Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - Іспанія на початку XXI ст.

Незважаючи на загалом позитивні зрушення в економічному та політичному розвитку країни, в іспанському суспільстві наростали опозиційні настрої проти правлячої партії, головним чином пов'язані з її зовнішньополітичним курсом. 15 лютого 2003 р. близько 1 млн осіб у Мадриді та такої ж кількості в Барселоні зібралися на демонстрацію, протестуючи проти війни в Іраку. Ці виступи за розмахом порівнюють з протестами населення країни у зв'язку зі спробою військового перевороту 23 лютого 1981 р. Наприкінці лютого в Іспанії були опубліковані результати соціологічного опитування, згідно з яким понад 90% населення країни висловлювалося проти війни в Іраку. Незважаючи на волевиявлення народу, прем'єр прийняв одноосібне рішення і висловив підтримку політики США в Іраку.

Про зміни в політичних настроях суспільства засвідчили вже муніципальні вибори травня 2003 р., на яких перемогу отримала ІСРП. Чергові парламентські вибори були призначені на 14 березня 2004 р.

За три дні до їх початку, 11 березня, у столиці відбувся найбільш кривавий теракт в історії Європи: внаслідок 13 вибухів на трьох залізничних станціях Мадрида загинуло понад 200 осіб, близько 2000 поранено. Перші години після вибуху влада намагалася перекласти звинувачення у трагедії на ЕТА, наголошуючи на схожості вибухівки з тією, що застосовує дана терористична організація. Остання заперечувала свою причетність до теракту. Згодом з'ясувалося, що одна з мусульманських організацій ("Аль-Каїда") взяла провину на себе, "караючи" таким чином Іспанію за підтримку США у війні проти Іраку.

Як наслідок - на виборах 14 березня 2004 р. перемогу (42,6% голосів) здобула опозиційна ІСРП (лідер Хосе Луїс Родрігес Сапатеро), головним гаслом якої була заява про виведення іспанських миротворчих контингентів із території Іраку. Щоправда, партія не здобула необхідної кількості голосів для формування уряду (164 замість необхідних 176). Народна Партія отримала 148 парламентських місць (37,6% голосів виборців). Новий уряд був сформований завдяки союзу ІСРП з двома лівими партіями, що здобули разом 13 мандатів: Об'єднана ліва та Республіканська лівиця Каталонії. Одним із перших рішень нового 4 3-річного прем'єра X. Сапатеро став наказ про виведення іспанського контингенту з Іраку, що й було зроблено впродовж квітня - початку травня 2004 р. За час участі Іспанії у військових операціях в Іраку (серпень 2003 - квітень 2004) загинуло 11 іспанських солдат.

У внутрішній політиці характерним для уряду X. Сапатеро стала політика історичного ревізіонізму, суть якої полягала у відході від "історичного компромісу" з часів трансформації, що пропагував забуття злочинів франкістської диктатури. За розпорядженням уряду останній в країні пам'ятник генералові Ф. Франко, що знаходився в Мадриді, був демонтований, а також створена спеціальна комісія, завданням якої стало дослідження випадків арештів і страт республіканців у роки диктатури та громадянської війни.

Ще більш революційним став проект закону, який звернув на себе увагу всієї Європи. Традиційна католицька країна, для якої християнські цінності, здавалося б, незаперечні, ухвалила зміни до цивільного кодексу, що уможливили особам однієї статі укладення шлюбів і передбачили для них всі ті права, якими володіють подружні пари. Звичайно, таке рішення викликало протест Католицької Церкви, який під гаслом "захисту родини" організував понад мільйонну демонстрацію в Мадриді.

Менше контроверсій викликала соціальна політика, серед інших - пом'якшення еміграційного законодавства та надання нелегальним іммігрантам громадянства. Був ухвалений також закон про спеціальну одноразову допомогу за кожну новонароджену дитину - 2500 євро.

Намітилися і позитивні зрушення у взаємовідносинах уряду Іспанії з ЕТА. На початку січня 2005 р. баскські сепаратисти закликали центральний уряд розпочати політичний діалог про врегулювання конфлікту. Глава уряду Країни Басків X. Ібарретче виступив із планом перетворення баскської автономії у державу.

що "добровільно приєдналася до Іспанії". Іспанський уряд у травні отримав дозвіл парламенту на початок переговорного процесу, не чекаючи, як попередньо декларувалося, на складення ЕТА зброї та відмову від насильства й терору. 22 березня 2006 р. ЕТА заявила про припинення вогню: в обмін на добровільну відмову від збройної боротьби була поставлена вимога амністії кількох сотень баскських ув'язнених, звинувачених у терористичній діяльності, а також легалізації "Батасуни" - політичного крила ЕТА. 6 липня у м. Сан-Себастьян почалися перші офіційні мирні переговори між представниками правлячої ІСРП (Пачі Лопес) та забороненою "Еррі Батасуна" (Арнальдо Отегі). 30 грудня прем'єр-міністр Іспанії X. Сапатеро заявив про припинення переговорів із ЕТА після того, як вона взяла на себе відповідальність за терористичний акт у мадридському аеропорту Барахас, здійснений бойовиками вранці того ж дня.

На сьогодні в Іспанії 17 автономій. Чотири з них (Каталонія, Андалусія, Країна Басків та Ґалісія) мають статус національних автономій, решта - регіональних автономій.

У травні 2006 р. Мадридський парламент схвалив новий статут автономії Каталонії, запропонований місцевим парламентом регіону роком швидше (вересень 2005). За новим документом значно розширено автономію регіону, зокрема у фінансових питаннях, каталонська мова визнана другою державною, а в преамбулі статуту також міститься визначення каталонців як народу. В червні 2006 р. в Каталонії відбувся референдум із питання автономного статуту, на підтримку якого висловилося 73% учасників голосування. Увійшов у життя 9 серпня 2006 р.

Зовнішня політика X. Сапатеро характеризувалася відходом від проамериканської політики його попередника Х.М. Аснара та встановленням більш тісних відносин із країнами Південної Америки: Венесуелою, Болівією, Кубою.

9 березня 2008 р. в Іспанії відбулися вибори до нижньої палати парламенту - Конгресу Депутатів. Напередодні, в п'ятницю 7 березня, внаслідок теракту в містечку Мондрагон, що в Країні Басків, загинув представник правлячої ІСРП 42-річний Ісайас Карраско. Парламентські фракції ІСРП та опозиційної Народної Партії ухвалили спільну заяву з засудженням теракту. ІСРП та її головний опонент на виборах - НП - вирішили тимчасово призупинити передвиборчу кампанію. Прем'єр всю відповідальність за трагедію переніс на ЕТА, що мала намір, за оцінкою X. Сапатеро, "завадити мирному волевиявленню" іспанського народу.

Участь у голосуванні взяло трохи більше 75% населення. Як і в 2004 р., коли після терактів дещо змінилися виборчі тенденції, так і цього разу, демонстративне вбивство члена правлячої соціалістичної партії в Країні Басків мало значний вплив на визначення політичних пріоритетів електорату.

До найвищого законодавчого органу Іспанії пройшли представники 10 політичних сил. Повторну перемогу отримала ІСРП X. Сапатеро, за яку віддали свої голоси 43,7% виборців, що дозволило їй отримати 169 депутатських мандатів. Виборці повірили в обіцянки соціалістів зменшити податки та не допустити економічної кризи. Друге місце посіла Народна Партія (Маріано Рахой) -40% голосів, 153 мандати. ІСРП забракло 7 мандатів для створення однопартійного уряду, що привело до союзу з третьою за кількістю депутатів у парламенті політичною силою - федерацією каталонських націоналістів "Єдність і Союз" (Convergencia і Unio, створена на основі Каталонської демократичної єдності та Демократичного союзу Каталонії; за результатами виборів здобула 11 мандатів).

Отже, попри те, що в політичному житті Іспанії домінують дві політичні партії, чималий вплив мають регіональні, як правило, помірковані сили, що головно представляють Каталонію та Країну Басків. Цьому сприяє, зокрема, виборче законодавство країни, побудоване на пропорційній системі. Але на відміну від України, де підрахунок голосів проходить в єдиному загальнонаціональному окрузі, в Іспанії голоси підраховують в усіх 49 провінціях (виборчих округах). Тобто, залежно від кількості населення кожна провінція має певне число депутатських місць у парламенті, що сприяє збереженню представництва в парламенті регіональними партіями, голоси яких зосереджені компактно (наприклад, перемога на виборах 2008 р. у своїх виборчих округах "Єдності та Союзу").

У квітні 2008 р. новий Кабінет Міністрів склав присягу на вірність народу Іспанії (церемонія відбувалася у присутності голови держави короля Хуана Карлоса та його дружини Софії; новопризначені міністри мали можливість вибрати, залежно від своїх переконань, присягу на Біблії, або на Конституції країни). Вперше більшість членів уряду склали жінки (9 проти восьми чоловіків-міністрів), а також вперше Міністерство оборони очолиш жінка -37-річна юрист Карме Чакон (представниця Об'єднаної соціалістичної партії Каталонії). "Чакон стала першою жінкою в світі, яка прийняла посаду міністра оборони па сьомому місяці вагітності", - писала іспанська преса. Від 2007 р. в Іспанії, на основі закону про рівноправність чоловіків і жінок, обов'язковим є дотримання наступного співвідношення: кількість представників однієї статі не може бути нижча 40% та не перевищувати 60%. Згодом було створене спеціальне міністерство рівноправного статусу жінок і чоловіків (Ministerio de la Igualdad, Міністерство рівноправності), яке очолила 31-річна Бібіана Аїдо.

Другий термін правління ІСРП X. Сапатеро почався в умовах зростання безробіття, уповільнення економіки та найвищого рівня інфляції за останній час. Глобальна фінансово-економічна криза суттєво заторкнула Іспанію навесні 2008 р. Основними її чинниками стали негативні явища в будівництві та нерухомості (іпотечна криза застала країну на злеті будівельного буму), в автомобільній промисловості (до прикладу, за 2008 рік автомобілів було продано на 40% менше, ніж попереднього року). Іспанія станом на січень 2009 р. займала друге місце в ЄС за рівнем безробіття після Латвії (відповідно 19% і 21,7% працездатного населення, тобто кожен третій молодий житель Іспанії не мав роботи); тоді як середній рівень безробіття в єврозоні та США - по 10%. Під найпершу хвилю скорочень тисячами потрапили працівники саме будівельної галузі та ринку нерухомості. Плани влади - з 2013 р. збільшити пенсійний вік з 65 до 67 років наштовхуються на рішучий протест профспілок. Державний борг країни за підсумками 2009 р. зріс до 11,4% ВВП. Згідно з вимогами ЄС, уряд Іспанії зобов'язався до 2013 р. скоротити бюджетний дефіцит до 3%.

Уряд запропонував низку проектів для виведення країни з кризи. Так було продовжено план допомоги на придбання автомобіля ("План 2000 Є' - 2 тисячі євро в обмін на старе авто), завдяки чому у першому кварталі 2010 р. вдалося зберегти позитивну динаміку продажів. Уряд Іспанії був переконаний, що в стратегію економічного розвитку ЄС до 2020 р. слід включити завдання збільшення виробництва електромобілів. Позитивна динаміка спостерігалася у зовнішній торгівлі Іспанії. Так, за даними Міністерства промисловості, торгівлі та туризму Іспанії, загальні обсяги зовнішньої торгівлі в січні 2010 р. збільшилися на 7,5%, порівняно з січнем 2009 р. Основними статтями експорту залишилися автомобілі, апарати та механічні пристрої, енергетичні матеріали та фармацевтична продукція.

Іспанія є членом усіх європейських та євроатлантичних структур. Зовнішня політика іспанського уряду базується на наступних принципах: повага міжнародного права, боротьба за роззброєння та розрядку, активна участь Іспанії в роботі міжнародних організацій, зокрема тих, які діють в геополітичному просторі, що утворює Західна Європа. Іспанія - член європейського економічного та валютного союзу, підписала Шенґенські угоди, іспанський військовий контингент входить до формування збройних сил швидкого реагування - Єврокорпус об'єднаних військ ЄС. Один із пріоритетних напрямів іспанської зовнішньої політики - середземноморський. Після завершення процесу інтеграції в європейські й атлантичні структури, Іспанія отримала можливість разом із провідними західноєвропейськими країнами та зі США брати участь у виробленні єдиної міжнародної політики в сфері оборони і безпеки.

Уряд Королівства Іспанії визнав державну незалежність України 31 грудня 1991 р., а в січні наступного року встановив із нею дипломатичні відносини. У 1994 р., під час візиту української офіційної делегації до Мадрида, парафовано Договір про дружбу і співробітництво між Україною та Іспанією. Частка Іспанії у зовнішньому торгівельному обігу України - 0,43%.

Іспанія займає чільне місце в переліку країн, куди в середині 90-х років масово почали вирушати еміграційні потоки українців. Еміграція мала економічний (заробітчанський) характер. Серед причин популярності цієї країни були досить ліберальне законодавство, яке дозволяло іноземцям отримати роботу без оформлення офіційних документів; наявність потреб у заповненні робочих місць у сільському господарстві та будівництві; можливість отримання дозволу на працю та проживання в результаті періодичних легалізацій іноземців, які проводилися іспанським урядом.

У 2003 р. у відділі громадських організацій Міністерства внутрішніх справ Іспанії було зареєстроване українське громадське об'єднання - Федерація українських асоціацій в Іспанії, яку очолив М. Петруняк.

Незважаючи на деякі останні зміни в іспанському законодавстві, які суттєво ускладнили міграцію українців і їх працевлаштування, та економічну кризу, українська діаспора продовжує збільшуватись. За підрахунками іспанської сторони загальна кількість мігрантів з України становить понад 103 тис. осіб (з них 65 % жінки), з яких лише половина проживає і працює на легальній основі.