Історія України - Литвин В.М. - Підготовка СРСР до війни

Здійснювана адміністративно-силовими засобами сталінська модернізація перетворила Радянський Союз за десять років у другу за індустріальною могутністю державу світу (після С Ш А). За роки довоєнних п'ятирічок було побудовано близько 9 тис. великих промислових підприємств. Обсяг валової промислової продукції перевищив рівень 1913 р. в 7,7 раза, при цьому виробництво засобів виробництва збільшилося в 13,4 раза. Починаючи з 1927 p., компартійно-радянське керівництво країни взяло рішучий курс на мілітаризацію народного господарства. За перші дві п'ятирічки була створена інфраструктура, необхідна для розгортання оборонної промисловості. У регіонах, віддалених від західних кордонів, розгорталося будівництво підприємств, які працювали безпосередньо на армію: авіабудівних, танкових, з виробництва артилерії і стрілецької зброї, боєприпасів.

Реальні витрати на оборону стрімко зростали. У першій п'ятирічці вони становили 8,5 млрд руб. (11,5 % державного бюджету), у другій - 54,3 млрд руб. (16,4 % бюджету), у 1939 р. - 40,8 млрд руб. (25,6 % бюджету). У

1940 р. воєнний бюджет складав 38,6 % державного, а на 1941 р. зріс до 43,4 %.

У другій половині 30-х рр. радянські вчені, котрі працювали на оборонну промисловість, підготували зразки озброєння, які за своїми такти-ко-технічними характеристиками не мали собі рівних у світі. Такими були, зокрема, важкі (КВ) і середні (Т-34) танки, літаки МИГ-3, ЯК-1, Пе-2, підводний крейсер "К", реактивні міномети БМ-13 ("катюші"). Однак налагодити масовий випуск досконалої техніки здебільшого не вдавалося.

У 20-х рр. Червона армія комплектувалася за територіально-кадровою системою. За 1934-1938 рр. було здійснено перехід до кадрової системи побудови та комплектування збройних сил. На базі Українського військового округу в 1935 р. були створені Київський (з липня 1938 р. - особливий) і Харківський військові округи. У жовтні 1939 р. було сформовано Одеський особливий військовий округ.

Організаційна перебудова армії супроводжувалася стрімким зростанням її чисельності. У січні 1937 р. в Червоній армії налічувалося 1433 тис. військовослужбовців, а в середині 1941 р. - до 5 млн. За два з половиною роки, від січня 1939 до червня 1941 р., в армії було сформовано 125 нових дивізій. Водночас великий терор завдав радянським Збройним силам величезних втрат: за 17 місяців, починаючи з травня 1937 р., з армії було вилучено 44 тис. осіб командного складу (в 1939-1940 рр. з-під арешту звільнили і повернули в армію 13 тис. командирів і генералів). З 408 репресованих представників вищого командування було розстріляно 401. Командирські посади опинилися в руках людей, які не мали ні належної освіти, ні необхідного досвіду. На початок 1941 р. тільки 7 % командно-начальницького складу мали вишу освіту.

28 грудня 1938 р. РНК СРСР, ІДК ВКП(б) і ВЦРПС прийняли постанову "Про заходи упорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування і боротьби із зловживаннями у цій справі", Постанова зобов'язувала адміністрацію підприємств і установ разом із профспілковими організаціями "повести рішучу боротьбу з порушниками трудової дисципліни, з прогульниками й ледарями, які завдавали великої шкоди народному господарству". Скориставшися загостренням міжнародної ситуації, держава відібрала у робітників право на 7-годинний робочий день, подароване на 10-річчя Жовтневої революції у 1927 р. Пленум ВЦРПС звернувся до робітничого класу із закликом піти на жертви в ім'я зміцнення обороноздатності Батьківщини. Після цього 26 червня 1940 р. президія Верховної Ради СРСР видала указ "Про перехід на восьмигодинний робочий день, на семиденний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками і службовцями підприємств та установ". Робітники та службовці, які самовільно залишали підприємства, віддавалися під суд і підлягали ув'язненню. Запізнення на роботу або прогули каралися ув'язненням у виправно-трудових таборах ГУЛАГу. Директори й начальники підприємств та установ, які зволікали з віддачею під суд порушників трудової дисципліни або брали на роботу тих, хто самовільно покинув попереднє місце праці, підлягали карній відповідальності.

19 жовтня президія Верховної Ради СРСР видала указ "Про порядок обов'язкового переведення інженерів, техніків, майстрів, службовців і кваліфікованих робітників з одних підприємств та установ на інші". Якщо попередній указ закріпляв робітників за їх підприємствами, то цей регламентував переведення працівників з підприємства на підприємство, що мало здійснюватися в інтересах виробництва представниками держави. Обидва укази в своїй сукупності перетворювали робітників та службовців на кріпаків, прив'язаних до місця роботи. Отже, напередодні війни робітників зрівняли з селянами, які після запровадження з 1932 р. паспортної системи для населення міст та новобудов виявилися прив'язаними своїм безпаспортним статусом до власних колгоспів і радгоспів.