Історія України - Литвин В.М. - Українські сили у боротьбі з білими арміями

22 вересня штабом Армії УНР був перехоплений наказ денікінського командування про оволодіння територією, на якій дислокувалися уенерівські війська. Оцінивши ситуацію, С.Петлюра припинив дії на північному фронті проти радянських військ. 24 вересня Директорія УНР оголосила війну Денікіну. Запеклі бої на південному і східному фронтах тривали майже весь жовтень.

Тим часом до командування УГА почали надходити чутки про намір С.Петлюри пожертвувати Східною Галичиною й укласти угоду з Польщею. Саме в цей час і за таких умов почав формуватися союз між денікінцями і галичанами. А.Денікін розглядав галичан як колишніх австрійських підлеглих, тому не вимагав від них входження до складу його армії. Йому було досить, щоб УГА визнала його головнокомандуючим, але підпорядковувалась диктатору ЗУНР Є.Петрушевичу. Командуванню УГА надавалася гарантія, що його війська не будуть використовувати проти армії УНР. 6 листопада 1919 р. за вказівкою вождя УГА генерала М.Тарнавського була підписана угода про перемир'я між УГА та білою армією. Наказом Є.Петрушевича угода була визнана недійсною, а М.Тарнавського віддали під суд. Але вже 12 листопада Є.Петрушевич на нараді в Кам'янці-Подільському заявив, що створення самостійної української держави на даний момент є непосильною працею і запропонував домовитися з Денікіним. 16 листопада Є.Петрушевич з державним апаратом ЗОУНР залишив Україну і перебрався до Відня.

Після переходу УГА на бік Денікіна Армія УНР не перевищувала 8-10 тис. бійців. Вона була голодна і боса, вражена тифом. 15 листопада у Кам'янці-Подільському відбулося засідання уряду та Директорії, на якому було юридично оформлено одноосібну владу С.Петлюри. Була також підготовлена таємна інструкція для голови Варшавської місії А.Лівицького. Уряд давав згоду на визнання кордону між УНР і Річчю Посполитою по лінії, визначеній ще на початку 1919 р. представником Антанти генералом Бартельомі. Нарешті С.Петлюра надіслав телеграму польському командуванню, в якій запропонував полякам окупувати Кам'янець-Подільський район, але попередив, що тут залишаються окремі українські державні інституції на чолі з особливо уповноваженим уряду УНР І.Огієнком.

Наступного дня уряд та Армія УНР залишили Кам'янець-Подільський, до якого увійшли польські військові підрозділи. На Україні запанувала пора невизначеності. Голова Директорії С.Петлюра виїхав до Польщі, армія перейшла до партизанських дій. Денікінці швидко втрачали свої позиції, а більшовики ще не встигли відновити свою владу.

Листопадова катастрофа суттєво позначилася на настроях української політичної еліти. Значна її частина, включаючи членів Директорії Ф.Швеця та А.Макаренка, виїхала до Європи, де почала формуватись українська еміграція. Під впливом поворотного наступу більшовицьких військ серед української інтелігенції почали відновлюватися радянофільські настрої.

В кінці січня 1920 р. голова уряду УНР С.Петлюра, приїхавши до окупованого поляками Кам'янця-Подільського, скликав нараду партійного проводу. її учасники висловились за скликання передпарламенту, але для цього потрібно було відновити державний центр УНР та регулярну армію. У зв'язку з цим великі надії покладались на результати партизанського рейду Армії УНР по тилах ворога, ініційований Петлюрою в грудні 1919 р. як спосіб збереження залишків армії.

На цей момент дієздатними в армії залишалося близько 10 тис. бійців. Прорвавши денікінський фронт між Козятином та Калинівкою, армія зимового походу за тиждень дісталася маршем до Липовий. Тил денікінців був дезорганізований, їх підрозділи відступали на південний схід підтиском більшовиків. Цим скористалася українська армія - 24 грудня вона без бою захопила Вінницю, де перебувало кілька частин УГА. Між обома арміями почалися переговори про нове об'єднання і навіть була підписана угода про злуку. Угоду 29 грудня затвердив уряд УНР, але практичного значення вона не мала. Оскільки за декілька днів УГА, потрапивши в зону дії Червоної армії, підписала нову угоду з червоним командуванням і на кілька місяців перетворилася на Червону Галицьку армію.

Армія УНР рейдувала по Правобережній Україні впродовж п'яти місяців у надзвичайно важких зимових умовах, тому відстежити її напрям досить складно. Але сучасники походу практично одноголосно стверджують його непересічне історичне значення, що полягало не стільки у військових, як ідейно-політичних дивідендах. Зимовий похід став "ферментом нації", який продовжив історію визвольних змагань після листопадової катастрофи. Армія Зимового походу стала каталізатором відродження повстанського антикомуністичного селянського руху в Україні зимою-весною 1920 р. Вона вносила в цей рух елемент організованості, ідейності, сприяла координації дій повстанців. З іншого боку, вона вселяла надії в політичний провід, підштовхувала його до пошуку можливостей продовження боротьби.