Історія України - Литвин В.М. - Утворення Української Народної Республіки. III Універсал Центральної Ради

Про переворот у Петрограді в Києві дізналися ввечері 7 листопада. На спільному засіданні виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів більшовики закликали до переходу влади до рад, але есери та меншовики стояли за підтримку Тимчасового уряду. До підтримки уряду схилялися міська дума, а головне - штаб Київського військового округу.

Пізно ввечері відбулося засідання Малої ради, яка створила підзвітний Центральній Раді Крайовий комітет з охорони революції в Україні. По суті, це була перша публічна заява Центральної Ради про переобрання влади до своїх рук. Проте, не бажаючи мати вигляд узурпатора влади, вона запросила до Комітету охорони революції представників політичних партій (у т. ч. російських і єврейських), громадських організацій, представників рад Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава. Наступного дня Комітет оприлюднив свою першу постанову. В ній попереджалося, що погроми, бешкети і непорядки будуть нещадно придушуватися на всій території України. 9 листопада Комітет звернувся з відозвою до населення України, в якій повторив заклик зберігати спокій і рекомендував революційним та демократичним організаціям об'єднуватися в місцеві комітети для охорони революції. У відозві підкреслювалося, що влада Комітету поширюється на дев'ять губерній України.

Про це було повідомлено командування Київського військового округу. Однак командуючий округом генерал М.Квецинський та комісар округу І.Кирієнко вороже поставилися до створення Крайового комітету, а включення до його складу представників більшовицької партії Крейсберга та Затонського дало формальну підставу для заяв про неправочинність Комітету. Щоб не загострювати конфлікт і залучити на свій бій якомога більше демократичних сил, Центральна Рада 9 листопада винесла резолюцію про владу в країні. В ній ішлося про перехід влади "до рук революційної демократії", а не до рад робітничих і солдатських депутатів. УЦР висловилася проти повстання у Петрограді і заявила про власну готовність боротися "з усякими спробами піддержати бунти на Україні".

Одразу після голосування резолюції більшовики оголосили про свій вихід із Центральної Ради і Крайового комітету. Вони запропонували організувати в Києві ревком і передати йому всю владу в місті. Рада робітничих депутатів цю пропозицію схвалила.

Тим часом 10 листопада до Києва прибули очікувані штабом КВО козача дивізія та загони чехословаків. Командування штабу вирішило спочатку завдати удару по більшовиках як найрадикальніших елементах. 10 листопада частини штабу оточили Марийський палац, де засідала Рада робітничих депутатів, і арештували утворений більшовиками ревком. Правда, більшовики одразу ж створили другий ревком. Ситуація в місті вийшла з-під контролю і обернулася рядом збройних інцидентів переважно на Печерську, навколо заводу "Арсенал". Бої тривали до 13 листопада і закінчилися поразкою штабу округу.

У місті почала роботу узгоджувальна комісія, завданням якої було унормувати ситуацію в Києві. До її складу увійшли всі впливові політичні сили, включно з більшовиками. Комісія вирішила вивести з міста викликані штабом К ВО військові частини, демократизувати штаб КВО, повернути місто до мирного життя. Комісія визнала за УЦР повноту влади. 14 листопада Генеральний секретаріат призначив командуючим КВО полковника В.Павленка. Того ж дня робітники Києва припинили страйк, а чсрвоногвардійці перейшли до загонів вільного козацтва. Більшовицький ревком продовжував існувати, але жодних претензій на владу не заявляв. 16 листопада об'єднане засідання виконкомів рад робітничих і солдатських депутатів визнало Центральну Раду крайовою владою.

12 листопада на сьомих загальних зборах УЦР М.Грушевський зробив доповідь про проект Конституції України, в якій озвучив ідею проголошення Української держави. Це мала бути демократична республіка, в якій не передбачалося жодного місця авторитарному режимові, а виконавча влада була поставлена в чітко окреслені рамки. Україна мала бути унітарною державою з широким місцевим самоврядуванням та конституційним забезпеченням прав національних меншин. Верховне право в Українській демократичній республіці забезпечувалося не за федеративним центром, а за українським народом в особі Всенародних зборів України.

Кількома днями пізніше питання про проголошення України демократичною республікою було переведено в практичну площину. 19 листопада Генеральний секретаріат обговорив проект 111 Універсалу Центральної Ради, головна ідея якого була передана через цілком конкретне політичне рішення: "Віднині Україна стає Українською Народною Республікою".

III Універсал можна вважати одним із найрадикальніших і найкон-структивніших документів, які вийшли зі стін Центральної Ради. Він відкинув унітарний принцип державного устрою Росії. Але йшлося не про автономію України в Росії в баченні Тимчасового уряду, а про принципово нове майбутнє державне утворення. Універсал виходив з факту поширення влади Генерального секретаріату на 9 губерній України, а також розширення його компетенції. За III Універсалом Генеральний секретаріат перестав виконувати роль передавального механізму у вертикалі виконавчої влади. Він отримав повноваження і статус повноцінного українського уряду, а Центральна Рада забезпечила собі до проведення Українських Установчих зборів права найвищого законодавчого органу влади.

Важливою відмітною рисою Універсалу була його соціально-економічна платформа. Вона містила в собі вирішення земельного питання, робітничу політику, державний контроль за виробництвом, негайне припинення світової війни, скасування смертної кари, нову судову систему, поширення прав місцевого самоврядування, забезпечення демократичних свобод особи та національних меншин. У всіх цих напрямах Центральна Рада пішла значно далі Тимчасового уряду, і не набагато відстала від більшовиків. У всякому разі є підстави говорити проте, що III Універсал задовольнив революційні (національні й соціальні) очікування переважної більшості українського суспільства.

Вотумом довіри до Центральної Ради стали вибори до Всеросійських установчих зборів, що відбулися 25 листопада. За українські списки у Волинській та Київській губерніях голосувало майже 87 %, у Подільській - 92, у Полтавській - понад 75, у Катеринославській та Чернігівській - 54 % виборців.

Праві російські політичні сили, які з недовірою ставилися до діяльності УЦР за часів Тимчасового уряду, проголошення Української Народної Республіки розцінили як сепаратистську акцію, спрямовану на розвал Росії. В Київській міській думі кадети виступили із заявою про те, що III Універсал був узурпацією прав Всеросійських Установчих зборів. Майже аналогічною була позиція київських меншовиків.

Наміри авторів III Універсалу провести демократичну земельну реформу на користь безземельного селянства викликали протести союзу земельних власників, об'єднання цукрозаводчиків та польської земельної ради. їх підтримали фінансові кола, які блокували фінансові потоки. Це був потужний важіль тиску на молодий український уряд, який 29 листопада був змушений вдатися до роз'яснень у земельній справі, які не стільки заспокоїли правих, як розбурхали лівих.

III з'їзд УПСР, який відбувся в Києві 4-6 грудня 1917 р. і на якому помітну роль відіграли ліві українські есери, застеріг Центральну Раду від того, щоб брати за основу своєї діяльності не соціальний, а національний чинник, оскільки в такому разі вона може втратити підтримку трудового народу України.