Історія України - Литвин В.М. - Становлення громадівського руху в Україні

На відміну від Петербурзької української громади, яка виникла і тривалий час існувала як земляцтво, в Україні в цей період виникає низка місцевих громад, що являють собою напівлегальні осередки національного руху.

Однією з перших в Україні постала в 1858 р. Полтавська громада. Активними її членами були О.Кониський, Д.Пильчиков, О.Стронін, П.Кузьменко, В.Кулик, ВЛобода. Харківська громада виникає наприкінці 1850 - початку 1860-х рр. До її складу входили етнограф П.Єфименко, літератор М.Лободовеький, поет і драматург В.Мова, філолог О.Потебня, правник А.Шиманов. Виникнення Чернігівської громади пов'язують з переїздом до Чернігова у 1858 р. С.Носа, а наступного року Л.Глібова. Громада видавала "Чернігівський листок" - другий після "Основи" орган активного українства.

Київська громада в 1862 р. налічувала близько 300 членів. її активними діячами були В .Антонович, П.Чубинський, О.Стоянов, Т.Рильський, брати Віктор, Володимир, Євген і Микола Синегуби, ОЛашкевич, Б.Познанський, А.Стефанович, Ф.Горячковський, П.Житецький, П.Супруненко та ін. Провідна роль у становленні Київської громади належала групі колишніх хлопоманів на чолі з В.Антоновичем, які згуртували діяльність розпорошених українофільських студентських гуртків, заклали нові ідеологічні та організаційні підвалини громадівського руху.

Сформульовані В.Антоновичем в "Моїй сповіді" програмові пункти українського народництва суттєво відрізнялися від програми російських народників. Якщо останні ставили за мету народну селянську революцію, то українські громадівці обмежувалися більш практичними заходами - освіта та підвищення матеріального становища селян. Утопічному проекту російських народників (народна селянська революція як кінцева мста) українські громад і в ці протиставляли культурницьку програму. Основними напрямами діяльності київських громадівців, як і інших українських громад, була робота в недільних школах. Тісно з освітянською справою була пов'язана видавнича діяльність. Для виховання, освіти, розвитку самосвідомості народу необхідні були підручники, посібники, хрестоматії, словники, популярна, художня література. Особливу увагу громадівці приділяли навчальній літературі, були видані "Букварь Южнорусский" Т.Шевченка, "Граматика" П.Куліша (1857 і 1861 pp.), "Домашня наука. Початки" (буквар) К.Шейковського (1860), "Вижчі початки" - підручник Деркача (1860), "Українська абетка" М.Гатцука (1861), "Граматика задля українського люду" Л.Ященка (1862), "Арифметика (Щотниця) Д.Мороза (1862).

Київські громадівці дали видатні зразки "осілих" форм "ходіння в народ". Т.Рильський 40 років прожив в с. Романівка на Житомирщині. Він створив зразкову народну школу, де сам учителював майже 20 років, вів власне господарство, як добрий агроном та економіст використовував технічні новинки, надавав допомогу односільчанам у розв'язанні їх матеріальних і побутових проблем.

Активна просвітянська діяльність громадівців спонукала уряд до контрзаходів. 10 червня 1862 р. Олександр II видав указ про закриття недільних шкіл і народних читалень. Наступним кроком стало видання міністром внутрішніх справ П.С.Валуєвим циркуляра, який передбачав репресії проти української мови. У Валуєвському циркулярі від 18 липня 1863 р. підводилася ідеологічна база цих репресій, зміст якої зводився до заперечення існування самої української мови: "ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути". Згідно з розпорядженням міністра заборонялося друкування українською мовою популярних книжок, релігійної літератури, підручників, посібників для народу, за винятком художньої літератури - творів "красного письменства".

Валуєвський циркуляр та польське повстання 1863 р. тимчасово припинили діяльність Київської громади, а вже в 1869 р. починається її відродження. Київська громада зразка 1870-х pp., на відміну від студентської відкритої організації 1860-х pp., перетворилася на таємну організацію, вступ до якої був досить жорстко регламентований. До неї приймали тих, хто вже здобув вищу освіту, мав рекомендації та підтримку всіх членів громади.

Членами громади були М.Драгоманов, К.Михальчук, П.Чубинський, О.Кістяківський, Т.Рильський. Визнаним лідером громадівського руху вважався В.Антонович. Громадівська молодь гуртувалася навколо М.Драгоманова та Ф. Вовка.

Поступово студенти почали організовувати гуртки в інших містах України. Київська стара громада, за висловом жандармських документів, являла собою "штаб української партії", "кістяк українофільського руху". Важливим заходом її було створення першої в Україні наукової установи. В лютому 1873 р. в Києві був створений Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Членами-засновниками його стали відомі вчені: історики В.Антонович, М Драгоманов, етнограф П.Чубинський, етнолог та антрополог Ф.Вовк, економіст М.Зібер, статистик О.Русов, літературознавці П.Житецький, К.Михайличук, правник О.Кістяківський. Головою наукового відділу було обрано відомого мецената, багатого чернігівського дідича Г.Ґалаґана, діловодом - П.Чубинського.

Найбільш грандіозним науковим проектом громадівців було видання "Трудов этнографическо-статической экспедиции" П.Чубинського в 7 томах (1872-1878). За перший том автор отримав срібну медаль на виставці в Парижі (1873).

З організаційної точки зору важливим надбанням Старої громади був свій друкований орган "Київський телеграф".

Громадівці влаштовували театральні вистави, концерти, літературні вечори. Активними учасниками театральних вистав, музикальних вечорів були М.Старицький, О.Русов, ОЛевицький, П.Чубинський.

Напади на українофільство почалися наприкінці 1874 р. їх ініціаторами виступили голова Київської археографічної комісії М.Юзефович та редактор офіціозної газети "Киевлянин" В.Шульгін. Газета "Киевлянин" виступала з персональними нападками на головного ідеолога Південно-Західного відділу П.Чубинського, а доповідна записка М.Юзефовича, направлена до урядових інстанцій, мала довести неблагонадійність "українофільства".

За наказом царя 1875 р. для вивчення справи було утворено таємну комісію, яку очолив міністр освіти та обер-прокурор Синоду граф Д.А.Толстой. За результатами її діяльності 18 травня 1876 р. Олександр II підписав розпорядження про заборону українського письменства, яке здобуло назву "Емський указ" або "Закон Юзефовича" (від імені його ініціатора і натхненника). Проголошені Емським указом заходи були суворішими, ніж Валуєвський циркуляр (1863). По-перше, заборонявся довіз книг українською мовою з-за кордону (це була урядова "відповідь" громадівцям, які започаткували в Галичині друкарню та літературне товариство Шевченка). По-друге, заборонялось видання українською мовою оригінальних творів і перекладів, виняток був зроблений для історичних джерел та документів, а також творів художньої літератури, написаних за правилами російського правопису. По-третє, заборонялися українською мовою театральні вистави, концерти, декламації, навіть тексти для нот. По-четверте, припинялося видання газети "Киевский телеграф".

Був ліквідований Південно-Західний відділ як науково-організаційний осередок українофільства, закритий друкований орган "Киевский телеграф". Репресій зазнали активні старогромадівці. Емігрували за кордон М Драгоманов, М.Зібер, Ф.Вовк, С. Пололинський. П.Чубинський, П.Житецький, Ю.Цвітковський. Ф. Мітенко. Почався масовий відтік української демократичної молоді до російського народництва, його радикальних груп і течій.

У центрі закордонної політичної акції українства перебував Женевський гурток на чолі з М.Драїомановим. До нього входили представники наддніпрянського і галицького українського руху: С.Подолинський. Ф.Вовк, Л.Драгоманова, В.Навроцький, АЛяховський, М.Павлик, Я.ІІІульгін. У Женеві М.Драгомановим була відкрита друкарня, де йому вдалося реалізувати громадівський проект щодо видання безцензурного друкованого органу українофільства. Протягом 1878-1882 рр. було видано 5 томів збірки "Громада", а також брошури українською, російською, німецькою, французькою та ін. європейськими мовами, завданням яких було ознайомити Європу з Україною.

Програма діяльності гуртка мала два стратегічних завдання презентація української справи в європейському середовищі, а також пропаганда ліберальних, соціально-демократичних ідей і політична робота в українських землях.

Драгоманов виступає розробником української ідеології та програми "м'яких" форм українського націоналізму, українського патріотизму. Він один з перших українських мислителів, публіцистів сформулював ідею цілісності українських земель, східних і західних. Політична програма українства передбачала, по-перше, союз українців з усіма прогресивними силами Європи за умови збереження організаційної незалежності українського руху. По-друге, Драгоманов рішуче виступав проти революційного екстремізму російських соціалістів, хоча і не відкидав самої ідеї революції та насильного перевороту. По-третє, засуджував аполітичне культурництво "старих" українофілів, з одного боку, а з іншого - ту українську молодь, яка йшла в російський революційний рух. По-четверте, відносно "політичної течії" українофільського руху Драгоманов вважав, що має існувати розділення ролей між Наддніпрянською та Західною Україною, слід вести боротьбу за демократичні свободи в підросійській Україні та використовувати австрійську конституційну систему в Галичині. До моменту повалення царського самодержавства в Росії Драгоманов був упевнений, що центр українського руху має знаходитися в Галичині.