Історія України - Литвин В.М. - Діяльність Петербурзької громади та журналу "Основа"

Хлопоманство - це різновид громадського руху, що був представлений у Правобережній Україні польською інтелігенцією, студентською молоддю, нащадками спольщених православних родин.

Історично хлопоманство було тісно пов'язане з традиціями польського визвольного руху. З іншого боку, саме хлопоманський рух став ідеологічним і соціальним підґрунтям виникнення такої форми українського народництва як українофільство.

Виникнення хлопоманства було підготовлено такими специфічними для культурного життя Правобережної України явищами, як балагульство та козакофільство, що стало проявом ідейної опозиції аристократичним гаслам польського повстання 1830-1831 рр., способом подолання відчуженості від основної, української за своїм походженням маси населення. Балагульство характеризувалось проявами панібратства шляхти з селянами, модою на простонародне вбрання, несвітську поведінку в побуті тощо. З ним було тісно пов'язане й козакофільство. Польська поезія та література створила образ "балетного" козака, який був прикрасою хлопської двірні. У контексті цього захоплення представник "української школи" в польській літературі М.Чайковський після поразки повстання 1830 р. прийняв магометанство і створив на землях Туреччини козацькі полки на зразок Запорозької Січі. Вацлава Ржевуського з його бутафорськими надвірними козаками і придворним рапсодом Т.Падурою із задоволенням приймало польсько-українське магнатство - Потоцькі, Сангушки та ін. Серед знатних шляхтянок поширювалася мода вдягати українське народне вбрання.

Інтерес до козацтва в побуті та літературі поступово трансформувався в серйозні дослідження з історії та етнографії краю. З'являються перші польські переклади творів Т.Шевченка.

З початком 50-х рр. XIX ст. серед освіченої польської молоді виникає і поширюється протест проти балагульства та козакофільства, які поступово еволюціонують у хлопоманію. Рух позбавляється своєї аристократичної манірності і набуває демократичних форм. Демократизм хлопоманів виявлявся у їх ставленні до простого люду. Вони визнавали історичні неправди з боку польської шляхти щодо українського народу - хлопів. Більше того, вони сповідували ідею історичної спокути, що мало виявлятися в опікуванні освітою та мовою українського народу. Хлопоманство як найбільш радикальна течія польського визвольного руху проголошувало соціальні ідеї - релігійну толерантність та негайне звільнення селян з кріпацького стану. Політичною метою хлопоманського руху було відновлення Польщі в колишніх кордонах (1772) та знищення руського ярма.

Хлопоманство як радикальна форма польського визвольного руху проіснувало недовго. Воно зникло внаслідок внутрішніх протиріч, які відбивали більш глобальні протиріччя в самому польському суспільстві. Частина хлопоманів була поглинена польським політичним рухом, що згуртував опозиційні сили напередодні повстання 1863 р. Невелика група на чолі з Володимиром Антоновичем перейшла на позиції українофільства.

Основна програмна мета українофілів, українських народників, це освіта народу шляхом розвитку літератури, видання популярних книжок українською мовою, організації шкіл з рідною мовою викладання. Ці вимоги підтримували колишні студенти Київського університету, учасники хлопоманського руху Павло Житецький, Талей Рильський, які разом з В.Антоновичем восени 1861 р. стали засновниками української громади в Києві.

Діяльність Петербурзької громади та журналу "Основа"

Українське народництво мало свої власні організаційні форми, що існували у вигляді громад. Одна з перших українських громад виникає в Петербурзі, куди в 1858 р. з заслання повертаються колишні кириломефодіївські братчики. Саме вони - Т.Шевченко, В.Білозерський, П.Куліш, М.Костомаров - утворили ядро Петербурзької громади. її членами були також брати Лазаревські, Г.Честохівський, Ф.Черненко, П.Чубинський, Д.Каменецький, З.Недоборовський, О.Кістяківський, О.Андрієвський, О.Афанасьєв-Чужбинський, подружжя М. та О.Марковичів та ін.

Важливим напрямком діяльності петербурзьких громадівців була видавнича справа. Для просвіти народу, поширення рідної мови необхідні були підручники, словники, хрестоматії, популярні книжки. Видатна роль належала друкарні П.Кулішу. Ним було видано 40 випусків з популярної серії "Сільська бібліотека", де опубліковані твори Т.Шевченка. П.Куліша, Марка Вовчка, Г.Квітки-Основ'яненка, Данила Мордовця, Ганни Барвінок та ін.

Діяльність Петербурзької громади характеризується організацією громадських акцій, культурних заходів, спрямованих на підтримку і самовизначення українства. Справжньою маніфестацією українства став похорон Т.Шевченка в Петербурзі. Організатором траурних урочистостей був близький друг поета Михайло Лазаревський. Над труною Т.Шевченка з траурними промовами виступили В.Білозерський, М.Костомаров, О.Афанасьєв-Чужбинський, П.Чубинський, П.Куліш.

Завдяки зусиллям Петербурзької громади в столичних театрах ставилися українські п'єси І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, С.Гулака-Артемовського, у водевільному виконанні яких брали участь найкращі артисти.

Головним внеском Петербурзької громади у розвиток українського народницького руху було видання журналу "Основа" - першого українського двомовного журналу енциклопедичного характеру. Перший номер вийшов у січні 1861 р., протягом 1861 побачили світ 12 чисел, у 1862 - 10, 11 і 12 набрані, але не надруковані.

Серед авторів "Основи" старшу генерацію репрезентували колишні кириломефодіївські братчики, а молодшу - покоління "шестидесятників", що сформувалося в добу "великих реформ". Ідейними лідерами журналу були М.Костомаров, П.Куліш, видавцем-менеджером виступав В.Білозерський, помічником головного редактора і секретарем редакції журналу був О.Кістяківський, технічно-господарську справу вів Д.Каменецький. Активну участь у діяльності "Основи" брали діячі Київської громади - В.Антонович, Т.Рильський, Ф.Панченко, А.Свидницький, Полтавської - О.Кониський, П.Кузьменко, ВЛобода, Харківської - В.Гнилосиров, Чернігівської - Л.Глібов.

Заслуга діячів "Основи" полягала в тому, що ними вперше була сформульована національно-культурна програма українського руху. На відміну від попереднього Кирило-Мефодіївського етапу національного руху, коли національне питання розглядалося як складова загальнослов'янської проблеми, "основ'яни" на перший план висували українські національні інтереси.

Петербурзька громада та "Основа" виступали організаційним та ідеологічним центром народницького руху, який у цей час набирав сили у вигляді громад.