приватних залізниць. Протягом 1866- 1880-х рр. державою було видано 53 концесії на приватні залізниці. У будівництві залізниць брали участь 43 акціонерні товариства з основним капіталом 1 млрд 250 млн крб. Щоправда, левова частка належала державі.

На території України перша залізнична колія "Одеса-Балта" прокладена у 1865 р. Наступна велика магістраль упродовж 1866-1870 рр. пролягла з Києва до Курська. У 1869 р. була збудована Курсько-Харківсько-Азовська залізниця. Важливе економічне значення мала Фастівська залізниця, що забезпечувала перевозки цукрових заводів. Виняткова роль в консолідації економіки України та розвитку ринкових відносин належала Катерининській та Донецькій залізницям.

Залізничний бум сприяв прискореній індустріалізації економіки. Основним об'єктом промислової політики уряду в цей період стали транспортне машинобудування, рейкове виробництво, воєнні заводи. Ці галузі розвивалися переважно за рахунок державних замовлень, у зв'язку з чим на місцевих промисловців пролився "золотий дощ" концесій *, позичок, премій. Внаслідок урядової підтримки в середині 1870-х рр. в Україні було введено в дію 8 рейкопрокатних, 5 паровозо- та 12 вагонобудівних заводів. Протягом 1865-1879 рр. було збудовано залізниці, протяжністю 4888 верст. В Україні знаходилася 1/5 залізничних шляхів Російської імперії.

Транспортна революція мала серйозні економічні наслідки. Завдяки їй відбувалася консолідація економічно розвинених регіонів в межах України, а також з імперським центром. Розбудова залізниць в Україні сприяла вільному доступу до чорноморських портів, що стимулювало внутрішню і зовнішню торгівлю, докорінно змінила карту промислової географії

України. Залізниці встановлювали загальний рівень цін, розширювали ринки збуту, поглиблювали спеціалізацію окремих регіонів. Катерининська залізниця, об'єднавши вугілля Донбасу з криворізьким гірничорудним регіоном, сприяла створенню на півдні України потужного промислово-паливного комплексу. Завдяки залізничній мережі північний і центральні її регіони стали партнерами на ринку зерна, а цукрові магнати Правобережжя здобули вихід до чорноморських портів.

Транспортна революція прискорювала індустріалізацію країни, стимулюючи розвиток важкої промисловості, зокрема транспортного машинобудування. Залізниці потребували багато палива і металу, що вело до виникнення нових заводів, рудників, шахт.

Радикальне технічне переоснащення легкої та важкої промисловості припадає на 70-ті рр. Це було пов'язане, по-перше, зі зміною паливно-енергетичної бази виробництва - дров'яне паливо поступалось місцем мінеральному вугіллю та нафті; по-друге - з упровадженням нової техніки та передових технологій виробництва (зокрема, в цукровій промисловості використовувався дифузійний спосіб, а в металургійній - бесемерівський); по-третє - технічним поширенням парової енергетики спочатку в харчовій, а згодом у важкій промисловості.

Перехід української промисловості до великого фабрично-заводського виробництва зумовлювався низкою чинників: завершенням буму в залізничному будівництві, перевагою парової енергетики в більшості галузей, впливом ринкової кон'юнктури, яка сприяла впровадженню нової техніки та передових технологій, тощо. Той факт, що Російська імперія доволі пізно вступила на шлях модернізації промисловості, давав можливість використовувати технічні здобутки та сучасні технології розвинутих країн Європи. Радикальна технічна й структурна перебудова промисловості в імперії, і зокрема на українських землях, відбувалася динамічніше, ніж в європейських країнах.

Найбільш інтенсивно розвивалися базові галузі - кам'яновугільна, залізорудна, металургійна (особливо в роки чергового промислового піднесення другої половини 1890 - початку 1900-х рр.).

Центрами видобутку українського вугілля стали Київська губернія та Донецький басейн. Щоправда, якщо перша в 1875 р. давала 4 % видобутку вугілля, а в 1885 р. - обсяг видобутку підвищився до 5 %, то темпи розвитку Донецького вугільного басейну своїми фантастичними темпами росту вражали сучасників. Так, з 1860 до 1900 р. видобуток вугілля тут збільшився у 112 разів, з 6 до 672 млн пудів. На зламі XIX-XX ст. донецьке вугілля становило вже понад 68 % загально-їмперського видобутку. Найбільш інтенсивний розвиток вугільної галузі припадає на 90-ті рр. XIX ст., коли в Донбасі було закладено 92 нові шахти, які значно перевищували технічні потужності існуючих шахт. На зміну примітивним копальням прийшли нові - з сучасним устаткуванням і новими технологіями вуглевидобутку (на 1901 р. на них виробляли 86 % усього вугілля). Уже в 1870-ті рр. Донецький басейн стає основним постачальником мінерального палива на внутрішньому ринку, витиснувши з нього англійське вугілля.

В ході індустріалізації розширювалися ринки збуту вугледобувної галузі. Якщо в 1860 р. основним споживачем вугілля були залізниці (63 %), то в 1870-ті рр. до них приєдналися цукрові заводи, пароплави, соляні копальні. З 1880-х рр. основними споживачами палива виступають металургійні заводи (40 %), промисловість у цілому (50,5 %) та транспорт (29,3 %).

На час промислового піднесення середини 1890-х р. припадає злет іншої базової галузі економіки - металургії. З 1885 по 1900 р. в Катеринославській та Херсонській губерніях споруджуються гігантські металургійні заводи, що мали розгалужену інфраструктуру - машинобудівні, переробні підприємства та майстерні. Центрами металургійного виробництва були Правобережжя, де наприкінці XIX ст. працювало 53 заводи, та новий південний промисловий регіон, де було зосереджено 23 металургійних підприємства. Загалом на металургійних заводах України виплавлялось 50 % загальноімперського обсягу чавуну. Протягом останніх десятиліть XIX ст. виплавка чавуну в Україні збільшилася в 83 рази, а в Росії лише в 6,5 разів.

Основними споживачами продукції металургійних заводів виступали машинобудівна промисловість та залізниці. Успіхи в металургії стимулювали розвиток металообробного виробництва, машинобудування. Особливо продуктивним було рейкове виробництво, що перебувало на держзамовленні та заохочувалося преміями. На долю найпотужніших підприємств - Юзівського, Кам'янського, Олександрівського, Петровського, Дружковського заводів - припадало від 60 до 99 % загальноімперського виробництва рейок.

Монополістами в галузі паровозобудування стали Харківський та Луганський машинобудівні заводи. В українських губерніях діяло 15 вагонобудівних заводів. Суднобудування традиційно розвивалося в Миколаєві, машинобудування - Києві, Катеринославі та Сумах. Наприкінці XIX ст. функціонувало близько 300 машинобудівних заводів, комплексів, майстерень, більшість з яких виникла в період промислового піднесення другої половини 1890-х рр. Центрами машинобудування були Південь України та Правобережжя.

Значних успіхів досягло сільськогосподарське машинобудування, зосереджене головним чином на півдні (на долю якого припадало 52 % загальноросійського виробництва сільгоспмашин та устаткування).

Відзначаючи незаперечні успіхи індустріалізації України, варто звернути увагу й на її недоліки. З огляду на економічну слабкість вітчизняного класу підприємців панівні позиції в металургії захопили іноземці - французький та бельгійський капітал. Прибутки іноземних компаній вивозилися за кордон (до 500 млн крб. щорічно), що значно знекровлювало внутрішню економіку. У загальноросійській структурі економіки Україна виступала як джерело дешевої сировини та ринок збуту дешевої російської продукції. Дещо деформованою постала й машинобудівна галузь, в якій домінувало виробництво устаткування та машин для потреб транспорту й сільського господарства.