Історія України - Литвин В.М. - Робітничий рух в Україні 1905-1907 pp.

Поштовхом до виступів міського пролетаріату України стали події "кривавої неділі" в Петербурзі. На знак протесту проти розстрілу царськими військами мирної робочої демонстрації почались страйки в Києві на Південноросійському заводі (нині "Ленінська кузня"), на заводі сільськогосподарських машин Гретераі Криванека ("Більшовик"). 17 січня розпочався страйк на підприємствах Катеринослава під керівництвом активістів РСДРП. На мітингах та демонстраціях робітники Одеси йшли під економічними та політичними гаслами: "Вимагаємо 8-годинного робочого дня!", "Геть самодержавство!". В лютому застрайкували робітники Харкова, службовці-залізничники Києва під керівництвом більшовиків І.Крижанівського і О.Шліхтера. Страйковий рух охопив Донбас, Одесу, Миколаїв. У страйках взяли участь близько 170 тис. осіб.

У революційних виступах брали участь представники еліти робітничого класу - металісти, залізничники. Міський пролетаріат виступав спільно з представниками опозиційних сил міста - службовцями, інтелігенцією, лібералами. Провідниками робітничого руху були представники різних течій російської соціал-демократії - меншовики, більшовики, есери (радикальна частина). Першими результатами революційного виступу міського пролетаріату були поступки, на які йшли власники підприємств - скорочення тривалості робочого дня, збільшення заробітної плати.

Після спаду страйкового руху влітку 1905 р. новий підйом припадає на жовтень-листопад. Першими до жовтневого страйку приєдналися залізничники Харкова. 5 жовтня припинили роботу робітники паровозних і вагонних майстерень. 10 жовтня страйкували робітники всіх заводів міста. В політичному мітингу взяли участь 10 тис. харків'ян. Біля університету робітники й революційні студенти почали будувати барикади. Почалися сутички між бойовими дружинами силами армії й поліції.

Страйки робітників Донбасу перетворювалися у відкриті політичні маніфестації. Барикади будувалися і в Одесі, незважаючи на те, що в місті був уведений воєнний стан. У Києві 10 жовтня припинили роботу робітники і службовці залізниці, до яких за кілька днів приєдналися робітники заводу Гретера і Криванека. В середині жовтня практично вся Україна була охоплена загальнонаціональним страйком.

Під час жовтневого загальнонаціонального страйку в Україні вслід за Петербургом, Москвою, Іваново-Вознесенськом почали виникати ради уповноважених (депутатів) як форма організації промислових робітників. Процес виникнення рад був стихійним. Секретарем Катеринославської ради робітничих депутатів був більшовик Г.Петровський, Луганську робітничу раду очолив К.Ворошилов, Київську - Ф. Алексеєв. Ради самовільно вводили 8-годинний робочий день, організовували робочі дружини, допомагали безробітним. Виникнення рад свідчило про великий прорив у формуванні політичної свідомості робітників, робітничого руху в цілому.

Маніфест 17 жовтня легалізував процес створення громадських і професійних організацій. В Україні було створено 280 профспілкових об'єднань.

В грудні робітничий рух вступив у нову фазу. Змінилася форма боротьби: від політичних страйків, мітингів, демонстрацій робітники, керовані соціал-демократами, стали вдаватися до збройної форми опозиції існуючому режиму. Відгуком на придушення грудневого повстання московських робітників стала низка локальних повстань по всій імперії, в т. ч. в Україні. В Одесі, Києві, Миколаєві, Катеринославі, Донбасі створювалися бойові дружини, керівництво якими здійснювали органи Рал - бойові страйкові комітети. Робітничі околиці в Одесі, Катеринославі, Києві, Миколаєві перетворилися на "острови" робітничої влади, де робітники роззброювали поліцію та ставали повноправними господарями. У Харкові, Олександрівську (нині Запоріжжя), Донбасі робітничі страйки, "барикадні сутички" переросли у збройні повстання. 12 грудня збройне повстання робітників заводів Харкова було придушене урядовими військами. 14 грудня спалахнуло повстання в Олександрівську, яке підтримали робітники Нікополя, Нижньодніпровська, станції Синельникове. Учасники бойових дружин захопили вокзал і залізничні майстерні.

Осередком збройного опору режиму став Донбас. Особливо запеклим було Горлівське повстання. Приводом до нього став розстріл поліцією 16 грудня робітників механічного заводу. На заклик горлівців до міста приїздили бойові дружини з усього Донбасу - Ясинуватої, Дебальпевого, Луганська, Харцизька. Селяни везли повсталим харчі й самі поповнювали їх лави. Всього до Горлівки прибуло 4 тис. дружинників. Спочатку підтиском робітничих дружин козацькі та драгунські частини відступили в степ. З прибуттям нових каральних сил повстання було придушене.

В 1906 р. робітничий рух пішов на спад. Новий етап піднесення припадає на 1910-1914 рр., що було пов'язано з динамічним зростанням промисловості. В цей період робітничий рух характеризується поєднанням економічних і політичних вимог, а також відкритістю робітників до сприйняття українських національно-культурних цінностей.