Історія України - Литвин В.М. - Рух "будителів" у Закарпатській Україні

У Закарпатській Україні культурно-національне відродження протікало під впливом т. зв. будительства (назва походить від слова "пробудження"). Як і в Галичині, його початок був стимульований реформаторською політикою віденського уряду. Рушійною силою процесу також виступала церковна інтелігенція, яка перебувала під впливом ідеології просвітництва та романтизму. Щоправда, на теренах Закарпаття перетиналися культурні і політичні впливи Росії та Угорщини, що зумовило специфічні регіональні риси цього процесу.

Початковий етап будительського руху на Закарпатті стартує одночасно із культурно-освітніми заходами австрійського уряду. 1771 р. Закарпатська церква була виділена в окремішну Мукачівську єпархію. Першим самостійним місцевим єпископом став Іван Брадич, але тісна співпраця церкви з австрійським урядом розпочалася за єпископства Андрія Бачинського, котрий отримав статус офіційного радника уряду імператриці Марії-Терезії. Завдяки його впливу для підняття рівня освіченості закарпатського уніатського духовенства у Відні було засновано духовну семінарію "Барбареум". У 1778 р. А.Бачинський заснував духовну семінарію і при Мукачівській єпископській кафедрі. Йому належала ідея запровадження обов'язкового навчання дітей від 6 до 14 років. Єпископ активно сприяв відкриттю народних шкіл, належній підготовці вчителів та підтримці здібної молоді. У 1793 р. на Закарпатті існувало 300 шкіл, що, враховуючи кількість населення краю, було найліпшим показником з-поміж усіх українських земель. Роки духовного керівництва краєм Бачинським стали своєрідним "золотим віком" української церкви на Закарпатті, були відзначені інтелектуальним піднесенням русинського населення, успіхами іпкільництва, літератури, підняттям статусу української мови.

Наступний етап національно-культурного відродження на Закарпатті починається від Віденського конгресу (1815) і характеризується наступом реакції. Австрійський уряд, наляканий пробудженням під впливом наполеонівських війн слов'янських народів, почав згортати політику українізації Закарпаття та приступив до мадяризації краю. Мадярська мова набула статусу державної в адміністративних, військових установах та школах. Втім, паралельно з процесами примусової мадяризації, з 20-х рр. XIX ст. в краї активно поширюються впливи слов'янських відроджень у Чехії, Словаччині, Наддніпрянській Україні, Польщі, внаслідок чого в свідомості русинської інтелігенції елементи династичної лояльності поєднуються з новими ідеями європейського романтизму, що стимулює інтерес до проблем русинської мови, фольклору та історії.

Впливовим діячем закарпатського відродження у цей час стає ректор духовної семінарії в Ужгороді, а потім у Відні І.Фігараші. Під впливом романтичних ідей І.Фігараші займався вивченням історії мови русинів. Чільне місце серед закарпатських будителів посідає М Лучкай. Як інспектор Ужгородської шкільної округи багато зробив для відкриття сільських шкіл. Уклав першу на західноукраїнських землях граматику української літературної мови - "Граматика слов'яно-руська" (видана латиницею у 1830 р.). Йому належить авторство й однієї з перших праць з історії Закарпаття - шеститомної "Історії карпатських русинів".

До когорти блискучих закарпатських інтелектуал і в будителів цього періоду належали також відомий фізик, математик, декан і ректор Львівського університету Іван Земанчик, професор Львівського, Краківського та Петербурзького університетів Петро Лодій, економіст і правник за фахом, перший ректор Петербурзького університету Михайло Балудянський, директор Ніжинського і Ришельєвського ліцеїв Іван Орлай, відомий вчений-славіст, літератор, публіцист Юрій Гуца-Венелін.

Наступний, третій, етап національного відродження на Закарпатті характеризується кризою будительства, спричиненою внутрішньою боротьбою двох різновекторних ідейних течій - москвофільської та австро-фільської. Представники москвофільської течії - І.Орлай, Ю.Духнович, І.Раховський, Ю.Гуца-Венелін сповідували ідею культурного федералізму слов'янських народів під орудою Росії. Ідеологічним підґрунтям цієї концепції були погляди слов'янських учених Й.Добровського, Й.Юні мана. П.Шафарика, які вважали, що усім слов'янським народам треба об'єднатися під гілкою "могутнього старого дуба Росії". Особливість концепції полягала в тому, що об'єднання слов'янських народів розглядалося не як політичне згуртування навколо Росії, а як "процес культурного єднання слов'ян", створення "літературної вільної слов'янської держави". Будите-лі-москвофіли вбачали в Росії гаранта і захисника прав слов'янських народів, а тому радо зустріли російську армію, кинуту Миколою І на придушення угорської революції на Закарпатті і в Угорщині.

Під прапором боротьби з Угорщиною та мадярськими впливами утворився і протилежний (айстро-фільський) табір закарпатських будителів. Очолював його Адольф Добрянський, який відстоював принцип "австрійського федералізму", заснований на айстро-славістській концепції Ф.Палацького та Л.Гая. Згідно з нею, за доцільне визнавалося об'єднання русинів зі словаками і створення єдиної територіальної одиниці, або приєднання Закарпаття до Галичини і Буковини та утворення в результаті цього нової області на правах автономії у складі Австрії. План А Добрянського передбачав об'єднання Закарпаття і Східної Галичини (до складу якої в той час входила Північна Буковина) в окремий коронний край під назвою "Руське воєводство".

Втім проти поділу Галичини на українську і польську частини рішуче виступили польські аристократи, які мали вплив при віденському дворі, а їх позицію підтримували мадярські і румунські правлячі кола.